Презентація "Т.Г. Шевченко. Поема "Кавказ"

Т. Г. Шевченко Поема «Кавказ»Підготувала вчитель української мови та літератури Джолос Людмила Миколаївна

Гідний син своєї неньки – України Щороку відзначають українці на своїй землі і в зарубіжжі річницю від дня народження великого сина України, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України. Він виступав зі своїм полум’яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Уявімо собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка, виразника голосу поневоленого народу.

Історія написання поеми «Кавказ» Задум написати поему виник десь у кінці серпня — на початку вересня 1845 р., коли Шевченкові стало відомо про загибель Я. П. де Бальмена у Даргинському поході в липні 1845 р. Зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Лубнах у кінці жовтня 1845 р., Шевченко розпитував його про події на Кавказі. Мемуарист згадував про цю зустріч: «Долго мы беседовали о горцах; его все занимало, он расспрашивал о малейших подробностях тамошнего быта». У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в рядках 54 — 55, 102, 128, 166. Текст поеми набув остаточного вигляду. У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., поема поширюється в рукописних списках. Яків Петрович де Бальмен

Жанр «Кавказу» Ми часто називаємо «Кавказ» поемою, мабуть, через ту масштабність Шевченкових понять «людина — народ»; насправді, за жанром цей твір, швидше,— вірш-роздум, інвектива. У творі немає сюжету у розумінні становлення характерів і їх взаємин, немає і самих характерів персонажів, епічних картин, твір суцільно ліричний, він являє собою «немов один величезний вибух чуття». 

Загальна характеристика Крім початкових рядків «За горами гори хмарою повиті», у поемі немає поетичних описів кавказької природи. В уяві поета-гуманіста Кавказ вимальовується країною, де гори «засіяні горем, кров’ю политі».  Але значущість висунутих у «Кавказі» ідей, масштабність узагальнень, широта охоплення найтиповіших обставин самодержавно-кріпосницької системи дають підстави називати твір політичною, сатиричною поемою, в якій в єдине художнє ціле поєднані й сатира на самодержавство, і гімн волі, й реквієм другові, що загинув. Гори Кавказу

Образ Прометея З Кавказом пов'язаний міфічний образ Прометея, оригінально переосмислений поетом. Шевченків Прометей — це не окремий титанічний герой-богоборець, що для порятунку людей від мороку і темряви віддав їм вогонь, викрадений у Бога, і за це прикутий до кавказької скелі й покараний на вічні муки. Прометей у Шевченка — це народ, безсмертя Прометея — безсмертя народу, де гранично узагальнений символ нескореності народу і невмирущості його волелюбних прагнень. 

«Кавказ» – анафема самодержавству Шевченків «Кавказ» по-своєму поглиблює викривальний пафос і характеристику самодержавно-кріпосницької системи. Карбованість поетичного рядка, філософська глибина думки досягаються завдяки точності слововживання. Для зображення потворності й огидності самодержавства Шевченко використовує засоби контрасту й антитези («І од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі»), політичну метафору («Довелось запить з московської чаші московську отруту!»), персоніфікацію («правда наша п'яна спить»), повторення ключового слова («нам тільки плакать, плакать, плакать...»). 

Сюжет твору (початок) Одразу після заспіву йде монолог, звернений до Бога. Збірний ліричний герой («ми», «нам») немов не наважується «стати на прю», а насправді засуджує «діла» Бога, внаслідок яких «кати знущаються над нами, а правда наша п'яна спить». Правда у Шевченка — синонім волі. Вона спить, а «нам тільки плакать, плакать, плакать і хліб насущний замісить кровавим потом і сльозами». 

Сюжет твору (кінець) У заключній частині твору поет показує тих, хто в «неутомлених» поклонах возносить хвалу Богові, від них Бог згодом прийматиме вдар не лише «кражу», «війну», «кров», а і «з пожару вкрадений покров!». Звинувачення пронизує увесь твір, стає гостросатиричним, нищівним, викривальним.  Афористичним став вислів Шевченка «Лягло костьми людей муштрованих чимало», яким засуджуються загарбницькі війни, жертвами яких стають солдати. 

«Кавказ» – апогей творчості Кобзаря Поема «Кавказ» вражає своєю художньою довершеністю. Про Тараса Шевченка Момбелі писав, що це «справжній поет, поет з почуттям, поет із натхненням». Великий Кобзар був першопроходцем нових тем, нових образів. Він примушує замислитися над суттю художніх відкриттів, шляхів до них, над таїнством творчості.

Вперед, до Тараса! Поети невтомно в майбутнє ідуть,Широка відкрита їм траса,А я собі вибрав занедбану путь –Назад до Тараса. Повсюди розквітли модерн і абстракт,Епохи нової окраса,А я повернув на покинутий тракт,Іду до Тараса.(Іван Коваленко)

Дякую за увагу!r