Презентація "Створення маріонеткової квазідержави Української Соціалістичної Радянської/Совєтської Республіки (УСРР/УССР). Політика «воєнного комунізму»"

Створення маріонеткової квазідержави Української Соціалістичної Радянської/Совєтської Республіки (УСРР/УССР). Політика «воєнного комунізму»Розділ 3. У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати:–– хронологічні межі, перебіг та результати Першого та Другого Зимових походів Армії УНР;Розуміти:–– зміст понять: «воєнний комунізм», «націонал-комунізм», «продовольча розкладка», «реімперіалізація», «реквізиція», «терор», «червоний імперіалізм»;–– створення УСРР як один із результатів більшовицької реімперіалізації, особливості статусу УСРР у 1919–1920 рр.;Уміти:–– встановити послідовність і синхронність подій Української революції та боротьби за українську незалежність (на національному, регіональному і локальному рівнях);–– показувати на карті території УНР;–– пояснити роль маріонеткових квазідержав (УНР (Радянської), Донецько-Криворізької, Одеської радянських республік, УСРР) як знарядь експансії РСФРР в Україну;–– пояснити особливості ставлення різних груп населення до революційних процесів та боротьби за українську незалежність.

Формування комуністичного режиму в Україні

Друга війна Радянської Росії проти УНР 13 листопада 1918 р. — анулювання Радянською Росією Брестського мирного договору; постанова Раднаркому про невизнання України самостійною державою, початок захоплення українських територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоплено Харків, куди переїхав створений більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України).9 січня 1919 р. — ультиматум Директорії Раднаркому з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російських там немає.16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти Радянської Росії. Протягом січня-лютого 1919 р. — оволодіння радянськими військами Лівобережжям (5 лютого вони увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю владу перебрав на себе). Протягом лютого-квітня 1919 р. — розгром головних військових сил Директорії.

Формування комуністичного режиму в Україні16 січня на засіданні уряду (Тимчасовий робітничо-селянський уряд ) більшість його членів проголосувала за увільнення Г. П’ятакова від обов’язків голови й призначення замість нього Артема (Ф. Сергєєва). Однак Г. П’ятаков не погодився з таким рішенням і почав апелювати до ЦК РКП(б). В. Ленін вирішив направити в Україну на посаду голови її уряду X. Раковського. На початку лютого 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву маріонеткової квазідержави – Українська Соціалістична Радянська / Совєтська Республіка (УСРР / УССР) – та переїхав з Харкова до Києва. За аналогією з московським виконавчим органом влади уряд назвали Радою народних комісарів, скорочено – Раднарком. Головою уряду став Xристиян Раковський, призначений ЦК РКП(б). У березні 1919 р. відбувся Третій Всеукраїнський з’їзд рад, який ухвалив першу Конституцію УСРР та обрав Центральний виконавчий комітет (ЦВК) України на чолі з Григорієм Петровським.

Аналізуємо документ. Яким був державний устрій і політичний режим УСРР? У чому полягає демократизм Конституції УСРР? У чому її обмеженість?

Формування комуністичного режиму в УкраїніУ Конституції УСРР проголошувалося закріплення влади за робітничим класом (диктатура пролетаріату), найвища влада у республіці належала Всеукраїнському з’їздові рад, а між з’їздами - Всеукраїнському центральному виконавчому комітету (ВУЦВК). Хоча уряд радянської України і мав певну свободу, але в принципових питаннях підпорядковувався московському керівництву. 7 січня 1919 р. було ухвалено постанову про поширення на території УСРР розпоряджень уряду РСФРР з питань воєнного будівництва. Навесні 1919 р. в українських військових частинах загальною чисельністю близько 180 тис. вояків утворили три армії, підпорядковані Реввійськраді Росії. На Україну поширювалася російська грошова система, їй заборонялося мати власний бюджет, об’єднувалися також залізниці й поштово-телеграфний зв’язок обох республік. 26 березня між Вищою радою народного господарства РСФРР та Радою народного господарства УСРР було укладено угоду про проведення єдиної економічної політики.

Формування комуністичного режиму в УкраїніПолітику «воєнного комунізму» в Україні стали здійснювати дещо пізніше, ніж у Росії. 11 січня 1919 р. було прийнято декрет про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців 1919 р. було передано з приватної у суспільну власність підприємства цукрової промисловості, всі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укрраднаргосп та його відділи і головні комітети - Укрголовліс, Укрголовцукор, Укрголовспирт тощо. Оголошувалася також державна монополія на хліб, цукор, чай та сіль.

