Номер слайду 7
Тільки одна людина мене тоді втішала – мій дідусь. Воно й не дивно, тому щодідусь, дід Леон, завжди мене втішав: з того часу як я навчився ходити, він ставпускати мене у свій закуток. Закуток діда Леона – це все моє життя. Моя схованка і моя печера Алі-баби. … з того часу як я навчився ходити, він ставпускати мене у свій закуток. Мій дід Леон – такий же майстер на всі руки, як і я, тільки у нього до того жще і голова варить. У школі був відмінником, першим у класі з усіх предметів і, міжіншим, признався мені одного разу, що ніколи не сидів за підручниками у вихідні ("Чому?"— "Та просто не хотів, і все"). Він був першим з математики, з французької,з англійської, з історії – з усіх предметів, чесне слово! У сімнадцять років вінпоступив до Вищої політехнічної школи, а це, між іншим, найскладніший вуз у. Франції. А потім він будував колосальні штуки: мости, транспортні розв'язки,тунелі, греблі. Коли я запитую, що саме він робив, дід запалює потухлий огарок іприймається роздумувати в слух:— Важко сказати. Я ніколи толком не знав, як називалася моя посада Дідів закуток – це місце, де мені найкраще в світі. Коли я вперше залишився на другий рік, мій дід Леон, коли дізнався про це,посадив мене на коліна і розповів казку про зайця і черепаху. Я дуже добрепам'ятаю, як сидів, притиснувшись до нього, і який лагідний у нього був голос. Дід Леон зайшов навідати мене і взявся нам на підмогу. Месьє Мартіно був узахваті. "Ми робоча сила, а ось ви, месьє Дюбоск, ви – майстер…" Зрозуміла справа,дід-то зайнявся делікатними питаннями водопроводу і електрики,