Презентація "Роксолана"

Роксолана Жінка - легенда

Роксолана Вона єдина жінка в султанському гаремі, що має офіційний титул. Вона - султанша Хасекі, і султан Сулейман поділяв з нею свою власть. Вона жінка, яка змусила султана назавжди забути про гаремі. Але в Європі вона відома більше під ім'ям Роксолана. Вся Європа хотіла знати подробиці про жінку, яка на останньому прийомі в палаці в сукню з золотої парчі піднялася з султаном на трон з відкритим обличчям!

Роксолана (Анастасія Гаврилівна Лісовська) Тіціан 1550

Походження Анастасія Гаврилівна Лісовська (народилася близько 1506 р. - померла близько 1558 р.) була дочкою священника Гаврила Лісовського з Рогатина - невеликого містечка на Західній Україні, розташованого на південний захід від Тернополя.

Руські бранки Перша половина XVI ст. була часом, коли турки разом із підвладними їм татарами нещадно грабували території південно-східної Європи. «Священна війна мусульман за свою віру мала на меті поневолення християн і виправдовувала будь-які злодіяння. В 1512 р. хвиля спустошливих набігів докотилася і до сучасної Західної України, що перебувала тоді під владою Речі Посполитої. Історики вважають, що в цьому нападі брала участь армія чисельністю в 25 тис. осіб. Загарбники пройшли від пониззя Дніпра до Карпат. Через всю Україну тяглися сумні дороги невільників - в кримське місто Кафу (сучасна Феодосія), на найбільший ринок рабів, а потім через море в Стамбул. Цей шлях пройшла в числі інших полонянок і попівська дочка з містечка Рогатин (тепер Івано-Франківська область) Настя Лісовська.

Сулейман I Прекрасний. Тіціан 1530

"Роксолана і султан" Карл Антон Хакель, 1780

Апартаменти валіде в палаці Топкапи (валіде і її служниці) — сучасна експозиція

Діти Сулеймана і Роксолани Народила султану 6 дітей — 5 синів (першого — в 15 років) і доньку Міхрімах. Мехмед (тур. Mehmed) (1520 — †1542) Міхрімах (тур. Mihrimah) (1522 — †1578) Абдуллах (тур. Abdullah) (1523 — †1526) Селім (тур. Selim) (1524 — †12.12. 1574) Баязид (тур. Bajezid) (1525 — †28.11. 1562) Джихангір (1530 — †27.11. 1553).

Діти Сулеймана і Роксолани За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який 28 листопада 1544 року став великим візирем. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть. З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. В тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Махідевран Султан — Мустафа. За переказами, Джихангір ніби-то помер з жалю за своїм братом (але насправді вмер через те, що Мустафа призвичаїв його до опію). Баязид, одразу після смерті матері, підняв повстання проти батька і брата, зазнав поразки, переховувався в Персії та був там страчений за наказом Сулеймана. Вирок смерті, виданий султаном, було виконано 28 листопада 1562 року.

Мехмед (тур. Mehmed) (1521 - 1543) Старший син Хюррем Мехмет був улюбленцем Сулеймана. Саме Мехмета Сулейман готував до престолу. У 21 рік помер від сильної застуди або віспи. У нього була улюблена наложниця, яка після його смерті народила дочку Хюма-Шах Султан. Дочка Мехмета прожила 38 років, і у неї було 4 сина та 5 дочок. Існує легенда, що коли Мехмет був призначений правителем Маніси, то Махідевран, що б не було суперників у її сина-Мустафи, підіслала Мехмету наложницю, яка хворіла на віспу. Незабаром, Мехмет заразився хворобою і помер. Смерть улюбленого сина стала для Сулеймана невтішним горем. Він три дні просидів біля тіла Мехмеда і лише на четвертий день прокинувся від забуття і дозволив поховати покійного. В честь покійного сина за наказом султана була споруджена величезна мечеть Шехзаде Джамі. Її будівництво було завершено в 1548 р.