Формування комуністичного режиму в УкраїніРадянську державність насаджувала Москва, яка формувала склад Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У. Спочатку в населених пунктах створювали військово-революційні комітети – ревкоми. Вони здійснювали добір потрібних кандидатів у депутати рад, проведення виборів, під час яких забезпечувалося проходження відібраних кандидатур, створення апарату виконавчих комітетів рад. Своїх противників більшовики оголошували контрреволюціонерами і розправлялися з ними за допомогою ЧК – Надзвичайної комісії (рос. – Чрезвычайная комиссия).1 червня було опубліковано декрет ВЦВК, згідно з яким РСФРР й УСРР об’єднували: 1) військові організації і військове командування; 2) ради народного господарства (вищі органи керівництва промисловістю); 3) управління залізничним транспортом; 4) наркомати фінансів; 5) наркомати праці. Керівництво цими п’ятьма галузями зосереджувалося в московських колегіях.14 червня 1919 р. ЦВК рад України схвалив декрет про утворення «воєнно-політичного союзу» і запропонував урядовим установам негайно втілити його в життя.

Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. «воєнний комунізм»Сільське господарствоуведення продрозкладки (вилучення «надлишків» продовольства у селян);державна монополія на продаж та заготівлю хліба;запровадження кругової поруки;формування продзагонів для вилучення продовольс­тва у селян. Промисловістьнаціоналізація підприємств важкої, середньої та дріб­ної промисловості;встановлення державного контролю над виробни­цтвом;спроба побудувати державу-фабрику з тотальним пла­нуванням розподілу матеріальних благ;уведення загальної трудової повинності;мілітаризація праці;зрівняльний розподіл продуктів харчування серед пра­цівників. Торгівля та фінансизаборона вільної торгівлі, спроба ліквідувати товарно-грошові відносини;перехід до прямого товарообігу;встановлення твердих цін на товари;карткова система постачання міського населення;скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт

УСРР і політика «воєнного комунізму» «Воєнний комунізм» — це соціально-економічна політика більшовиків в УСРР у 1919-1920 рр., модель державного регулювання економіки, яка і була реакцією більшовиків на критичні обставини в умовах громадянської війни і тому являла собою набір вимушених, тимчасових заходів; реалізація цієї моделі на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу — комунізму. Методи впровадження політики «воєнного комунізму»:— «червоний терор»;— жорстка централізація;— створення продзагонів; — реквізиції, конфіскаціїНаслідки політики «воєнного комунізму»:— економічна криза (падіння сільськогосподарського та промислового виробництва, інфляція);— погіршення умов життя народу;— зростання соціальної напруги;— розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.

Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. «воєнний комунізм»На початку 1919 р. для кожної губернії й повіту визначалася кількість зерна, яку треба було здати державі, без урахування потреб селянських сімей і фактичної наявності в них хліба. Селянські господарства мали здати державі до 85 % свого врожаю, що на практиці перетворювалося на звичайну його реквізицію. Здійснення розкладки на місцях покладалося на комбіди. їм на допомогу з міст вирушали продовольчі загони, що складалися переважно з робітників. До початку липня 1919 р. в селах України діяло 46 продзагонів. У 1919 р. на українських селян було накладено продрозкладку в розмірі 140 млн пудів збіжжя. Однак селянство активно чинило опір конфіскації хліба, часто збройним шляхом. До наступу денікінців вдалося зібрати близько 10,5 млн пудів, половину з яких було конфісковано у поміщицьких маєтках. Питання про власність на землю ускладнювало відносини селян з більшовиками не менше, ніж продрозкладка. З кінця 1918 р. під час ліквідації поміщицького землеволодіння в Україні перевага надавалася створенню радгоспів і комун. Селяни не бажали вступати до радгоспів і комун та чинили опір. У травні 1919 р. В. Ленін і X. Раковський змушені були переглянути аграрну політику. Половина земельного фонду цукрових заводів передавалася для розподілу між селянами, проголошувався принцип добровільності при утворенні комун. Але селянство і надалі протестувало проти політики більшовиків на селі.

