«Сучасний педагог – це вже не гуру – транслятор нових знань». Це фактично наставник, який вміє організувати процес пізнання учнів. Не просто процес навчання, а саме процес пізнання, який включає висування гіпотез. Учень повинен вчитися ставити запитання і проявляти свій інтерес та допитливість. Допитливість Розвинути Спрямувати її для вирішення суттєвих проблем
Використання в освітньому процесі активних методів пізнання. Активне навчання передбачає вихід за межі класу і за межі програми, првласнення результатів знань. У цьому випадку учень фактично відчуває, що працює на себе і отримує знання під свій запит. А умовний клас чи певне середовище є тим місцем, де він може їх перевірити, знайти спільників, гідну експернтизу, тому йому туди цікаво приходити. Школа майбутнього – інституція, яка працює без примусу. Має й іншу парадигму оцінювання, де оцінка – це не покарання або чинний інструмент тримання в покорі, а просто адекватний зворотній зв’язок. Таке оцінювання ділиться на самооцінювання та валідацію з боку учителя.
Коуч – той, хто допомагає досягти життєвої або професійної мети. Він сприймає людину такою, якою вона є насправді, а не оцінює її. Ментор – це той, до кого учень приходить сам, щоб дослідити якусь тему і перевірити свої гіпотези. Ментор говорить з точки зору практика, відділяє істину від ілюзій, конструктивні рішення, які будуть працювати від тих, які будуть неефективними і, таким чином, наблизити учня до результату. Фасилітатор – підтримує дитину в їїнавчальній діяльності черезпедагогічну взаємодію, допомагає, надихає. Відповідає за групову динаміку та вміє цей процес зробити ефективнішим. Модератор – людина, яка проводить соціологічнідослідження, ведучийфокус – групи, адміністратор форуму; той хто налагоджує комунікативну взаємодію у класі, організовує рефлексію, проектує наступні кроки в освіті. Новатор – педагог, який приноситьв інтелектуальну освітню діяльність нові ідеї. Тьютор – той, що індивідуально працює з інтересом дитини – виявляє освітні запити, проектує освітню діяльність, організовує рефлексію,проектує наступні кроки в освіті.
Педагоги повинні бути обізнаними з усіма необхідними компетентностями, і відповідно до нових ролей, вміти обирати свою спеціалізацію. Якщо ж говорити про шкільні предмети, як галузі знань, вони нікуди не зникають. Але ниі вони постають не як певний склад, на якому розфасовані по коробках факти, а стають більш лабораторією, де факти не лежать на поличках, а у конкретних ситуаціях здобуваються шляхом зазирання у мікроскоп, здійснення обрахунків під час самостійної роботи в архівах… У цьому випадку педагог є не просто учителем – предметником, це людина, як4а сама розвивається, окреслює проблеми більш високого рівня і залучає у цей процес як гід, який веде за собою та показує, на що спроможна сучасна наука.
Формальна освіта – освіта, що є інституціаальною, свідомо визначеною та спланованою завдяки тому, що впроваджується державними або визнаними приватними закладами освіти, та яка в сукупності складає офіційну систему освіти країни. Неформальна освіта – освіта, яка є інституціоналізована, цілеспрямована особою або організацією, яка забезпечує надання освітніх послуг. Визначальною характеристикою неформальної освіти є те, що вона є доповненням формальної освіти. Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачаєсамоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою дфяльністю, родиною чи дозвіллям.