Селім II. Син Роксолани і Сулеймана

Особисте життя Селіма Одинадцятий султан Османської імперії, правив в 1566-1574рр. Дружина Селіма - Нурбану Султан. Коли Селім став намісником у провінції, Хюррем Султан, порушивши традиції, не поїхала з ним, а залишилася в палаці Топкапи. Нурбану швидко обкрутила Селіма, який залишився зовсім один. Коли ж Селім зійшов на престол, вона з легкістю прибрала до рук гарем, так як на той момент Хюррем Султан вже померла і Валіде Султан в гаремі не було. В гаремі Селіма розпоряджалася Нурбану, яка, будучи матір'ю його старшого сина і спадкоємця Мурада, володіла титулом першої дружини. Вона була фавориткою султана, і він її любив. Венеціанський посол Джакопо Сорандзо писав у 1566 р.: «Кажуть, що Його Величність палко і віддано любить «хасекі» як за її красу, так і за її надзвичайний розум». У 1559 р. у Селіма і Нурбану народилася донька Фатіма, після чого Нурбану припинила народжувати. Ставши султаном, Селім взяв у свій гарем ще кілька наложниць, і вони народили йому ще вісім дітей, в тому числі шість синів. Тим не менш Нурбану раніше була його фавориткою. Як зауважив венеціанський посол Анжреа Бадоара в 1573 р., «її називають «хасекі», і Його Величність всіляко благоволить до неї».

Міхрімах Султан. Дочка Роксолани і Сулеймана

Міріам (Міхрімах) (тур. Mihrimah) (1522 - 1578) Міхрімах Султан була не тільки єдиною дочкою султана Сулеймана і його дружини «що сміється» слов'янки Хюррем Султан, але й однією з небагатьох османських принцес, які зіграли важливу роль в управлінні Імперією. Міхрімах народилася в 1522 році в палаці Топ-Капи. Султан-Законодавець обожнював свою златовласу дочку і виконував всі її примхи. Міхрімах отримала чудову освіту і жила в розкішних умовах. У віці 17 років в 1539 році Міхрімах отримала пропозицію руки від губернатора далекосхідної провінції Діярбакир Рюстем Паші. Весілля Міхрімах Султан і Рюстем паші, якого прозвали Кульгавий Рюстем, збіглася з торжеством обрізання принців Байязита і Джіхангіра і проходила на площі Іподрому. Часто говорять, що саме Хюррем видала заміж дочку за Рустем Пашу, але варто згадати правила та ісламські традиції того часу, згідно з якими дівчата видавалися заміж не за порадою матері, але лише зі згоди батька нареченої, який обумовлював всі умови майбутнього шлюбного договору (никяха). А це доводить, що в будь-якому випадку, Рустем Паша користувався величезною довірою з боку Султана. Паша після одруження став головним візиром і з 1544 по 1561 років з дворічною перервою був главою всіх пашів і головним візиром Імперії. Протягом всього свого життя Міхрімах Султан брала активну участь у державних справах. Згадується навіть про те, що, наполягаючи на поході батька проти Мальти, Міхрімах на свої особисті заощадження була готова спорудити 400 військових кораблів. Як і її відома мати, Міхрімах вела листування з польським королем Зигмундом II.

Діяльність Міхрімах Між 1540 і 1548 роками Міхрімах замовляє самому блискучому зодчому Прекрасної Порти, Синану побудувати на іншій, азіатській стороні Босфору, в пристамбульскому селі Ускюдар великий благодійний комплекс, що включає, прибережну мечеть Ускюдар, мусульманський навчальний заклад - медресе, початкову школу та лікарню. Але цього золотокосій принцесі виявилося замало і вже в 1562 році той же Сінан на найвищому пагорбі Константинополя, в районі старих фортечних воріт Эдірнекапи, починає будувати ще один комплекс, що включає мечеть Міхрімах, фонтан, лазні і медресе.

Мечеть Міхрімах Султан

Задушення Мустафи мініатюра XVI століття

Смерть Мустафи Турецький історик Тальха Угурлуель вважає, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу. Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:«Кануні повинен був відправитися в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його».

Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса

Джахангір (1532 - 1553) Останній син Сулеймана і Хюррем. Народився хворою дитиною. У нього був горб та інші проблеми зі здоров'ям. Щоб заглушити постійну біль Джахангір пристрастився до наркотиків. Незважаючи на вік і хворобу, він був одружений. Страшна смерть (1553) його брата Мустафи, спровокована Роксоланою, так потрясла вразливого Джахангіра, що він захворів і незабаром помер. Скорботний батько на честь свого нещасного горбатого сина доручив Синану спорудити красиву мечеть в кварталі, який досі носить ім'я цього принца. Мечеть Джіхангір, збудована великим архітектором, зруйнувалася внаслідок пожежі і від неї до нашого часу нічого не збереглася.