Антибільшовицький повстанський рух. Стихійний рух українського селянства проти комун та продрозкладки більшовики назвали куркульським бандитизмом. Проти «бандитів» й «контрреволюціонерів» було спрямовано значні сили Всеукраїнської надзвичайної комісії та армійські підрозділи. На початку травня 1919 р. для боротьби з антибільшовицьким рухом було задіяно понад 30 тис. червоноармійців. Партизанські загони встановили контроль на значній території України. У квітні виступів було зареєстровано 93, в червні - 328, у липні - 207. Уряд X. Раковського мав реальну владу переважно в містах. Часто повстанці, які не визнавали жодної влади, займалися грабунками. Чимало колишніх партизанських загонів, включених до складу Червоної армії, виступили проти більшовицького уряду. Так, у березні-травні на півдні Київщини спалахнуло повстання члена партії соціал-демократів (незалежних) отамана Зеленого (Д. Терпила).

Антибільшовицький повстанський рух. Повстанські загони на чолі з «батьком» Н. Махном лише умовно підтримували радянську владу. У квітні 1919 р. у Гуляйполі відбувся з’їзд селянських депутатів п’яти повітів Катеринославщини, який висловив категоричну незгоду з рішеннями III Всеукраїнського з’їзду рад.

Антибільшовицький повстанський рух. Наймасштабнішим у Червоній армії став заколот отамана М. Григор’єва. На початку лютого 1919 р. загони під його керівництвом перейшли на бік більшовиків і спромоглися блискавично витіснити війська Антанти з півдня України. 7 травня дивізія Григор’єва дістала наказ іти маршем через Бессарабію на допомогу Радянській Угорщині, але отаман відмовився виконувати його. В Єлисаветграді він проголосив маніфест «До українського народу» із закликом боротися проти комун і комісарів, організовувати ради з представників усіх партій, крім більшовиків, а також безпартійних, що підтримують радянську владу.

Антибільшовицький повстанський рух. Повстання відразу охопило значну частину Правобережжя й Півдня України. Проте антибільшовицькі сили не об’єдналися навколо М. Григор’єва. Н. Махно навіть публічно засудив цей заколот. Радянське керівництво стягнуло великі військові з’єднання для його придушення. В кінці травня на Полтавщині Червоній армії вдалося розгромити основні сили повстанців. У липні М. Григор’єв зробив спробу приєднатися до махновців, але за наказом «батька» був убитий. Селянські повстання, заколот М. Григор’єва виснажили сили Червоної армії, наблизили падіння влади більшовиків в Україні.

Холодноярська республіка. Холодноярська республіка 1919 -1922 рр. — умовна назва селянського повстанського руху, який охоплював переважно межі Чигиринського повіту Київської губернії Центр — урочище Холодний Яр, Мотронинський Свято-Троїцький монастир. Перша військова організація в Холодному Яру (22 особи) виникла 1917—18 рр. як охорона Мотронинського Свято-Троїцького монастиря. 1919 р. сформувався повстанський загін — полк гайдамаків Холодного Яру під командуванням В. Чучупака, який діяв під прапором Української Народної Республіки. 4 червня 1919 р. інформбюро штабу загону видало першу з відомих відозв до населення, закликаючи до збройного опору політиці «воєнного комунізму».

Холодноярська республіка. Зі встановленням режиму Денікіна в Україні 1919-1920 рр. холодноярські повстанці розпочали боротьбу проти білогвардійців. У середині листопада 1919 р. утворився окружний повстанський комітет (голова — Панченко, члени — П. Чучупак, С. Лопата, Шевченко). Повстанці визнавали уряд УНР. Наприкінці листопада 1919 р. в Холодному Яру зосереджувалися не менше 5—6 тис. повстанців при 6—9 гарматах та великій кількості кулеметів. До них приєднувалися залишки Армії Української Народної Республіки, розбитої білогвардійцями на Поділлі. Військовий штаб розміщувався в Мотронинському жіночому монастирі.30 листопада 1919 р. повстанський комітет оголосив про взяття влади в Чигиринському повіті. Було скасовано накази й розпорядження білогвардійських властей та відновлено дію законів і наказів Директорії УНР, проводилася мобілізація населення. У середині грудня 1919 р. на нетривалий час повстанці захопили Чигирин. Дії загонів холодноярців сприяли дезорганізації тилу військ Збройних сил Півдня Росії та прискорили їхню поразку.

