Презентація: "Спроби модернізації Османської імперії"

Спроби модернізації Османської імперії

РЕФОРМИ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ в середині XIX ст. У 1839-1870 рр. в Османській імперії здійснювалися реформи, які дістали назву Танзімат («перетворення», «реформи»). Яків азійських сусідів імперії — Китаї, Ірані — ці перетворення були покликані подолати відсталість країни порівняно з Європою. В Османській імперії мало бути вирішене питання рівності прав немусульманського населення з мусульманською більшістю. Тому з 1856 р. декларували допуск немусульман до державної та військової служби, рівне оподаткування. Також було проголошено про зміни податкової системи, покращення шляхів сполучення. Реформи згори посилили контроль уряду на місцях. Це збільшило потребу в урядових службовцях, і їхня кількість зросла в десятки разів, перевищивши 100 тис. осіб. Держава запровадила світську освіту для мусульман і немусульман. Ухвалений у 1868 р. закон про народну освіту постановляв, що початкова освіта мусила стати загальною, обов’язковою та безплатною. Оновлене військо, що комплектувалося рекрутськими наборами, налічувало 210 тис. солдатів й офіцерів, а також 490 тис. резервістів

Реформи надали іноземцям право набувати землю й нерухомість. Уряд почав роздавати концесії на будівництво залізниць, експлуатацію надр, транспортні перевезення. У 1855 р. було відкрито Османський банк — перший іноземний банк з англо-французьким капіталом. Суспільство відгукнулося на реформи піднесенням патріотизму під впливом ознайомлення з європейським інтелектуальним і політичним життям. У 1851 р. в Стамбулі було утворене «Товариство знань» (Енджумені-і даниш), яке взялося поширювати знання шляхом друкування книжок з різних наук турецькою мовою. Виникли друкарні й товариства просвіти. У середовищі нової османської інтелігенції виникали різні політичні гуртки. Один з них на чолі з письменниками Намиком Кемалем, Ібрагімом Шинасі, Алі Суаві та Зія-беєм утворив рух «нових османів». Він сформулював ідею патріотизму у формі османізму — лояльності всіх підданих Османської імперії.

РЕЖИМ АБДУЛ-ГАМІДА IIОднак національні рухи нетурецьких народів посилювались. Нові османи, сподіваючись стримати ці рухи запровадженням конституційного ладу, 30 травня 1876 р. організували заколот і повалення султана Абдул-Азіза. Згодом новим султаном став Абдул-Гамід II. 23 грудня 1876 р. він оголосив про запровадження конституції, розробленої великим везіром Мідгатом-пашею та Намиком Кемалем. Вона проголошувала громадянські свободи, запроваджувала двопалатний парламент, хоча й гарантувала необмежені права султана. У березні 1877 р. було відкрито першу сесію парламенту (меджлісу). Критика, що зазвучала з його трибуни, а в лютому 1878 р. висловлення недовіри великому везіру та його кабінету за поразки у війні з Російською імперією, дали султанові підстави побоюватися повстання, і він розпустив парламент, не давши йому навіть ухвалити бюджет.

Абдул-Гамід II обрав традиційну для султанату політику тиранії. Ліберальну опозицію всередині країни було придушено, були заборонені публічні зібрання. Султан запровадив контроль над пресою й поліцейський нагляд за підданими. Він сприяв розвиткові сучасних засобів транспорту і зв’язку: було організовано імперський телеграф і пошту, споруджувалися залізниці. Мало подорожуючи країною, він широко користувався фотографіями для оцінки ситуації на місцях. В ідеології він зробив ставку на панісламізм і підносив власну роль халіфа як голови всіх мусульман. За його правління значно зросла кількість світських шкіл, розвивалось книгодрукування. На правління Абдул-Гаміда II припали територіальні втрати Османської імперії. Франція окупувала Туніс (1881 р.), Греція приєднала Фессали (1881 р.), Велика Британія окупувала Єгипет (1882 р.), Болгарія анексувала Східну Румелію (1885 р.). Крит унаслідок грецького повстання фактично відпав від імперії в 1897 р.

Значний вплив на султана мала Німеччина. Починаючи з 1880-х років, в імперії постійно перебували німецькі військові місії для навчання османського війська. Німеччина прагнула здобути власний вихід на Близький Схід і домоглася від султана дозволу на будівництво стратегічно важливої залізниці Берлін — Стамбул — Багдад. Цензура й поліцейський контроль виявилися не в змозі зупинити ані поширення ліберальних ідей, ані націоналістичні рухи. Болгарські, грецькі, вірменські активісти та навіть мусульмани з албанців, арабів і курдів підтримували сепаратизм. Щоб утриматися при владі, султан нацьковував одних націоналістів на інших: болгар на греків у Македонії, курдів — на вірмен. У 1894 р. вірмени підняли збройне повстання, яке було придушене переважно силами курдів.

