Тільки одна людина мене тоді втішала – мій дідусь. Воно й не дивно, тому щодідусь, дід Леон, завжди мене втішав: з того часу як я навчився ходити, він ставпускати мене у свій закуток. Закуток діда Леона – це все моє життя. Моя схованка і моя печера Алі-баби. … з того часу як я навчився ходити, він ставпускати мене у свій закуток. Мій дід Леон – такий же майстер на всі руки, як і я, тільки у нього до того жще і голова варить. У школі був відмінником, першим у класі з усіх предметів і, міжіншим, признався мені одного разу, що ніколи не сидів за підручниками у вихідні ("Чому?"— "Та просто не хотів, і все"). Він був першим з математики, з французької,з англійської, з історії – з усіх предметів, чесне слово! У сімнадцять років вінпоступив до Вищої політехнічної школи, а це, між іншим, найскладніший вуз у. Франції. А потім він будував колосальні штуки: мости, транспортні розв'язки,тунелі, греблі. Коли я запитую, що саме він робив, дід запалює потухлий огарок іприймається роздумувати в слух:— Важко сказати. Я ніколи толком не знав, як називалася моя посада Дідів закуток – це місце, де мені найкраще в світі. Коли я вперше залишився на другий рік, мій дід Леон, коли дізнався про це,посадив мене на коліна і розповів казку про зайця і черепаху. Я дуже добрепам'ятаю, як сидів, притиснувшись до нього, і який лагідний у нього був голос. Дід Леон зайшов навідати мене і взявся нам на підмогу. Месьє Мартіно був узахваті. "Ми робоча сила, а ось ви, месьє Дюбоск, ви – майстер…" Зрозуміла справа,дід-то зайнявся делікатними питаннями водопроводу і електрики,
Я тебе не розумію! Ти ненавидиш школу і робиш усе, щоб затриматися у нійяк можна довше… Адже не такий же ти все-таки тупий, яким тебе вважають! Чи такий? Звичайно, легко тобі сказати, що ти ні на що негоден, щоб нічого не робити! Ще б пак! Таким уже я народився! Куди як просто! А далі що? Які твої плани? Залишишся на другий рік в сьомому, восьмому…
— Ні, правда, не розумію тебе. Словом, так, на діда Леона можеш більше не розраховувати. Я люблю самостійних людей, які вміють добиватися своєї мети,зрозуміло? Терпіти не можу ледарів, які тільки і знають, що жалітися, і в додачувилітають із школи за погану поведінку! З розуму зійти! Лоботряс і другорічник!Відмінна картина! Вітаю! Подумати тільки, а я-то завжди тебе захищав… Завжди!Батькам твоїм говорив, що в тебе вірю, виправдовував тебе, та іще й підтримував!Ось що я тобі скажу, друже: нещасним бути куди легше, ніж бути щасливим, а я не люблю, чуєш, не люблю людей, які шукають легкі шляхи. Не виношу нитиків! Будь щасливий, чорт забирай! Роби що-небудь, щоб бути щасливим! Як бореться за своє щастя Грегуар?
"Шановний директор школи Граншан! Я дуже хотів би вчитися у Вашій школі, але знаю, що це неможливо, тому що в мене дуже погана успішність. Я бачив у рекламі Вашої школи, що у Вас слюсарні і столярні майстерні, кабінет інформатики, теплиці і все таке. Я думаю, що оцінки – не найголовніше в житті. По-моєму, важливо знати, чого ти в житті хочеш. Мені хочеться вчитися у Вас, тому що в Граншані мені буде краще за все – так я думаю. Я не дуже повний, у мені 35 кіло надії. Всього доброго, Грегуар Дюбоск. P. S.: Я перший раз у житті прошусь у школу, сам не розумію, що це зі мною, мабуть, захворів. P. S.: Посилаю Вам креслення машинки для чистки бананів, яку я сам зробив, коли мені було сім років".
Використані джерелаhttps://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8519https://ru.freepik.com/premium-vector/winding-road-on-a-white-isolated-background_6078630.htm#from_view=detail_alsolikehttps://ru.pngtree.com/free-png-vectors/%D1%83%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B8-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%8 B