Презентація "Суботів. Канів"

Село Суботів. Місто Канів

Су́ботів — село в Чигиринському районі Черкаської області. Центр сільської ради. Населення — 875 мешканців (1706 у 1972 році). Село розташоване на правому березі ріки Тясмин (притока Дніпра) та його допливі, річечці Субі (Суботка) за 7 км від районного центру міста Чигирина, за 21 км від річкового порту Адамівка та за 38 км від залізничної станції Фундукліївка. Через село проходить автошлях місцевого значення 2414.

Герб Суботова

Заснування. Перша письмова згадка про Суботів належить до початку XVII століття: він, як хутір, був власністю дрібного шляхтича, козацького сотника Михайла Хмельницького. За часів Михайла Хмельницького тут був дерев'яний двір..

Назва села. Назва «Суботів» за однією з версій, походить від невгасимого вогнища з дубових дров, що палало перед святом Перуна («суботка»). За іншою — від «суводь», тобто місця, де стікаються води (в конкретному випадку — річки Суба та Тясмин).

Історія За часів Михайла Хмельницького на місті Суботова був дерев'яний двір. Після його загибелі у 1620 його син Богдан Хмельницький по 1648 сприяв будівництву у Суботові палацу-фортеці, яка стала однією з його резиденцій (1664), згодом зруйнованою поляками. Богданова церква з руїнами його будинку.

1633 року, здобувши «Мліївський ключ», Станіслав Конєцпольський вважав, що Суботів, де був хутір Б. Хмельницького, є їх - Конєцпольськиx – володінням;Хмельницький звернувся до короля Владислава IV, який привілеєм від 22 липня 1646 затвердив Суботів за ним. 1653 року палац був оточений подвійним валом. Тут жив Тиміш Хмельницький разом з Розандою Лупул;Станіслав Конєцпольський Богдан Хмельницький. Владислава IVТиміш Хмельницький. Розанда Лупул

23 грудня 1653 р. Тиміш Хмельницький був похований в дерев'яній Михайлівській церквіУ 1659 р. Суботів знов був наданий Юрію Хмельницькому;Юрій Хмельницький. У 1664 році розбійницькі загони шляхти на чолі з руським воєводою Стефаном Чарнецьким напали на село і спустошили його;Стефан Чернецький. У 1667 році за Андрусівським перемир'ям Правобережжя залишалося за Польщею, козацький устрій у Суботові ліквідовано, його селяни стали кріпаками. Суботів, як містечко у складі Польщі, перебував до кінця XVIII століття.

Укріплення Суботова Хмельницьких та його околиць за місцем розташування розподілялись на три групи:центральну — найбільшу, що складалась із двох нерівних частин: оборонних споруд замку (нині Замчище) та укріплень Іллінської церкви (1653 р.);Вовчий шпиль — сигнально-спостережний пункт і укріплення для захисту південних меж маєтностей;заплаву Тясмина — садиби-хутори на пагорбах островах (в залежності від рівня води в річці), що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом. Схема укріплень Субботова

Не обійшов Суботів і гайдамацький рух. Так у 1734 і 1741 роках гайдамаки здобували містечко. 1750-го загін, очолюваний К. Усом, що мав 100 повстанців, зруйнував у містечку панські будинки. У 1793 році, коли Правобережна Україна відійшла до Росії, Суботів увійшов спершу до Брацлавського намісництва, а з 1797 року до Київської губернії. На початку XIX ст. він став селом, у якому 1808 року було 140 дворів і 1157 мешканців. У селі час від часу проходили ярмарки, а пізніше — базари. Млин в Субботові. Жан Анрі Мюнц 1783. Тарас Шевченко. «Богданова церква в Суботові». 1845. Папір, акварель.

