Про теорему Піфагора Суть істини проста: вона - дороговказ, Що сяє для людей, одвічна і сувора, Тому, як в давнину, вражає нині нас Беззаперечна теорема Піфагора. За дотик мудрості уславлених богів, Ковток із джерела незвіданого смаку, Олімпу Піфагор тоді осанну звів І сто биків заклав жертовних на подяку. Відтоді всі бики, як чують серед нив, Що людство прагне знов за обрії духовні, Збентежено ревуть, хоча і ясла повні, Такий в них Піфагор навіки жах вселив. Не зборе бик того, що істина зборола Тому вони й ревуть, схиливши очі долу.
У Франції і деяких областях Німеччини в Середні віки теорему Піфагора називали «містком віслюка». У математиків арабського Сходу ця теорема одержала назву «теорема нареченої». Справа в тому що в деяких списках «Начал» Евкліда цю теорему він називав «теорема німфи», через подібність рисунка з метеликом, що грецькою звався німфою. Але цим словом греки називали деяких богинь, а також наречених. Перекладаючи, араби не звернули уваги на креслення і переклали слово «німфа» як «наречена», а не «метелик». Так з’явилася назва «теореми нареченої». А відома всім школярам назва «піфагорові штани» виникла через подібність креслення до евклідового доведення теореми Піфагора зі штанами.
У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об'єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив'язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані числі десять — досконалому числі. До заслуг Піфагора (швидше, членів його ордену, оскільки в більшості випадків винаходи останніх за звичаєм приписувалися Піфагору) належить відкриття та доведення теореми Піфагора - однієї із ґрунтовних теорем евклідової геометрії.