Презентація «Шкільний театр козацько-гетьманської доби. Національний ляльковий театр вертеп»

Шкільний театр козацько-гетьманської доби. Національний ляльковий театр вертепstyle.colorfillcolorfill.typefill.on

Підкреслена небуденність і поетичність світобачення освіченої людини XVII—XVIII ст. робить бароко періодом розквіту сценічного мистецтва, що головним чином було пов’язано з навчальним процесом. Перші відомості про театр на території нашої країни датуються 1614 р. Саме цього року вихованці Луцького колегіуму вітали уніатського митрополита Рутковського не лише латиною, а й українським діалогом. Це й не дивно: пишна барокова стилістика сприяла підпорядкуванню таких академічних шкільних курсів, як риторика і логіка, законам театру. А в курсі поетики (піїтики), під час ознайомлення з родами літератури - епосом, лірикою і драмою, учні обов’язково читали вголос відповідні твори. Читання драматичних текстів потребувало особливої виразності, а отже, складних виражальних засобів, оскільки такі тексти призначені для сценічного втілення. Так виник шкільний театр в Європі, зокрема й в Україні. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР

ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРЯк бачимо, виникнення в Україні шкільного театру як різновиду театрального мистецтва зумовлене розквітом освіти. Провідними осередками культури в XVII—XVIII ст. були братські школи, колегіуми й академії, що підпорядковувалися місцевим єпархіям. У навчальних закладах, окрім обов’язкових дисциплін, викладали поетику й риторику. Педагоги навчали учнів складати панегірики й декламації у формі промов. Ці твори виконувалися з нагоди великих релігійних свят, визначних урочистостей, для вшанування почесних гостей тощо. Деякі виступи читців відбувались у формі діалогу і потребували акторської майстерності. Саме декламації та діалоги сформували основу шкільної драми. Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст. Будівля Острозького колегіуму. XVIII ст.

Декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Застосовували мінімальне оформлення: костюми, завіса, атрибути. Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності. Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми. Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРШкільна драма — жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XVII-XVIII ст. у країнах Західної Європи. Шкільна драма була поширеною в Україні в барокову добу XVII-XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Шкільна драма мала мати кілька типів, у залежності від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми.

Особливості шкільної драми. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії католицької церкви. Шкільна драма спочатку розвивалася у католицько-християнському та антично-класичному напрямках. У ній уплив античної традиції (стислий виклад, наявність епілогу тощо) поєднувався із середньовічною (відсутність єдності часу та місця, змішування трагічного і комічного і т.п.) та ренесансовою. Часто шкільна драма складалася з п'яти актів, після кожного з яких виступав хор. Вистави організовували переважно до Різдва, Великодня тощо. Походження шкільної драми пов'язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов'язковими для засвоєння латини.

Києво-Могилянська академія. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРОдин із засновників Київської духовної академії, митрополит київський і галицький, Петро Могила для створення театру взяв за основу шкільну драму, розповсюджену в єзуїтських школах Польщі. Репертуар цього театру включав: 1) драми про святих; 2) драми мораліте; 3) драми на історичні сюжети. У перших і других переважали сцени з життя святих, богошукальні настрої, алегоричні фігури як уособлення людських чеснот. Драми складалися з прологу, зазвичай виконуваного автором-учителем поетики, який пояснював зміст і мораль вистави, двох-трьох дій та епілогу. Невідомий художник. Портрет Петра Могили

Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736). ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР

Народився Володимир 18 червня у 1681 році у Києві. Виховувався у родині купця. При хрещенні дістав ім‘я Єлеазар. З 1688р. став учнем у Київському колегіумі, де працював його дядько, який піклувався про Феофана, адже той став сиротою у ранньому віці. Став викладачем Києво-Могилянської академії. Згодом Петро І зробив його ректором цього навчального закладу. Під керівництвом Прокоповича академія стала передовим вищим навчальним закладом Європи. Деякий час очолював російську православну церкву. Після смерті царя Петра І зазнав зневаги й переслідувань, помирав у самотності й бідності. Папа римський Климентій готував посвячення Прокоповича у єпископи, але той утік з Італії. Навчався в католицькому училищі Володимир-Волинського монастиря (щоб більше дізнатися про католицизм). Володимир Феофан Прокопович

Залишив велику наукову, публіцистичну та художню спадщину, в якій значну частину складає риторика. Автор ліричних поезій, філософських і політичних трактатів. Одне з досягнень Прокоповича - створення першої в українській літературі драми з вітчизняним історичним героєм «Володимир». Драма була присвячена гетьманові Мазепі, ставилася для простих киян, у ній уперше грали не ляльки, а справжні актори. Письменник, видатний ритор, оратор, педагог, церковний діяч. Багатогранна і всебічно розвинена особистість!!!

ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР До драм на історичні сюжети належала п’ятиактна п’єса ректора академії, видатного суспільного діяча, реформатора, ученого-енциклопедиста, викладача поетики Феофана Прокоповича «Владимир, славянороссийских стран князь и повелитель, от неверия тьмы в свет евангельский приведённый», прем’єра якої відбулася 3 липня 1705 р. Це релігійно-історична драма, в якій були ролі для учнів: жерці-невігласи, грецькі філософи, мудрий князь Володимир. Образи цих персонажів виписано не схематично, а з певними характерами. І хоча у своїй п’єсі автор, як він сам визнавав, не звільнився від «високопарного і надутого виду красномовства», тобто штучно ускладненої мови, проте саме цей твір театрознавці вважають вищим щаблем вітчизняної шкільної драми.

Трагіокомедія “Володимир” відноситься до жанру історичної драми. За жанровою формою у творі наявні елементи трагедії й комедії. Комедійним є сатиричне зображення жерців Жеривола, Куроїда та Піяра. Трагедійним є образ головного героя, котрий через внутрішні суперечності, вагання вирішує хрестити Київ. Як і в кожній шкільній драмі, у творі був хор, ми бачимо це в епілозі драми. Панегірик співають апостол Андрій із янголами. Розповідається про подальшу долю Києва:«Був у тьмі ти раніше, хоча перед миром. Світлим ділом преславний, але іде кумирам. Темним ти покорявся, був чорний в безвір’ї. Отож світлом себе та осяй невечірнім!»Трагікомедія Феофана Прокоповича «Володимир» як зразок шкільної драмиppt_x

Трагікомедія “Володимир” – цікаві факти:Історія написання твору. Драма написана в 1705 році. Головна тема - хрещення Русі князем Володимиром і боротьба з невігласами жерцями, неуцтвом, реакційним духовенством. Значення п'єси П'єса служила пропаганді реформ Петра І. Вона сповнена ідей суспільно-політичного протиборства часів Ф. Прокоповича. Будова п'єси Написана силабічним 13-складовим віршем, складається з п'яти актів, прологу й епілогу. Політична спрямованість драми. П'єса пройнята мотивом боротьби неуцтва та просвіти. Використовуючи релігійно-історичний сюжет, Прокопович наголошує на прогресивних ідеях, які несла освіта. У п'єсі - спроба показати психологічний конфлікт у свідомості Володимира, його вагання й утвердження нової віри. В особі Володимира - окремі риси діяльності Петра І, його реформ.

Найбільш характерними для барокового театру є жанри трагедії і трагікомедії. Ще однією ознакою риторичної барокової драми є персоніфікація, виведення на сцену абстрактних понять: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Ворожнеча, Гнів, Фортуна, які виступали як активні особи і входили в дебати та інші стосунки з людьми у драмах мораліте. У цих творах сатиру автори спрямовували проти хабарництва, невігластва, розбещеності, жорстокості. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРМораліте (франц.) - п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами.

За часів бароко закладається така характерна для української культурної традиції риса, як постійна взаємодія елітарного і народного начал, що вплинуло на розвиток шкільної драми. Також барокові риси шкільної драми проявились у контрастному зіставленні драматичного і комічного, що привело до створення інтермедії, або інтерлюдії, - не пов’язаних із сюжетом драми жартівливих побутових сценок, складених живою народною мовою. Жартівливі інтермедії учні виконували між актами серйозної драми, де звучала «книжна» мова, щоб розважити глядачів в антрактах. Сюжети інтермедій зводилися до епізодів із побуту селян, козаків, студентів, нерідко — до суперечок двох персонажів (батько і син, українець і польський пан). Поступово інтермедія стала самостійним комедійним жанром. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР

ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРНайстаріші інтермедії належать Якубу Гаватовичу, загалом же їх авторство невідоме. Головні персонажі першої з інтермедій Я. Гаватовича — наївний селянин Стецько і пройдисвіт Климко, який продає Стецькові, замість лисиці, кота в мішку, другої - троє мужиків, які вирішують, що пиріг дістанеться тому, хто побачить кращий сон, і поки двоє з них сплять, третій з’їдає пиріг. Жанр інтермедії об’єднав майданну, скоморошу, традицію з гуманістичними ідеями української книжної культури і став прообразом драми побутової. Ці короткі вистави грали не тільки на сцені, а й під час шкільних канікул просто неба або в панській чи селянській оселі. Історик М. Грушевський зазначав, що українська інтелігенція пізніших часів прирівнювала інтермедії до «творів світових коміків Плавта і Мольєра». На жаль, тексти інтермедій зберігалися в рукописному вигляді, тому багато з них утрачено назавжди.

