Презентація "Традиційна українська хата"

Українська народна хата

Хата - це не лише місце, де мешкають люди, вона є одним із символів України. Навіть сама назва – "хата" сягає своїм корінням у глибину сторіч і зустрічається у вжитку ще наших прадавніх предків, скіфів. Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали.

В давнину на будівництво оселі йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а дерев’яною чи глиняною (глину змішували з половою і заповнювали нею каркас). Спочатку треба було навозити з лісу дерева. Потім усі рідні, близькі, сусіди допомагали будувати житло. Найкращою порою для рубання вважалися три місяці. Грудень, січень, лютий, бо в цей час воно найтвердіше, найміцніше

Покривали хати соломою або очеретом і такі покриття називали стріхою. Така хата взимку зберігала тепло, а влітку рятувала від спеки. Біла хата. Це обов'язкова національна прикмета українців. Білення стін, яке побутувало скрізь, окрім північних районів України і Карпат, надавало українській оселі ошатності. Білизною стін хата яскраво контрастувала з зеленню садів, а червоне й жовтогаряче обрамлення вікон і дверей надавало їй веселого вигляду, створювало враження, що вона суха й тепла. Привітно виглядало з-під стріхи «чоло» з двома вікнами.

Щоб стіни не замокали, а в спекотні літні дні в хаті був затінок, вздовж головного фасаду в Україні, особливо на Полтавщині й Слобожанщині, робили піддашки, сперті на стовпчики. Українська хата славиться красою і своєрідністю. В архітектурі хати вчувається потяг народних майстрів до симетрії, до певних ритмів. Це видно з розміщення вікон, головного входу, декоративних прикрас. Вона завжди була прибрана, помазана, оздоблена витинанками, розмальована кольоровою глиною, утикана квітами, пахучими травами.

У народі вірили, що оселя — це живий організм. Він може як допомагати своїм господарям, так і негативно впливати на їхнє життя. Існували певні заборони щодо розміщення нової будови. Наприклад, не можна було будувати хату там, де раніше проходила дорога, де когось вбили, де стояв будинок, що спалила блискавка. Придатними для споруди, так званими щасливими місцями, були такі, де могла лягти худоба, де проходили шляхи мурашок – це вважалось за символ родючості. Перед будівництвом хати на обраному місці ввечері насипали купки зерна. Якщо зранку зерно було ціле, значить, тут можна будувати хату. Можливо, це було ознакою відсутності гризунів, котрі шкодитимуть у господарстві.

Спочатку українська хата складалася лише з однієї кімнати, вихід із якої був одразу на вулицю. Із 18 ст. хати будували на 2 приміщення: житлова кімната і сіни (коридор) (фото зліва). У 20 ст. починають будувати хати на 3 приміщення: сіни, житлова кімната та комора для зберігання врожаю, господарського реманенту. Сіни в хаті на Полтавщині

СКОРОМОВКИКіт котові каже:- Коте, до комори кадуб вкотим,В кадуб кинеш капустину,Кілька китичок калини Сходи, сину, на часину, Знеси, сину, сіна в сіни

Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають глибокої давнини, характеризується повсюдно типологічною єдністю. На вашу думку, що було всередині традиційної української хати?Відгадаймо загадки!

1. Поле скляне, а межі деревяні2. Стоять на порозі, усім заважають, хто йде – той штовхне, а з дороги ніхто не прийме3. Всім, хто прийде і відійде, руку подає4. Має ноги, та не ходить5. В куті стою я ніч і день. З місця не рушусь, мов той пень,Взимку мене обіймають, взимку забувають

З давніх давен повелося вважати найважливішим та святішим місцем в будинку саме покуття. Тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. ПОКУТЬ -- КУТОК В УКРАЇНСЬКІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ  ХАТІ, НАЙСВЯТІШЕ ТА НАЙПОЧЕСНІШЕ МІСЦЕ.  У ПО́КУТІ ЗНАХОДИЛИСЯ ЦІННІ РЕЧІ:  ІКОНИ, БІБЛІЯ, СВІЧКИ.

Українська вариста піч завжди займала внутрішній кут з боку вхідних дверей Вона теж зберігає давнє священне значення для господаря. Тому її завжди розмальовували чудовими візерунками. Біля печі збиралися порадитися, послухати розповіді, провести певні обрядові дії при в ступі в шлюб. При сватанні старости та наречений намагалися триматися якомога ближче до печі.

Меблі в українській хаті завжди залишалися на своєму традиційному місці, не змінювали своєї форми. Для спання в Україні здавна використовували лави, полики. Піл, або полик, — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить місцем для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Над полом вішали колиску – невеличке ліжко для спання і колисання дитини, ще були жердка, горизонтально підвішена чи прилаштована перекладина - на неї вішали одяг.

