Презентація "Соціальна структура в козацькій державі"

Соціальна структура в козацькій державі

Верхівка суспільства. На верхівці суспільства знаходилася українська еліта, що поєднувала в собі елементи старої шляхти польських часів і нової групи - козацької старшини і знаті. серед козацького війська вже існувала нова, нешляхетська еліта, бо лояльна Хмельницькому шляхта була не настільки численною, щоб заповнити новий військове-адміністративний аппарат. У кращому випадку, стара шляхта могла сподіватися тільки на злиття з козацькою старшиною і знаттю.в межах Гетьманщини влада, багатство та привілейований юридичний і соціальний статус української нової шляхти залишалися недоторканими.

Козакистановили прошарок між новою шляхтою і селянством.отримавши соціальні привілеї, залучалися до військової служби. Завдяки своєму спільному походженню, козацькі привілеї були схожими з привілеями еліти: самоврядування, звільнення від податків, право на власну землю, право на виробництво алкогольних напоїв і право на торгівлю певними товарами. Єдиним привілеєм нової шляхти, якого позбавлялися козаки, було право на використання праці селян. Але, незважаючи на привілеї, становище козаків, починаючи від кінця XVII ст., постійно погіршувалося. Хоча юридично козаки не відрізнялися від нової шляхти, з економічної точки зору вони більше нагадували селян.

Економічні позиції козацтва підривалися їхньою подвійною роллю солдатів і вільних хліборобів. Інколи, в час тривалих військових кампаній, козаки одержували якусь винагороду, але, щоразу надовго відриваючись від господарства, вони погіршували своє економічне становище. Обдертий до останньої нитки козак, мріючи уникнути майбутньої військової служби, часто продавав свою землю і йшов в наймити до землевласника. Але окремі козаки накопичували неабияке багатство, ставали частиною нової шляхти. Наверх пробивалися одиниці, донизу котилися тисячі.

Міщани. На нижчому від нової шляхти соціальному щаблі знаходилися міські ремісники та купці, а також численне селянство. Однак саме вони забезпечували економічний фундамент влади в Гетьманщині. Сплачуючи нарівні з селянами державні податки, міщани, однак, мали більше майнових прав, були заможнішими і мали вищий статус. Жителям міст з магдебурзьким правом надавалося самоврядування, решта міщан одержали обмеженішу автономію.

Українські міста були маленькими, деякі з них практично не відрізнялися від сільських поселень. Достаток багатьох міщан так само залежав від обробки полів, як від ремесла чи торгівлі. У більшості міст виникали цехи, діяв заможний купецький патриціат, але їм підрізали крила конкуренти з-поза міст - нова шляхта і козаки. Слаборозвинуті грошові відносини, великі податки, вороже ставлення козацької влади, внутрішня і зовнішня конкуренція, - все це перешкоджало переростанню міщан в окрему соціальну групу і сприяло їх поступовому занепаду. У 60-х рр. XVIII ст. правовий "міщанський" статус мали всього-на-всього 34 тис. осіб.

Селяни. Підніжжя соціальної піраміди становили селяни. Свого часу багато з них були звільнені від кріпацтва внаслідок повстання Хмельницького. Більшість сіл, що колись належали польським магнатам, стали тепер "вільними військовими селами". Селяни перебували під виключним контролем козацької адміністрації, яка ними управляла і збирала податки. Але не всі села були "вільними. Ще гетьман Богдан Хмельницький роздавав монастирям грамоти на володіння селами. У північній частині Гетьманщини шляхта від польських часів, що тепер служила козацькій державі, зберегла свої маєтки і своїх селян. Так само деякі управи теж володіли селами. Ці землевласники діставали від козацької адміністрації грамоти з підтвердженням "звиклого послушенства" селян.

Навіть села, що вже були звільнені, недовго залишалися такими. Вони, хоча й тимчасово, надавалися козацькій старшині за її службу. Теоретично села мали відходити назад до скарбниці після того, як їхній власник втрачав військову посаду, але дуже скоро вони перетворилися на спадкові володіння еліти. На перших порах селянина змушували працювати на землевласника лише час від часу, але поступово ці обов’язки розширилися і селяни виявилися фактично закріпаченими. Але селянин все ще не був кріпаком. Він міг поміняти пана, піти в одне з небагатьох сіл, що залишалися вільними, або податися в степ, за межі Гетьманщини. Але 1727 р. центральна українська влада прийняла рішення, згідно з яким, перейшовши до іншого господарства, селянин втрачав усі права на своє колишнє майно і одержував лише свої особисті речі. 1738 р. російський уряд заборонив переміщення селян між Слобідською Україною, Гетьманщиною і Росією.

1760 р. внаслідок численних скарг про втечі селян гетьман Розумовський також видав спеціальний указ, що регулював свободу пересування. Згідно з ним, селянам, які міняли власників, дозволялося забирати з собою лише особисті речі; жодний землевласник не міг прийняти до себе селянина без письмової згоди колишнього власника; останній був зобов’язаний на вимогу видавати таку згоду. Постанови Розумовського майже повністю скасували можливість селянських переходів. Власник міг просто не дати такої згоди, і для селян єдиним виходом залишалася втеча. Таким чином, через 100 років після звільнення український селянин знову юридично і економічно опинився в залежності від землевласника.

Духівництво. Не було частиною соціальної піраміди, оскільки не утворювало стану або замкнутої групи. Воно було різнорідним за соціальним походженням, достатком і політичним впливом. Юридично відокремлене від решти населення автономною адміністрацією й судочинством, духівництво звільнялося від податків, військової служби і трудових повинностей. Монастирі, а не окремі ченці, розпоряджалися селянами, закріпленими за їхніми маєтками ще до повстання Хмельницького. У XVIII ст. священики дістали право використовувати працю селян.

Висновки Впродовж сторіччя після повстання Хмельницького українське суспільство зазнало значних змін: Зникла стара шляхта - її нащадки розчинилися в новій еліті. Остання захопила маєтки, жила з примусової праці селянства, перейнявши пізніше стару назву - шляхта. І навпаки: селянство, звільнившись від кріпацтва під час повстання, було знову прикріплене до землевласників. Частина козаків, хоча й зберегла окремі привілеї, також перейшла на становище закріпаченого селянства. Оскільки селяни й зубожілі козаки становили більшу половину населення, Гетьманщина насправді перетворювалася у країну "панів і селян", що відповідало характеру соціальних взаємовідносин у тодішній Східній Європі.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!