Щкільна драма доби бароко мала важливе значення для подальшого розвитку української драматургії (XIX століття), її вплив був величезний і в Росії. ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРШкільний театр доби українського бароко започаткував драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами, з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами. Київських викладачів високо цінували й запрошували до інших міст, особливо до Москви, «бо вони найкращі й сприяють довір'ю народу до шкіл». Тому ідеї шкільної драми поширювалися з Києва по багатьох населених пунктах держави. Серед виконавців Київської духовної академії, які брали в цьому участь, були Є. Славенецький, А. Сатановський, С. Полоцький, Д. Туптало. Вони популяризували драму, яка швидко стала улюбленим видом мистецтва у представників різних суспільних верств - від гетьманів і старшин до рядових ремісників. Поєднанням книжних і народних елементів позначений ще один вид драми, де «акторами» були ляльки. У першій половині XVII ст. в Україні він набув форми так званих вертепів. Так само, як і шкільна драма, вертеп включав шкільні різдвяні п’єси та інтермедії.

Що таке вертеп? Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси;  відтворена стайня з народженням Христа.  Вертеп — веселе різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори. Вертепом називали театр, в якому вистави розігрували ляльки на паличках (маріонетки) у великій дерев'яній дво- або триповерховій скриньці. Вертеп, малоруський театр маріонеток, що зображував у ряді сцен обставини народження Ісуса Христа.

ВЕРТЕПВертеп - різновид театру, відомий майже у всіх народів світу. Український вертеп зародився ще в ХVІІ ст. і тісно пов’язаний з різдвяною шкільною драмою. На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.

Вертеп – велика (до 4м заввишки і до 3м завширшки) дерев’яна скриня. Назва “вертеп” символічна: вона означає печеру, в якій народився Ісус Христос. Скриня була поділена на 2 поверхи: горішній представляв Вифлеєм. Тут представлялися тільки духовні події: сцени з ангелами, магами, пастухами. Унизу в центрі стояв трон Ірода, збоку висів дзвінок, в який дзвонив паламар. ВЕРТЕП

У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які актори (1-2) водили ляльок, закріплених на дротах. Щоб цих щілин в підлозі не було видно, її встеляли хутром. На верхньому «небесному» поверсі відбувалася християнська драма-містерія про народження Христа, співали янгольські хори, канти, колядки. На нижньому «земному» — стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та ін. ВЕРТЕП

Вертепна драма починалася хором і дзвоном пономаря. Далі з’являлися два янголи й повідомляли присутнім про народження Ісуса Христа. Хоч усталеного тексту не існувало, але був канон сюжету верхньої частини вертепу, якого дотримувалися всі виконавці. Потім ішли сцени поклоніння Христу пастухів та волхвів; побиття немовлят: боротьба царя Ірода зі Смертю й Чортом, які прийшли по його душу. Події в нижній частині вертепу не мали зв’язку з тими, що відбувались угорі. Тут з’являлися Дід та Баба, кмітливий Солдат, Циган, Поляк, Серб, Єврей, Запорожець, шинкарка Феська та інші колоритні персонажі, діалоги між якими стосувалися тогочасних життєвих реалій і були щедро пересипані жартами, приказками з піснями й танцями. ВЕРТЕП

Наприкінці вертепного дійства з'являвся сміливий Запорожець, який усіх перемагав. Цю ляльку народного захисника і улюбленця робили вищою за всі інші, одягали в яскравий український костюм. Запорожець багато лаявся, ліз у бійку, добре танцював, а наприкінці вистави промовляв: Доводиться з пісні слів не викидати, А що було, то вже пройшло,І прошу об тім лихом не поминати. Поляки танцювали краков’як, Москаль — камаринську, Дід і Баба — козачок. Вони співали жартівливу пісню «Ой під вишнею, під черешнею». У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів. ВЕРТЕП

ВЕРТЕП Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів, мали свої окремі ролі. Ними рухав вертепник, який стояв позаду скрині і водив ляльку прорізами у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка. Ляльок у вертепах могло бути до 40. Вертепник говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам та брав на себе відповідальність за цілу постановку.

ВЕРТЕПВертепні персонажі

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб. ВЕРТЕПВиконавців живого вертепу іноді називали машкаратами (від слова “машкара”, що означає “маска”, “личина”). Це український варіант маскараду.style.colorfillcolorfill.typefill.on

Домашнє завдання (на вибір):1. Створити (намалювати) ляльку для вертепу.2. Написати текст для інтермедії зі шкільного життя.3. Дати обґрунтовану відповідь на одне питання: “На мій погляд, шкільний театр повинен порушувати такі проблеми, як …” “У “живому вертепі” мені б хотілося зіграти…”Тести з теми - https://naurok.com.ua/test/2-test-shkilniy-teatr-vertep-813889.html