РУХ МОЛОДОТУРКІВДеспотичний режим, воєнні поразки, національні повстання викликали появу опозиційних рухів у середовищі османської інтелігенції. Найавторитетнішим з них було таємне товариство «Єднання і прогрес» (початкова назва — «Товариство османського єднання»), засноване 2 червня 1889 р. курсантами військових училищ за ініціативою Ібрагіма Темо. Згодом до нього долучилися державні чиновники та представники духовенства. В еміграції виникла інша організація на чолі з Ахмедом Резою. Обидва угруповання об’єднували в основному молоду турецьку інтелігенцію (звідси й походить назва — «молодотурки»). Перед собою вони поставили мету — відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком.

Найбільші розбіжності серед учасників руху були пов’язані з національним питанням. Група Ахмеда Рези обстоювала ідею «османізму» — збереження імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами. Невдовзі товариство молодотурків сильно розрослося. У ньому виникли навіть відділи смертників (федаі), які були готові знищувати будь-кого, хто здавався «небезпечним для батьківщини». Нові цілі привабили військових, які почали становити більшість товариства. У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд різних молодотурецьких груп, на якому було досягнуто тимчасового примирення та ухвалено рішення про підготовку повстання.

Свідчать документи. Із відозви до підданих султана Абдул-Гаміда II«Діти мої, я завжди був прихильником конституції. У тому, що конституція спізнилася, винні мої дурні радники. Клянуся короною і мечем, що захищатиму конституцію». Як пояснює султан відсутність демократичних змін та конституції в країні? Як Ви вважаєте, чи є такий спосіб виправдання державних лідерів популярним у наші дні?

МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1908 р. Повстання почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії. Султан поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення конституції. Повсталі війська вступили до Стамбула. Молодотурки сформували новий уряд, але султана залишили на троні. Прийшовши до влади, молодотурки проводили непослідовну та нерішучу політику. Цим скористався султан, який заручився підтримкою духівництва, 13 квітня 1909 р. було вчинено заколот з вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити владу султана. Але заколот було придушено, Абдул-Гамід II втратив трон, що дістався Мегмедові II. Фактично султан уже втратив свій авторитет самодержавця. Тепер молодотурки самі взяли кілька посад в уряді, більшу частину вищих посад у війську й при дворі, посіли посади губернаторів і послів.

КРАЇНА ЗА ПРАВЛІННЯ МОЛОДОТУРКІВМолодотурки спромоглися ліквідувати найбільш варварські методи управління, започаткувати парламентські та конституційні норми. Щоправда, самі вони їх неодноразово порушували. У 1912 р. група офіцерів на чолі з Енвер-беєм силою зброї змусила уряд піти у відставку. Новий уряд молодотурків встановив у країні диктаторський режим. В економічній сфері уряд Енвер-бея намагався стимулювати місцеве виробництво. Але при цьому запроваджувалися жорсткі обмеження на грецьких і вірменських підприємців, що призвело до занепаду економіки в ряді районів імперії. Лише напередодні Першої світової війни молодотурки відважилися на незначні реформи, що мали сприяти розвитку економіки.

У зовнішній політиці молодотурки також зазнали відчутних втрат. Унаслідок війни з Італією 1911 р. та Балканських війн 1912—1913 рр. Османська імперія втратила майже всі володіння в Північній Африці та на Балканському півострові. Воєнні поразки спричинили антиосманські виступи арабів. У внутрішній політиці задля збереження імперії утверджувалась ідеологія пантюркізму — створення й панування єдиної турецької нації. Це спричинило нові хвилі антитурецьких настроїв у поневолених народів. Спроба насильного запровадження пантюркізму вилилась у криваві погроми вірменського та грецького населення. Наприкінці 1913 р. фактичну владу в країні зосередив молодотурецький тріумвірат військового міністра Енвера-паші, міністра внутрішніх справ і лідера партії «Єднання і прогрес» Талаата-паші, морського міністра і губернатора Стамбула Джемаля-паші. Тріумвіри розраховували покінчити з фінансовою залежністю Османської імперії та приборкати національні рухи війною на боці Німеччини проти країн Антанта. Султан Мегмед V, виконуючи вимоги тріумвірів, проголосив вступ у Першу світову війну 29 жовтня 1914 р. й оголосив джигад («священну війну») проти Антанти.

НАСЛІДКИ СПРОБ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА РЕВОЛЮЦІЇ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇМолодотурецька революція в Османській імперії перемогла, молодотурки залишалися при владі до 1918 р. Але за час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни й звільнитися від європейського економічного засилля та політичної залежності. Це пояснюється особливістю структури турецького суспільства, де турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати ними цієї ролі та до розпаду імперії, що згодом і сталося. Утім значення Молодотурецької революції, як і революції в Ірані (1905-1911 рр.) і Сіньхайської революції в Китаї полягає в тому, що вони започаткували пробудження Азії. Ривка з відсталості в Туреччині не відбулось, а розбурхані маси не бажали змін на європейський кшталт. Суспільство розкололося на ворогуючі табори прихильників і противників змін. Це зумовило подальші гострі конфлікти.

ПИТАННЯ:1. Які реформи відбувались в Османські імперії в 1839-1870 рр.?2. У чому полягала антидемократичність режиму Абдул-Гаміда II?4. Поясніть значення термінів та понять: молодотурки, пробудження Азії.