Ознайомити з життєписом великого сина українського народу Т.Г.Шевченка. Вчити дітей добирати необхідний матеріал з літератури. Працювати над розвитком їх активного мовлення – виробляти в учнів уміння зв'язно висловлювати свої думки. Розвивати їх акторські здібності Продемонструвати красу і чарівність Шевченкового слова. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку залишив поет. Поєднання творчості письменника і Біблії.
Згодом, коли за плечима Шевченка був певний життєвий досвід, відбулося глибше усвідомлення християнських ідей. Навчаючись в Академії мистецтв у Петербурзі, художник поглиблено студіював Біблію, проникаючи у світ її образів і сюжетів, створених видатними європейськими майстрами пензля.
Його віра була й залишається однією з найбільших контраверсій у Шевченкознавстві. Словесна й художньо-мистецька творчість його не дає однозначної відповіді, як Шевченко ставився до Бога, до Церкви, до релігії й віровизнання. І це не тому, що в нього на ці проблеми були суперечливі, непослідовні чи плутані погляди, навпаки, вони у нього системні, ясні й визначені.
Тарас Шевченко, беззавітно вірячи в Бога і будучи українським православним християнином, мав доволі критичний погляд на морально-етичні й обрядові аспекти православ’я російського, яке, на основі реакційної неєвангельської формули “православія, самодержавія і народності”, зрослося з деспотичним монархічним режимом.
Так, професор Микола Сумцов, один з видатних знавців поезії й епістолярії Шевченка, писав: “Знайомлячись з ними, ми бачимо, що релігійність Шевченка має барву рідної поетові православної Церкви, під час посту постився і приймав святі тайни (сповідався й причащався). Взагалі не розривав з церковними формами релігії своїх батьків”.
Всеупованіє моєНа Тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє Твоє, Все упованіє моєНа тебе, Мати, возлагаю. Святая сило всіх святих, Пренепорочная, Благая!Молюся, плачу і ридаю: Воззри, Пречистая, на їх,Отих окрадених, сліпих. Невольників. Подай їм силу Твойого мученика-Сина, Щоб хрест-кайдани донесли. До самого, самого краю. Достойно пєтая! Благаю! Царице неба і землі! Вонми їх стону і пошли. Благий конець, о Всеблагая!
Не тільки змістом, а й молитовним настроєм, емоційним звертанням і проханням до Богородиці, чудовою чисто євангельською ритмікою і строфікою, а також щедрим та делікатним і щиро українізованим використанням церковнослов’янизмом – це суто православна похвала Марії, довершена молитва великої поетичної сили. Ці початкові слова з Шевченкової поеми “Марія” таки треба було б включити в українські молитовники! Серед низки прославлень Діви Марії, це безумовно була б молитва-перлина, створена до того ж великим національним поетом-християнином. На відміну від переважної більшості людей, які у молитвах звіряють свої особисті клопоти і просять про індивідуальну допомогу, Шевченко молиться до Богородиці, за “окрадених сліпих невільників”, тобто за свій цілий народ, може за все людство.
Отже саме існування такої близькості давало деяке право на незадоволення. У Шевченка можна знайти саме такі закиди Богові, у яких він висловлює своє незадоволення від невідповідності реального життя ідеалу справедливості, який мав би втілювати Господь Бог.«Пробудися! Чого спиш. Господи?Встань, не відкидай нас навіки! Чого закриваєш лице твоє, Забуваєш за горе наше і тісноту нашу?»(“Давидові псалми” Псалом 12 )