Презентація "Символізм"

Символізм «срібного століття» російської поезіїПідготувала. Студентка групи Зфіл-31а. Клап Віта

Символізм. Символізм (грецьк. symbolon – умовний знак, прикмета) — літературний напрям, що утворився у 80-х роках у Франції, звідки поширився на інші країни Європи. Перші паростки російського символізму з’явилися на початку 90-х років ХІХ ст. Одним з перших теоретичне обгрунтування новому літературному напрямку надав відомий російський поет і прозаїк Дмитро Мережковський, який в праці “Про причини занепаду і про нові течеї сучасної російської літератури”(1893) різко відкидав як занадто матеріальну естетику реалізму і закликав росівйських поетів звернутися до досвіду новітніх західноєвропейських митців.

СИМВОЛІЗМ

Філософи символізму. Філософія і естетика символізму складалася під впливом різних вчень - від поглядів античного філософа Платона до сучасних символістам філософських систем В. Соловйова , Ф. Ніцше, А. Бергсона.

Володимир Соловйов. Володимир Соловйов – видатний російський релігійний філософ, поет, публіцист і критик. В. Соловйов вірив у релігійне перетворення дійсності. Мав вплив на релігійну філософію М.  Бердяєва, С. Булгакова, П. Флоренського, а також на творчість поетів-символістів — А. Білого, О. Блока, які називали його «духовним батьком»Надії на можливе перетворення світу він пов'язував з духовним його оновленням. Головне місце в його вченні займає образ Дружини, Одягнутої в Сонце, Душі Світу, втілення краси, добра і справедливості, що дарує миру нового Бога.

Вірш Володимира Соловйова “Милий друг”сприймався як девіз “молодших символістів” ***Милый друг, иль ты не видишь,Что всё видимое нами –Только отблеск, только тени. От незримого очами?Милый друг, иль ты не слышишь,Что житейский шум трескучий –Только отклик искаженный. Торжествующих созвучий?Милый друг, иль ты не чуешь,Что одно на целом свете –Только то, что сердце к сердцу. Говорит в немом привете?

СИМВОЛІЗМТворчість в розумінні символістів - підсвідомо-інтуїтивне споглядання таємних сенсів, доступне лише художникові-творцеві. Поезія символістів є «тайнопис несказаного»(Вячеслав Іванов). Від художника потрібна не тільки надраціональна чуттєвість, але й якнайтонше володіння мистецтвом натяку: цінність віршованої мови - в «недомовленості», «утаємниченості смислу». Головним засобом передачі прихованого смислу став символ. Категорія музики - друга по значущості (після символу) в естетиці і поетичній практиці нової течії. Вірші символістів деколи будуються як потік словесно-музичних чарівних співзвуч і перекличок. Плідними виявилися пошуки у сфері поетичної фонетики: майстрами виразного асонансу і ефектної алітерації були К. Бальмонт, В. Брюсов, І. Анненській , О. Блок, А. Бєлий. Символісти додали поетичному слову невідому раніше рухливість і багатозначність, навчили російську поезію відкривати в слові додаткові відтінки і грані смислу.

Поетів, які належали до кола символістів, у відповідності до часу їх вступу в літературу, прийнято ділити на дві групи. До старших символістів, що вступили в літературу в 90-ті роки ХІХ ст., належать Д. Мережковський, З. Гіппіус, В. Брюсов, М. Мінський, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, які переважно орієнтувались на здобутки сучасного їм європейського символізму. Вони були космополітами, вважаючи, що витоки світового символізму знаходяться в глибині часів, ще у філософській системі Платона, а тому символізм, на їхню думку, - не літературна школа, а універсальна невичерпана система світорозуміння.

Д. Мережковський. Если розы тихо осыпаются,Если звезды меркнут в небесах,Об утесы волны разбиваются,Гаснет луч зари на облаках,Это смерть,- но без борьбы мучительной,Это смерть, пленяя красотой,Обещает отдых упоительный,-Лучший дар природы всеблагой. У нее, наставницы божественной,Научитесь, люди, умирать,Чтоб с улыбкой кроткой и торжественной. Свой конец безропотно встречать.