Шехзаде Баязид (тур. Bajezid) (1525 - 28 листопада 1562) Баязид був незрівнянно більш гідним наступником ніж Селім. Через кілька років між Селімом і Баязидом почалася громадянська війна, в якій кожного підтримували його власні місцеві збройні сили. Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 тисячами своїх людей ховався в Персії, став вважатися зрадником в Османській імперії, яка на той момент перебувала у стані війни з Персією. Селім з допомогою військ свого батька в 1559 р. завдав Баязиду поразки під Коньєю, змусивши його з чотирма синами і невеликою, але боєздатною армією шукати притулку при дворі шаха Ірану Тахмаспа. Тут Баязид був спочатку прийнятий з королівськими почестями та дарунками, належними османському принцу. На це Баязид відповів шаху подарунками, які включали п'ятдесят туркменських скакунів в багатій збруї. Потім був дипломатичний обмін листами між послами султана, які вимагали видачі або, на вибір, страти його сина, і шахом, який чинив опір і тому, й іншому, виходячи з законів мусульманської гостинності. Спочатку шах сподівався використати свого заручника для того, щоб поторгуватися щодо повернення земель у Месопотамії, що султан захопив під час першої кампанії. Але це була марна надія. Баязида взяли під варту. Зрештою шах змушений був схилити голову перед перевагою збройних сил османів і погодився на компроміс. За домовленістю принц повинен був бути страчений на перській землі, але людьми султана. Коли Баязид попросив дати йому можливість побачити і обійняти перед смертю своїх чотирьох синів, йому на шию накинули шнурок і задушили. Після Баязида були задушені чотири його сини. П'ятий син, всього лише трьох років зроду, зустрівся, за наказом Сулеймана, з тією ж долею в Бурсі, будучи відданими в руки виділеного для виконання цього наказу довіреного євнуха.

Мечеть Сулейманіє (гробниця Роксолани і Сулеймана)

Роксолана для Туреччини Іменем Роксолани – Хуррем - Султан названий район Аврет - базар в Стамбулі, де, за переказами, була продана в гарем турецького султана Настя Лісовська, а потім, вже будучи Хуррем - Султан, звела мечеть, притулок для вбогих, лікарні. З її ім'ям турки пов'язують низку архітектурних пам'яток у Стамбулі, значні економічні перетворення в країні. Усипальниця Роксолани – Хуррем - Хасекі - національна святиня Туреччини. Гробниця її чоловіка султана Сулеймана Пишного, з яким вона прожила в законному шлюбі 40 років, і усипальниця Хуррем-Султан - поруч. За тисячолітню історію Османської імперії удостоєна такої честі єдина жінка - Роксолана.

Громадська лазня — Хасекі Хюррем Султан хамам, побудована в Стамбулі за наказом Роксолани

Пам'ятна табличка на стіні хамаму, 2012

1-а сторінка вакфійя на комплекс Хасекі Хюррем Султан в Єрусалимі XVI століття

Лист Роксолани до Сигізмунда Августа 1549 рік

В Україні про неї написані драма Гната Якимовича «Роксоляна» (1869) історична повість М. Орловського «Роксолана або Анастасія Лісовська» історична праця українського ученого-східознавця А. Кримського «Історія Туреччини» (1924) повість Осипа Назарука «Роксоляна» (1930) оповідання для дітей Антіна Лотоцького «Роксоляна. Історичне оповідання XVI століття» (1937) роман Миколи Лазорського «Степова Квітка» (1965) літературно-історична стаття Ірини Книш «Імператорська карієра Анастазії Лісовської» (1966) нарис Юрія Колесниченка «Султанка з Рогатина» (1966) історична повість Сергія Плачинди «Неопалима купина» (1968) поема Любові Забашти «Роксоляна. Дівчина з Рогатина» (1971) роман Павла Загребельного «Роксолана» (1980) стаття Євгена Крамара «Славетна українка в султанському дворі» (1984) повість Юрія Винничука «Житіє гаремноє» (1996) есе Павла Романюка «Роксолана» (1999).

Площа в Рогатині з пам'ятником Роксолані, 2008