Презентація "Світ Сковороди"

Сковородинські вештання

Народився в 1722 році в селі Чорнухах на Полтавщині

У 1734 вступив до Києво-Могилянської академії

У1741 р. взяли до придворної капели цариці Єлизавети Петрівни в Петербург

Влітку 1744 р. повернувся до Києва і продовжив навчання в академії.

У 1745 у складі місії поїхав до Угорщини. Разом з керівництвом місії побував у Польщі, Австрії, Словаччині та інших країнах Європи

У 1750 р. був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму

У 1751 я востаннє повернувся до Києво-Могилянської академії й навчався там до 1753

«Григорій Сковорода в Ковраї»

Харківський колегіум, де поетику, етику, синтаксиму та грецьку мову викладав педагог Г. С. Сковорода.

Після остаточного звільнення з Харківського колегіуму він оселився на пасіці на березі Лопані в Гужвинському лісі за 10 верст від Харкова і зажив життям пустельника. Тут Сковорода почав писати філософські байки

Свято-Троїцький Китаївський чоловічий монастир Києво-печерської лаври

У 1774 році у бабаївського священика Я. Правицького письменник і філософ Григорій Сковорода  закінчив писати свої «Байки Харківські»

Відтепер Сковорода обрав новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті — чверть століття. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди.

Майже чверть століття мандрував по Лівобережній Україні, бував у містах і селах Воронезької, Курської та Орловської губерній

Мені сопілка і вівця Дорожча царського вінця

В середині серпня 1794 р. в орловському маєтку великий старець навідався до відставного генерал-майора Михайла Івановича Ковалинського, свого учня, щоб передати йому на зберігання свої рукописи. Світле, ледь усміхнене обличчя великого старця ховав старий крислатий капелюх, насунутий на очі, за плечима – випрана зливами та висушена вітрами торбинка, а в правиці – вузлуватий посох. Патріарх правди.

Естамп Григорій Сковорода у генерал-майора Михайла Івановича Ковалинського. Якщо чекаєш зовнішніх принад і насолод, про блаженство душі твоєї можеш забути. Пусте це, брате, ой, пусте! Збери докупи власні думки, і там, у сердечних глибинах, дошукуйся справжніх благ.

Безцінне слово харківського Діогена охочі переписували, і в численних списках діалоги та поезії ставали надбанням освічених читачів. Опальний генерал-майор М.І. Ковалинський написав біографію покійного вчителя – “Житіє Григорія Сковороди...”, надрукованої в часописі “Київська старовина” (1886, том XVI)

Остання зустріч Григорія Сковороди із Михайлом Ковалинським

Ні на що він не бажав проміняти улюблені книжки та божественні сади, справжню істину й щирих друзів, милі серцю поля та яруги Харківщини, неокраї луки та втаємничені місця Полтавщини. Бо ж святий старець привертав увагу не стільки європейською вченістю, скільки скромним чернецтвом.

Відчуваючи наближення смерті, у свої 72 роки Григорій Сковорода особисто, пішки, ледь не місяць (!) ішов за 400 верст (майже 500 км) до свого духовного спадкоємця.

В Україну, на Слобожанщину, він повертався Ливенським трактом. Аби перепочити від курного шляху, кілька днів мандрівний Сковорода прожив у Курському Знаменському Богородському чоловічому монастирі

Дорога додому, до “рідної тітки” – Слобожанщини, а саме – до останнього земного прихистку Великого Старця, на хутір Пан-Іванівка, у привітний маєток іншого учня, харківського поміщика Андрія Івановича Ковалевського – тримала майже місяць. Дочвалав Сковорода, коли стрілися вересень із жовтнем 1794 р. Ступивши в Пан-Іванівку, у глибокому сумі мандрівник дивився на голу осінь в липових алеях, виструнчених, наче промені сонця, та пішов до до п’ятисотлітнього дуба, що стояв на березі ставка. Стовбур зяяв чималеньким дуплом, яке слугувало Григорію Савичу… чи то келією, чи то робочим кабінетом. А може, і першим, і другим одночасно.

Людське покликання стриманий мандрівник і пристрасний письменник вбачав не в маєтках, не у світському розголосі, а в буденному житті по совісті. Такого світові не впіймати!Принаймні, за півстоліття цього не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям, ні чиновникам, ні кар’єристам. Ні жінкам. Адже розум, честь та воля Сковороди не продавалися.

Хто захоче, той збагне- Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знайде Бога в собі, годі Його шукати у світі, – казав він одному.- Вірити в Бога не значить – вірити в Його існування, а значить – віддатися Йому та жити за Його законом, – повчав він другого.- Святість життя полягає в тому, аби людям робити добро, – наставляв третього.

Могила Григорія Сковороди у селі Сковородинівка Золочівського району Харківської області із славозвісним написом «Світ ловив мене, та не впіймав».

В колишньому маєтку Ковалевських у 1972 р. створено Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди

Він, український Сократ, харківський Діоген, полтавський Платон. Йому є що нам сказати . У нього вдосталь часу. І – світу. Живіть!Працюйте. Приносьте користь. Будьте щасливими. Діліться своїми знаннями. Прислухайтеся до мудрих слів. Не дійте всупереч своїй природі. Пізнавайте себе, а пізнавши,- вдосконалюйте.