Холодноярська республіка. У грудні 1919 р. посилився загін отамана А. Гулого-Гуленка (500 шабель) з півночі Херсонщини. А. Гулий-Гуленко був призначений С. Петлюрою керівником повстанських загонів Херсонщини, Катеринославщини та Уманського, Звенигородського, Черкаського, Чигиринського повітів Київщини. У середовищі повстанців загострилися суперечності (В. Чучупак - С. Коцур) на ґрунті ставлення до більшовиків. Повернення радянської влади (кінець грудня 1919 — початок січня 1920 рр.) частина холодноярців зустріли прихильно. 31 грудня 1919 р. об’єднані сили повстанців і червоноармійців вибили денікінців із Черкас. Однак невдовзі повстанський антибільшовицький рух на території Чигиринського і Черкаського повітів розгорнувся з новою силою. Повстанці налагодили зв’язок з частинами М. Омеляновича-Павленка в Першому Зимовому поході Армії УНР 1919 - 1920 рр., до яких у середині лютого 1920 приєднався загін А. Гулого-Гуленка.

Холодноярська республіка. Більшовики зосередили проти холодноярців значні сили. 12 квітня 1920 р. потрапив у засідку і загинув Василь Чучупак. У подальшому на чолі республіки стояли отамани І. Деркач, К. Пестушко (Степовий-Блакитний), І. Лютий- Лютенко (Гонта), І. Петренко, Г. Нестеренко-Орел, Л. Завгородній. Частина повстанців (зокрема І. Деркач, І. Петренко, О. Чучупак, С. Чучупак) склали зброю 4 серпня 1921р. відповідно до оголошеної радянською владою амністії, однак, вірогідно, були страчені. Решта продовжували організовану боротьбу до кінця вересня 1922 р., коли ВУЧК інспірувала фіктивний з’їзд отаманів у Звенигородці та заарештувала більшість провідників холодноярців та Чорного лісу. 2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила більшість отаманів до розстрілу. 9 лютого 1923 р. при спробі вирватися з Лук’янівської тюрми в м. Київ майже всі повстанці (38 осіб) загинули. Незважаючи на ліквідацію Холодноярської республіки, окремі нечисленні загони, наприклад загін І. Черноусова (Чорного Ворона), діяли в районі Холодного Яру принаймні до середини 1920-х рр.

Підсумки політики «воєнного комунізму» З перших місяців 1919 р. в Україні утвердилася більшовицька диктатура, за допомогою якої російський тоталітарний режим здійснював політику реімперіалізації. Формально, за радянською Конституцією, Україна вважалася незалежною республікою. Однак фактично влада належала КП(б)У, яка була частиною РКП(б). Після утвердження диктатури Москва почала здійснювати в Україні комуністичну програму соціально-економічних перетворень. Однак її невідповідність інтересам селянства швидко призвела до селянських повстань, набагато масштабніших, ніж ті, що відбувалися проти німецько-австрійських окупантів роком раніше. Антибільшовицькі виступи селянства істотно вплинули на стан Червоної армії, спричинивши в ній низку заколотів, загальне послаблення дисципліни й масове дезертирство. Такими сприятливими для себе обставинами скористався білогвардійський генерал Антон Денікін зі своєю Добровольчою армією та гаслами «єдиної й неподільної Росії».

Домашнє завдання. Опрацювати §14 п.1*Прокоментувати «Ультиматум голові так званого Українського робітничо-селянського уряду Раковському», висунутий отаманом Головного штабу повстанських військ України Ю. Мазуренком 28 червня 1919 р. (с.101)Виконати https://learningapps.org/watch?v=pgags1ymc24 «Від імені повсталого українського працюючого народу заявляю вам, що робітники і селяни України повстали проти вас як влади завойовників, котра, прикрившись святими для нас гаслами: 1) влади Рад робітників і селян; 2) самовизначення народів, аж до відокремлення; 3) боротьби проти імперіалістів-завойовників і гнобителів трудящих мас – псує не тільки всі святі гасла і руйнує дійсну владу робітників і незаможних селян сусідньої держави, а ще й використовує їх з метою, далекою від усякого соціалістичного устрою.1. Ви іменуєте себе “урядом робітничим”, а водночас вивозите з України сировину, матеріали, вугілля й навіть машини і тим самим припиняєте роботу на заводах і фабриках, викидаючи на вулицю голодних робітників.2. Ви іменуєте себе “селянським урядом”, а водночас анархічним вивозом руйнуєте селянські господарства, а ваші так звані “красноармейці” палять хати, грабують села, ґвалтують жінок, убивають стариків і дітей. Ви насильно відбираєте хліб і вивозите із України.3. Ви іменуєте себе “радянським урядом”, а замість цього ввели “комісародержавіє” і “чрезвичайки”, котрі нічим не відрізняються від царських губернаторів, жандармів і охранок».