До 1808 Суботів був містом;1844 року суботівських селян переведено на позимельно-оброчне становище з круговою порукою;У 1843 році в Суботові було відкрито парафіяльне училище, в якому за даними 1857 року, один учитель та його помічник навчали 134-х хлопчиків. В селі діяло чотири корчми. В липні 1843 року Суботів відвідав Тарас Шевченко, а у вересні 1845 побував тут удруге, де написав знамениті малюнки «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Чигирин з Субботівського шляху», а 21 жовтня 1845 року, перебуваючи в с. Мар'їнському на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть в селі Суботові»Тарас Шевченко. Богданові руїни у Суботові. 1845. Папір, акварель. Тарас Шевченко

У 80-х роках XIX ст. в Суботові виявлену картину невідомого автора середини XVIII ст. «Богдан з полками».

Після звістки про Лютневу революцію 1917 року, яка дійшла до Суботова у березні, почалось захоплення земель. На початку березня 1918 року село було окуповане австро-німецькими військами. Влітку того ж року, в селі, селянином А. Соломоненко був організований партизанський загін, силами яких в січні наступного року село було звільнене. У березні 1919 року в селі почала працювати початкова школа. У травні 1919 року загони Никифора Григор'єва кілька разів заходили у Суботів. В серпні 1919 року в село війшла армія Денікіна. На початку січня 1920 року село захопили війська Червоної армії. Напередодні війни в селі була початкова і семирічна школи, в яких навчалось 405 дітей. У 1941 році розпочато будівництво нового клубу із залом на 400 місць і 8 кімнатами для роботи гуртків.7 серпня 1941 року село окуповано німецькими військами. Вони розстріляли 9 жителів, що підтримували зв'язок із партизанами та вивезли до Німеччини 32 мешканці.12 грудня 1943 року частини 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, що нею командував генерал-лейтенант Іван Галанін, відвоювали Суботів. Знову запрацював колгосп, в якому станом на 1 січня 1944 року. Відновили свою роботу фельдшерський пункт, школа, клуб, бібліотека. У 1964 році колгосп перейменовано в колгосп імені Богдана Хмельницького.

Сучасність. Нині в Суботові діє загальноосвітня школа, будинок культури, лікарська амбулаторія. 25 квітня 2007 року у Суботові завершилося будівництво підвідного газопроводу. На території сільської ради працюють два сільськогосподарські підприємства: СТОВ «Урожай-СК» і ТОВ «Суботів». У вересні 2011 р. впродовж двох тижнів у Суботові проходив Всеукраїнський симпозіум народного мистецтва. На симпозіум були запрошені майстри з різних регіонів України: Дніпропетровщини, Запоріжжя, Київщини, Кіровоградщини, Одеси, Полтавщини та Чернігівщини, які працювали у різних видах народного мистецтва: народна картина, традиційні декоративні розписи на папері, кам'яна та дерев'яна скульптура, гончарство, різьблення по дереву та плетіння із соломи.

Сільська рада. Загальноосвітня школа

У братській могилі, що знаходиться на території села поховано 43 радянських воїни, що загинули в Другій світовій війні в боях біля села.

Перед будинком сільської ради у 1954 році встановлено пам'ятник Богдану Хмельницькому.

Церква була збудована біля садиби Хмельницького і коло ринку. У ній 1657 року Б. Хмельницького було поховано. У 1869 році церкву реставрували, звели біля неї дзвіницю. За часів існування Радянського Союзу храм двічі закривали. З 1990 року церква знову діє.

Зображення Іллінської церкви відображене на зворотному боці 5-ти гривневої купюри.

Неподалік від центру села, у глибокій долині над струмочком, що тече до Тясмину, стоять три криниці. Їх викопано за часів Богдана Хмельницького. За часів СРСР вони були символом дружби східнослов'янських народів — українців, росіян та білорусів. Насправді з цих криниць напували коней. Спершу їх було дві, але якось води в них не вистачило і Б. Хмельницький наказав викопати третю.

