Субкультура спочатку сформувалася в Японії, де і сьогодні майже четверту частину населення заявляють про своє небайдужість до аніме. В Росії вона з'явилася в 90-і роки, коли телеканали почали показувати перекладені японські мультфільми. Особливу популярність субкультура анимешников в Україні отримала в 2000-х роках, коли аніме стало доступно як на телеканалах, так і на відеодисках, і в Інтернеті.
Дивиться аніме та читає манґу. Має два списки: того що уже подивився/прочитав і того що буде дивитися/читати. Знає щонайменше півсотні рандомних японських слів. Сидить на аніме-форумі, або є у аніме-спільнотах ВКонтакті. Може з пам'яті назвати кілька десятків «тайтлів» та імен аніме-персонажів.
Старається показати, що розбирається у японській культурі (хоча насправді має лише поверхневі знання). Аніме дивиться онлайн або качає. У мовленні з'являються японські слова. Старається копіювати манга-стиль, коли малює. Слухає японську музику. Підспівує. Знає хочаб п'ять українських фандаберів; когось із них ненавидить, одного обожнює.
Досить складно визначити загальну для всіх анімешників манеру поведінки. Анімешники — це один з найбільш відомих видів неформальних рухів, і найчастіше, анімешниками є підлітки від 11 до 18 років, але також, в рядах анімешників можна зустріти і більш старше покоління, але в рідкісних випадках, особливо саме вік 10- 20( 40-45 якщо діти підсадили) років і є головна складова частина всіх анімешників.
Підведемо підсумки Анімешники - миролюбна субкультура, а повсякденний вигляд її представників, як правило, не епатажний. В результаті у суспільства немає підстав ставитися з анімешникам з настороженістю, як це буває у випадку з багатьма іншими субкультурами. Позитивний вплив анімешників на суспільство виражається, зокрема, в пропаганді в середовищі молоді інтересу до японської культури і мови, а також толерантності до інших культур.