З. Гіппіус Всё кругом. Страшное, грубое, липкое, грязное, Жестко тупое, всегда безобразное, Медленно рвущее, мелко-нечестное, Скользкое, стыдное, низкое, тесное, Явно-довольное, тайно-блудливое, Плоско-смешное и тошно-трусливое, Вязко, болотно и тинно застойное, Жизни и смерти равно недостойное, Рабское, хамское, гнойное, черное, Изредка серое, в сером упорное, Вечно лежачее, дьявольски косное, Глупое, сохлое, сонное, злостное, Трупно-холодное, жалко-ничтожное, Непереносное, ложное, ложное! Но жалоб не надо. Что радости в плаче? Мы знаем, мы знаем: все будет иначе.

В. Брюсов***Есть что-то позорное в мощи природы, Немая вражда к лучам красоты: Над миром скал проносятся годы, Но вечен только мир мечты. Пускай же грозит океан неизменный, Пусть гордо спят ледяные хребты: Настанет день конца для вселенной, И вечен только мир мечты. Июль 1896 Крым

К. Бальмонт. Завет бытия. Я спросил у свободного ветра, Что мне сделать, чтоб быть молодым. Мне ответил играющий ветер: «Будь воздушным, как ветер, как дым!» Я спросил у могучего моря, В чем великий завет бытия. Мне ответило звучное море: «Будь всегда полнозвучным, как я!» Я спросил у высокого солнца, Как мне вспыхнуть светлее зари. Ничего не ответило солнце, Но душа услыхала: «Гори!»

Ф. Сологуб ***Я — бог таинственного мира, Весь мир в одних моих мечтах. Не сотворю себе кумира Ни на земле, ни в небесах. Моей божественной природы Я не открою никому. Тружусь, как раб, а для свободы Зову я ночь, покой и тьму.

До молодших символістів, поетичні дебюти яких відбулися на початку ХХ ст., відносились О. Блок, В. Соловйов, В. Іванов, А. Бєлий. На відміну від своїх попередників, не відкидаючи творчі надбання сучасного їм європейського символізму, вони водночас намагалися сполучити їх із кращими традиціями російської поезії “золотої доби”. Віршам російських символістів притаманні витончена музикальність, що знаходиться свій вираз в підкреслено пісенному ритмі віршів, в акцентованій ліричності, емоційності, перевазі складних символічних образів над образами фізично-предметними. Їх вірші побудовані на постійному протиставленні раціонального і інтуїтивного, підсвідомого, на важковловимих асоціаціях між зовні не зв’язаними предметами, на співставленні образів людського і природного світів.

О. Блок. Вітер далекий навіяв. Пісні весняної тон,Десь на осонні надіїНебо сяйнуло між крон. Плив у блакиті незримій. Привид близької весни. Плакали сніжні низини,Линули зоряні сни. Щемно, як сльози на віях,Плакали струни в мені. Вітер далекий навіяв. Співи твої голосні.

А. Бєлий. Гимн Солнцу. Пусть говорят слепцы, что замолчали наши лиры,Пусть говорят слепцы, что смерть нам всем грозит. Что ей повержены гражданские кумиры,Что прежний идеал поруган и разбит. Что средь пустынного, мучительного ада. Желанный луч не заблестит для нас,Что мы в бездействии погибнем без возврата,Что путь наш тьмой покрыт, что свет давно погас... Опять настанет день, и он не за горами,Когда коснемся мы до радужных высот. Когда с рыданьями и сладкими слезами,В ночи перед собой, у видя свет, парод. Восторженно помчится за мечтами. К востока светлому вперед. И солнце дивное из дали к нам проглянет,Стенанья радости на запад полетят,И крест, поверженный, торжественно восстанет,И гимн, под гром небес, перед востоком грянет,И херувимы к нам слетят. Пред миллионами коленопреклоненных. Покажется Христос из туч воспламененных

В’ячеслав Іванов Любовь. Мы — два грозой зажженные ствола,Два пламени полуночного бора; Мы — два в ночи летящих метеора, Одной судьбы двужалая стрела! Мы — два коня, чьи держит удила Одна рука, — одна язвит их шпора; Два ока мы единственного взора, Мечты одной два трепетных крыла. Мы — двух теней скорбящая чета Над мрамором божественного гроба, Где древняя почиет Красота. Единых тайн двугласные уста, Себе самим мы — Сфинкс единый оба. Мы — две руки единого креста.