Дуб Максима Залізняка

Місто Канів

Канів на мапі України. Ка́нів — місто обласного підпорядкування, районний центр Канівського району Черкаської області. Розташоване на правому березі ріки Дніпро. Відстань до Києва — 120 км, до Черкас — 78 км.

Герб Канева. Прапор Канева

Походження назви. Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві з них тлумачать її, як слово татарського походження. Означає воно «ханський перевіз» та «місце крові». Ще однією версією у перекладі з тюркської — «Дім Хана» («Кханев»). За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка. Крім того, існує грецька версія походження міста — місто очерету, на що вказує і грецька колонія поблизу Канева. Мається на увазі схожість назви міста з грецьким словом «канос» — очерет, місце очерету. Запропонована одним з сучасних дослідників Канівщини

Старий Канів

Історія. Перша письмова згадка про Канів міститься в «Печерському патерику» і датується між 1074 і 1088. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У середині ХІІ століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави. Всеволод Ольгович. Успенський собор

Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм. Неодноразово Канів переходив із рук в руки. 1320 місто взяв литовський князь Гедимін. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. За нього місто виросло і перетворилось на помітний торговельний центр. Починається будівництво Канівської фортеці. Батий. Князь Гедимін. Справа Дніпровська гора, на якій був Канівський фортеця

У XVI столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. У Каневі похований також гетьман Самійло Кішка.1595 року Канів та інші міста і села сучасної Черкащини охопило повстання під проводом Северина Наливайка, а у 1591–1593 роках тут прокотилось повстання проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Криштоф Косинський.Іван Підкова. Яків Шах. Самійло Кішка. Северин Наливайко. Криштофор Косинський

У 1662 р. під Каневом відбулась битва між військами правобережного гетьмана Ю. Хмельницького та лівобережного гетьмана Я. Сомка, у якій Хмельницький зазнав поразки. Пізніше Канів не раз переходив з рук в руки. Після Андрусівського миру 1667 року Канів відійшов до Польщі, а за Бучацьким мирним договором з 1672 року місто було під владою турків. В вересні 1678 року турки повністю зруйнували місто. У 1679 році, за наказом московської влади та гетьмана І. Самойловича більшу частину населення Канева було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом. Юрій Хмельницький. Яким СомкоІ. Самойлович

Під час Коліївщини загін гайдамаків на чолі з Семеном Неживим у червні підійшов до Канева і, поповнивши ряди жителями навколишніх сіл, штурмом оволодів канівським замком.1793 року відбувся другий розподіл Польщі, в результаті якого вся Правобережна Україна, у тому числі й Канів, перейшла до складу Російської імперії. Після січневих подій 1905 року у Петербурзі канівців посилили боротьбу проти самодержавства. Революція 1905–1907 років охоплювала весь повіт. Після Лютневої революції 1917 року маси знову піднялися на боротьбу за політичні права й свободи. У другій половині березня 1918 року місто захопили австро-німецькі війська. Наприкінці квітня 1918 року біля Канева зупинився 2-й Польський корпус, який 12 травня 1918 року оточили і роззброїли німці[6]. На початку січня 1919 року місто було під контролем Армії УНР. 9 лютого 1919 року владу в місті захопили більшовики. Після громадянської війни у винятково складних умовах розпочалась відбудова промисловості і господарства Канева. У березні 1924 року створено перше колективне господарство імені В. І. Леніна. У ході Другої світової війни 15 серпня 1941 року нацистські війська захопили Канів. Місто було звільнене від нацистів січня 1944 року.

