Соне́т (іт. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми». З’явився в Італії на початку ХІІІ ст. Розквіт цього жанру пов’язаний з творчістю Данте і Ф. Петрарки.
Збірка сонетів була створена В. Шекспіром приблизно у 1593-1600 рр. До неї входить 154 сонети. У 1609 р. вийшло єдине прижиттєве видання його поезій. Вчені досі сперечаються, кому ж присвячені сонети Шекспіра? Таємничу присвяту дослідники трактують по-різному. За однією з версій ініціали “W. Н.” належать тому, на честь кого написані сонети, за другою – особа, завдяки якій видавець Торн зміг їх надрукувати. Серед можливих кандидатур на роль незнайомця називають графа Саутгемптона, графа Пемборка і навіть самого Шекспіра. Серед можливих прототипів “смаглявої леді” сонетів Шекспіра називають юну доньку придворного музиканта Б. Басано Емілію, придворну даму королеви Єлизавети І Мері Фіттон та інших жінок. Проте, як зауважив дослідник О. Анікст, “розшук коханої Шекспіра – справа безплідна, оскільки він писав не про якусь реальну жінку, а створив сам образ кохання, що пережив часи і лихоліття”. Не так вже й важливо, кому Шекспір присвячував свої сонети, головне, що він розкрив усе багатство й розмаїття проявів кохання, показав невмирущість цього почуття. Загадки шекспірівських сонетів
Весь цикл сонетів розпадається на окремі тематичні групи. Сонети, присвячені другу: 1—126 Оспівування друга: 1—26 Випробування дружби: 27—99 Гіркота розлуки: 27—32 Перше розчарування в другові: 33—42 Туга і побоювання: 43—55 Зростаюче відчуження і меланхолія: 56—75 Суперництво і ревнощі до інших поетів: 76—96«Зима» розлуки: 97—99 Торжество відновленої дружби: 100—126 Сонети, присвячені смаглявій леді: 127—152 Висновок — радість і краса любові: 153
Ні, я не йду тропою віршоробів, Що оди тчуть з фальшивої краси. Їй не шкодують неба для оздоби Здрібнілі і охриплі голоси. Своїх я уст брехнею не поганив, Для порівнянь не брав так, як вони, Скарбів земних, перлин всіх океанів, Зірок і квітів ранньої весни. У вірші правда - над усе для мене, І я писав, що мила - чарівна, Хоча від матері лице натхненне, А не з небес отримала вона. Мою любов хвалити не годиться,- Вона не крам, що продають в крамницях. Тема поезії
Тема дружби. Дружба — це найбільший дарунок доліЯ промінять ніколи б не хотів. Твою любов на славу королів. Ці кінцеві рядки 29-го сонета потрібно знати кожному, хто хоче бути справжнім другом! Ліричний герой сонетів вміє бути благородним: його найкращий друг забрав у нього кохану, але він не сердиться (хіба що трохи побурчав), він уміє прощати.
Тема кохання Не буду я чинити перешкоди Єднанню двох сердець. То не любов, Що розцвіта залежно від нагоди І на віддаленні згасає знов. Любов - над бурі зведений маяк, Що кораблям шле промені надії, Це - зірка провідна, яку моряк Благословляє в навісній стихії. Любов - не блазень у руках часу, Що тне серпом своїм троянди свіжі - І щік, і уст незайману красу. Той серп любові справжньої не ріже. Як це брехня- я віршів не писав, І ще ніхто на світі не кохав.
Мою любов хвалити не годиться,—Вона не крам, що продають в крамницях. Кохана — це справжня земна жінка, вона така, як і будь-хто, але вона кохана, тому наймиліша від усіх красунь. Можливо, це непоетично:…не білосніжні пліч її овали,Мов з дроту чорного коса густа,але «смаглява леді» прекрасна своєю природною красою!І все ж вона — найкраща поміж тими,Що славлені похвалами пустими.
Роздуми над тим, яким треба бути в життіЛіпш бути злим, ніж виглядать на злого. Вкорившись обмовам навісним. О суд очей чужих! Як нам із ним. Погодитись нелегко, їй же Богу!Чи міг фальшивий зір цінити в скарб. Мій серця жар?Здолав його б донести. Шпигунський набрід, що кладе на карб. Мені все те, що я годен честі?Я – отакий. Як бач. Ганьбить мене – Це міряти на свій аршин пігмеям. Та я ж високий як на них . Бігме їм. Це не з руки. А хто мене зігне?На грішника – то всі. І навіть діти. В смолі пекельній мусили б сидіти. Герой виступає за правдивість. Що є найголовнішою з людських чеснот.
Шекспір в Україні Перші переклади Шекспіра українською мовою належать П. Кулішеві й М. Старицькому, зокрема від Куліша до Г. Конура є 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали І. Франко, Ю. Федькович, П. Грабовський, Я. Гординський, М. Рильський, І. Кочерга, Ю. Клен та інші. До визначніших належать переклади Т. Осьмачки («Макбет», «Король Генрі IV»), І. Стешенко («Отелло»), Г. Кочура («Гамлет»), М. Лукаша («Двоє сеньйорів з Верони»). М. Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра перекладали М. Славінський, І. Костецький, С. Гординський, О. Тарнавський, Я. Славутич, О. Зуевський та ін.