Презентація "Сторінки життя Лесі Українки"

ЛЕСИНА МОВА ЗАВЖДИ НАМ ЗНАЙОМА

Є люди, як свічки, - згоряютьІ відходять в небуття Є люди, як зірки, горятьІ світять все життя. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси,образ ніжний і чистий

25 лютого на Волині народилася синьоока, білява дівчинка, із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, характером сильним, волею незламною. І назвали її Лесею(Лариса Петрівна Косач)

У Лесі було двоє братів- Михайлик і Микола, і три сестри-Ольга, Оксана, Ізидора. Діти жили дружно. Для менших Леся була і вихователько, і наставником, і вчителькою. Та найбільше Леся любила і поважала Михайлика. Через їх нерозлучність у сім’ї називали спільним іменем— «Мишелосія»

Читати Леся навчилася в чотири роки, в п’ять добре грала на фортепіано, а шестирічною почала писати. Була радісна, весела, любила співати. Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. . Коли Леся була маленькою, вона разом із батьками і сестрами посадила садочок; яблука, грушки, вишеньки. Мабуть, згадкою про той садочок, про дитячі роки і став вірш «Вишеньки».

Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Мати возила дітей до різних сіл та містечок. Там вона зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом. Діти, а особливо Леся, сприймали це все з великим захопленням. І тому ще маленькою полюбила народні ігри, забави. Вона разом із братами і сестрами брала участь у народних святах. Всі вони вдяглися в українські костюми, разом з іншими дітьми співали пісні, грали в народні ігри. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями; це такі як "Подоляночка", "Зайчик", "Женчичок - бренчичок" та інші.

Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Вільно володіла 7 мовами:українською,французькою,німецькою,англійською, польскою, італійською та російською. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.

Коли дівчині було 13 років, з’явився і перший друкований вірш «Конвалія». Передбачлива мати, відсилаючи вірші до друку в Галичину, підписувала їх під псевдонімом «Леся Українка»  (здрібніле ім’я «Леся», бо дівчинка ще була малою, а «Українка» писала тому, що їй не подобалося слово «українофіл», тоді часто вживане; «Українка» - значить дівчина з  України). Так Олена Пчілка назавжди поєднала долю Лесі з долею України.

У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво».

Ще малою Леся захворіла. В Луцьку на свято Водохреща пішла вона на річку подивитися як святять воду, і дівчинки дуже померзли ноги. Скоро тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю…Ця застуда привела до тяжкої хвороби: туберкульозу кісток. Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою воля і жадоба до життя. Не раз про це заявляла і сама поетеса у чудовому творі "Contra spem spero“ ("Без надії сподіваюсь")

1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Ще один штрих до характеру поетеси - це її стосунки з Мержинським. На таку любов здатна лише людина шляхетної душі і глибоких почувань. Сергій не кохав Лесю, але саме вона поїхала у Мінськ до приреченого хворого, коли всі залишили його. Поїхала, навіть переступивши через заборону матері. У ніч смерті коханого вона створила драму “Одержима” і тому, як напише згодом, пережила цей немилосердний удар долі. Ця сторінка життя відкрила нам жінку люблячу, сильну духом, саможертовну і героїчну.

За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.

Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.