У повоєнні роки відбудовується місто та розвивається промисловість. Новий етап у розвитку Канева розпочався з 1964 року у зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС. У 1969 р. розпочато будівництво Канівського електромеханічного заводу «Магніт». У результаті Канів сильно змінився, набрав рис індустріального міста. Сучасний Канів. Канівська ГЕС

Промисловість. Канівський «Маслосирзавод»

Пр. АТ «Миронівська птахофабрика»

Освіта. У Каневі діють 5 загальноосвітніх шкіл, школа-інтернат, філія Східно-європейського університету менеджменту, Канівський гуманітарний інститут Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (в минулому Канівське училище культури та мистецтв), Канівське вище професійно-технічне училище радіоелектроніки та машинобудування та Канівський еколого-інформаційно-технологічний коледж.

Канівський історичний музей. Експозиція музею

Канівський музей народного декоративного мистецтва

Шевченківський національний заповідникІнтер’єр музею. Експозиція музею

Схема заповідника

Пам’ятники міста. Пам'ятник на могилі Тараса Шевченка (Тарасова гора)Ву́лиця Ки́ївська. Пам'ятник Іванові Підкові під Тарасовою горою. Пам'ятник Кобзарю біля плотини Канівської ГЕСПам'ятник Кобзарю перед греблею Канівської ГЕС

Народилися у Каневі: Самійло Кішка (1530 — 1602) — козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602)Арабажин Костянтин Іванович (1866−1929) — російський і український літературознавець, журналіст, письменник. Гриненко Галина Олександрівна (*1925) — поетеса

Поховані у Каневі: Тарас Григорович Шевченко (1814 —1861) — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч, могила розташована на Чернечій (Тарасовій) горі.Іван Підкова - гетьман, похований в монастирі.

У місті багато років мешкав та був похований відомий український археолог М. Ф. Біляшівський, який значну частину свого життя віддав вивченню минулого Канева та його околиць. (1846 — 1933) — сторож і доглядач могили Тараса Шевченка в 1884–1933 роках. 1896 року в місті жила Марко Вовчок, українська письменниця; Інші персоналії, пов'язані з Каневом:один рік у канівський школі навчався Олег Кошовий (1926–1943) — учасник, один з організаторів підпільної комуністичної організації «Молода гвардія»;1913-го у місті мешкав Г. М. Хоткевич, український письменник, історик, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. У Каневі, на Чернечій горі, в ніч з 21 на 22 січня 1978 вчинив самоспалення на знак протесту проти русифікації Олекса Гірник. У Каневі постійно жив і працював директором повітового училища поет і педагог В. С. Гнилосиров (А. Гавриш).

М. Ф. Біляшівський. Ядловський Іван Олексійович Олег Кошовий Марко Вовчок. Г. М. Хоткевич. Олекса Гірник. В. С. Гнилосиров

Каневський природний заповідник. Канівський природний заповідник створений в 1923 р для охорони еталонних та унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття лісів на придніпровських пагорбах і островах в районі Канева .

Цікавий факт. У 1918 році голова Центральної Ради Михайло Грушевський мав намір перевести столицю Української Народної Республіки до Канева, однак не встиг. Михайло Грушевський

Висновки. Розглядаючи Суботів та Канів стає зрозумілим, що ці два об’єкта мали відомих людей, які внесли вагомий внесок в історію свого міста, села. Це ті люди, що народились, проживали та померли на своїй українській землі. У Суботові відомим був Богдан Хмельницький. Він був гетьманом війська Запорізького, за ним був закріплений Суботів. На Каневі відомими були: Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Криштофор Косинський, Яким Сомко, І. Самойлович та Юрій Хмельницький. Також у Каневі похований видатний письменник, поет та худижник Тарас Григорович Шевченко на Чернечій (Тарасовій) горі. Суботів та Канів – два мальовничих та загадкових місця, яких хочеться пізнавати та пірнати в їхню давню історію.

Список використаної літератури:https://uk.wikipedia.org/wiki/;http://tutbuv.com/?p=3726;http://ukrssr.com.ua/cherkass/chigirinskiy/subotiv-chigirinskiy;https://uk.wikipedia.org/wiki/Канів;https://uk.wikipedia.org/wiki/Чернечагора.

Дякую за увагу!