Рубанням називають слюсарну операцію, при якій за допомогою різального інструмента та молотка із заготовки або деталі видаляють зайві шари металу або за потреби розділяють їх на частини. Рубання застосовують для видалення (зрубування) із заготовки великих нерівностей, зняття твердої окалини, задирок, гострих кутів кромок на литих і штампованих деталях. Основний принцип, який використовується під час рубання, - дія клина на оброблювану деталь.
Зубила виготовляють довжиною 100, 125, 160, 200 мм, ширина робочої частини відповідно дорівнює 5, 10, 16, 20 мм. Для захисту рук від випадкових промахів під час ударів по зубилу використовують пристосування, які своєю формою нагадують грибок з досить широким капелюшком, в отвір якого вставляється інструмент. «Грибки» виготовляють з гуми або з полівінілхлориду.
Залежно від твердості матеріалу, який обробляється, вибирають зубила з різними кутами загострення робочої частини. Так, для твердих матеріалів (тверда сталь, бронза, чавун) -70°, матеріалів середньої твердості (сталь) - 60°, м’яких матеріалів (латунь, мідь, титанові сплави) - 45°, алюмінієвих сплавів - 35°. Величину кута загострення зубила можна перевірити шаблоном, що являє собою пластинку з кутовими вирізами в 70, 60, 45 і 35°.
Для вирубування вузьких пазів, канавок, для оброблення розколин у деталях використовують спеціальні інструменти. До них належать крейцмейселі та канавочники. Крейцмейселі (мал. а) - різновид зубила зі звуженою різальною крайкою, яка дозволяє вирубувати канавки, пази та ін. Крейцмейсель має характерну форму леза, ширина якого 4...9 мм. Канавочники (мал. б) - різновид крейцмейселя для фігурного вирубування в металі поглиблення певного профілю, що визначається робочою частиною інструменту. Довжина канавочника - 80...350 мм, і, як правило, їх виробляють на замовлення з профілем під конкретні завдання.
Велике значення для якості вирубування й безпеки праці має правильне положення працюючого: під час вирубування потрібно стояти біля лещат стійко, у пів оберта до них; корпус повинен знаходитися лівіше від осі лещат. Ліву ногу виставляти на півкроку вперед так, щоб вісь ступні розташовувалася під кутом 70...75° щодо лещат. Праву ногу трішки відставити назад, розвернувши ступню під кутом 40...45° відносно осі лещат.
Молоток необхідно брати за рукоятку так, щоб рука знаходилася на відстані 20...30 мм від кінця рукоятки. Рукоятку обхвачують чотирма пальцями і притискують до долоні; при цьому великий палець накладають на вказівний і всі пальці міцно стискують. Тримати зубило треба лівою рукою, не стискуючи пальці занадто міцно, на відстані 20...30 мм від головки.
Продуктивність і якість рубання залежать від виду замаху й удару молотком. Розрізняють удар кистьовий, ліктьовий і плечовий. Під час кистьового замаху удари молотка виконуються силою кисті руки. Таким ударом користуються під час легкої роботи для зняття стружок або видалення невеликих нерівностей. Під час ліктьового удару рука згинається в лікті, удар виходить сильнішим. Ліктьовий удар застосовують під час звичайного вирубування, коли доводиться знімати шари металу середньої товщини, або прорубування пазів і канавок. Під час плечового удару замах виходить найбільшим, а удар - найсильнішим.