Презентація Т. Шевченко. «Заповіт» – твір, що єднає минуле, теперішнє й майбутнє. Історія написання

Т. Шевченко. «Заповіт» - твір,що єднає минуле,теперішнє й майбутнє

Читайте ж, братія, читайте. Святих пісень його завіт: Живеє слово полюбіть,Живої сили набирайтесь,Не мріте заживо – не мріть! К. Климкович

Ve. Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка в м. Переяславі-Хмельницькому

Як умру, то поховайте. Мене на могиліСеред степу широкого. На Вкраїні милій,Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий. Як понесе з України. У синєє море. Кров ворожу... отойді яІ лани і гори – Все покину, і полину. До самого Бога. Молитися... а до того. Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров’ю. Волю окропіте.І мене в сем’ї великій,В сем’ї вольній, новій,Не забудьте пом’янути. Незлим тихим словом.style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Настане година, коли чистий Розум буде людським законом і розіб’є татарщину... Тоді могила нашого сердешного Тараса засвітить ясним щирим словом по широкій Україні з високої гори Чернечої, як те сонце своїм ясним світом. Г. Честахівський. Фото 1858 року. Т. Шевченко. Г. Честахівський

ЗАВЕЩАНИЕ Как умру, похороните. На Украйне милой,Посреди широкой степи. Выройте могилу, Чтоб лежать мне на кургане,Над рекой могучей,Чтобы слышать, как бушует. Старый Днепр под кручей. И когда с полей Украйны. Кровь врагов постылых. Понесет он вот тогда я. Встану из могилы  Подымусь я и достигну. Божьего порога,Помолюся А покуда. Я не знаю Бога. Схороните и вставайте,Цепи разорвите,Злою вражескою кровью. Волю окропите. И меня в семье великой,В семье вольной, новой,Не забудьте помяните Добрым тихим словом. Олександр Твардовський ЗАПАВЕДЗЬ Як памру я, похавайце. На Ўкрайне мілай,Сярод стэпу на кургане,Дзе продкаў магіла: Каб нязмеранае поле,Дняпро і абрывы. Было відна, было чутна,Як раве бурлівы!Як пагоняць з Украіны. У сіняе мора. Кроў варожжу... Во тады яІ нівы і горы Ўсё пакіну й да самога. Бога палунаю. Маліціся... А да тых пор Бога я не знаю!Пахавайце ды ўставайце,Кайданы парвіцеІ варожай злой крывёю. Волю акрапіце!І мяне у сям'і вялікай,Ў сям'і новай, вольнай,Не забудзьце памянуціДобрым ціхім словам. Янка Купала

TESTAMENT Kiedy umrę to na wzgórzu Wznieście mi mogiłę, Pośród stepu szerokiego Ukrainy miłej. Aby łany rozłożyste I brzeg Dniepru stromy Można było widzieć, słyszeć Jego grzmiące gromy. Gdzie uniesie z Ukrainy Do sinego morza Wrażą krew... dopiero wtedy I łany, i wzgórza — Wszystko rzucę i ulecę Do samego Boga, Aby modlić się... aż dotąd Ja nie uznam Boga. Pochowajcie mnie i wstańcie, I kajdany rwijcie, I posoką, wrażą juchą, Wolność swą obmyjcie. Mnie zaś w wielkiej już rodzinie, W kraju wolnym, nowym, Pamiętajcie wspomnieć czasem Dobrym, cichym słowem. Л. Пастернак VERMÄCHTNIS Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr. Den Kurgan mir bereiten. In der lieben Ukraine,Auf der Steppe, der breiten,Wo man hören kann sein Tosen,Seine wilden Sänge. Wenn aus unsrer Ukraine. Zum Meer dann, zum blauen,Treibt der Feinde Blut, verla ich. Die Berge und Auen,Alles la ich dann und fliege. Empor selbst zum Herrgott,Und ich bete… Doch bis dahin. Kenn’ ich keinen Herrgott!So begrabt mich und erhebt euch!Die Ketten zerfetzet!Mit dem Blut der bösen Feinde. Die Freiheit benetzet!Meiner sollt in der Familie,In der großen, ihr gedenken,Und sollt in der freien, neuen. Still ein gutes Wort mir schenken. Гедда Ціннер

MY TESTAMENT When I die, let me be buried. In my beloved Ukraine,My tomb upon a grave-mound high,Amid the wide-spread plain,That the fields, the steppe unbounded,The Dnieper's plunging shore. My eye could see, my ear could hear. The mighty river roar,When from Ukraine the Dnieper bears. Into the deep blue sea. The blood of foes then will I leave. These hills and fertile fields Ill leave them all behind and fly. To the abode of God. To sing His praise But till that day. I nothing know of God. On bury me, then rise ye up. And break your heavy chains. And water with the tyrants blood. The freedom you have gained. And in the great new family,The family of the free,With softly-spoken kindly word Remember also me. Джон Вір LA TESTAMENT Quand je mourrai, enterrez-moi. Au milieu de nos plaines,Sur un tertre au milieu des steppes. De ma si douce Ukraine,Pour que je voie les champs immenses,Les rives escarpes,Que je puisse entendre le Dniepr. Mugir mon ct.  Quand le fleuve, loin de l'Ukraine,Dans la mer bleue profonde. Versera le sang ennemi,Je quitterai ce monde,Champs et collines... Volerai. Au royaume de Dieu. Pour prier... Mais en attendant,Je ne connais pas Dieu.  Enterrez-moi et dressez-vous,Brisez les fers maudits,Arrosez votre libert. Du sang de l'ennemi. Et que dans la grande famille,Dlivre de ses chanes,Avec des mots doux et paisibles. De moi l'on se souvienne. Анрі Абріль

«Заповіт» – твір, що єднає минуле,теперішнє й майбутнє

КАПЕЛА ІМ. Л. РЕВУЦЬКОГО

Покоління поколінню. Об тобі розкаже,І твоя, Кобзарю, слава. Не вмре, не поляже!О. Афанасьєв-Чужбинський. 1861 р.

Ні, то не біографії сторінка, Не просто згадка із минулих літ –  Моя бабуся, неписьменна жінка, Мене казать учила «Заповіт». «Кажи отак», - і вже один за одним Розширювались, крилися рядки. Була бабуся із Таганчі родом, З того села, що звалось Голяки. То все Шевченкові краї. Там «Заповіт» за Отче наш казали. Були такі там славні маляри –  Вони портрет із пам’яті писали. Свободу здобувать пішли сини, І смерть не раз туманом крила зорі. Земля, як мати, в німбі сивини, При їхніх трупах лебеділа в горі. А з божника пророче той дививсь, Хто кликав поховати та вставати. І це не називається колись, Це має точні імена і дати. Через віки і через сотні літ Ця жінка, в тугу неземну повита, Учитиме казати «Заповіт». «Кажи отак!» Кажу... Ти чуєш, світе?