Навпроти печі, по інший бік вхідних дверей, розміщувалися полиці для посуду - МИСНИК

Стіл символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять страви. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки

Лави робили з масивних дощок, які клали на дерев’яні колодки або кілки, забиті у глиняну долівку. Пізніше з’явились різні види лавок зі спинками

З давніх-давен важливою річчю в хаті була скриня— традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками.

Зміни в інтер'єрі житла також зумовлювалися і сезонними роботами, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виносили на горище або в комору, бо жінка займалася городом, полем та іншими справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій вигляд.

Усі меблі — ліжко, мисник, скриня, стіл, навіть жердка для одягу — мали, крім утилітарного, ще й інше призначення. Вони повинні були прикрашати кімнату. Тому їх, як правило, оздоблювали різьбою чи розписом

СВОЛОК — балка, що підтримувала дах. СИМВОЛ МІЦНОСТІ БУДОВИ та СІМ'Ї

Вишиті рушники були прикрасою кожної хати та ще й предметом гордості кожної господині. Ними обрамляли не тільки ікони, а й двері та вікна. Їх також стелили під хліб, на столі.

Окрім рушників, прикрашали хату і настінними розписами. Настінні розписи розміщувались традиційно – в три горизонтальні смуги: середня смуга була на висоті вікон, а верхня та нижня — відповідно на однаковій відстані від вікон до даху та від вікон до призьби. Найколоритнішими орнаментами розписувалися печі та припічки, підвіконня та надвіконня. Найчастіше малювали квіти маку та барвінку, зелень, птахів та свійських тварин. Найбільш розмальовані хати були у тих родин, де була донька на виданні

УЖЕ НАЙДАВНІШІ ТРИПІЛЬСЬКІ БУДІВЛІ МАЛИ ВІКНА - "ОЧІ". НАЙДАВНІШІ ВІКНА БУЛИ ПРОСТО ОТВОРАМИ, ЗАВІШАНИМИ ТКАНИНОЮ АБО ЗАКРИТІ СТВОРКАМИ. Із появою скла вікна стали справжньою окрасою хати. Зсередини вони завішувалися оздобленими занавісками, або "фіранками",

Розгляньмо особливості народного житла в різних регіонах України. На Поліссі хати будували з дерева. Піч не мала димоходу. Дим ішов прямісінько в хату, а з хати через невеликі отвори в стрісі виходив назовні. Цей вид печі називався «курною піччю». Проте в кінці 19 ст. такі печі зникли з ужитку. Стіни хати не розписувалися. Чому???

Для Полісся характерною була дворядна забудова двору

Піч мала димохід. Часто була прикрашена візерунками. Внутрішнє оздоблення відзначалося декоративністю. Замість відкритих поличок для посуду (мисника) використовували засклену шафу

Вільна забудова двору, житло розташовувалося віддалено ві вулиці

На Полтавщині внутрішній устрій хати нічим не відрізнявся від традиційного для всієї України. З одного боку від дверей розміщувалася піч, з іншого – мисник. Навпроти печі під вікнами довга широка лава

На Слобожанщині будували дерев’яні хати, зрідка стіни виплітали з хмизу й обробляли глиною, а в деяких місцевостях складали з каменю. Стіни обов’язково закидали глиною з половою, а потім білили. Дахи вкладали соломою. Краї стріхи відводили від стіни і спирали на стовпці. Завдяки цьому хати набирали більш привабливої оригінальної форми.

Тут розписом прикрашалися не тільки стіни, але і стеля. Хати будували з глини і каменю, що були в достатку на Півдні України

Характерною ознакою розташування житлового будинку ("хати") та господарських будівель двору в південних районах України була їх однорядна постановка на садибі. Низькі двосхилі дахи українського житла південних районів укривали соломою або очеретом, а зверху притискували здвоєними дерев'яними козликами ("ключинням"). Часто для зведення стін господарських будівель двору використовували місцевий природний камінь.

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки.

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області) має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали різьбленим орнаментом замість розпису. Хати будували з дерева

Єдність та захищеність житлової частини ("хати"), яка в гуцульському житлі була розташована скраю з південного боку і зусібіч оточена господарськими прибудовами ("притулами"), надавали всьому житлово-господарському комплексу неприступне фортечного вигляду.

На Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від інших регіонів, отвір печі орієнтували не на вхід, а на ліжко. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на певній відстані від печі

Під одним дахом поєднувалися житлова споруда і господарські. Житлова споруда ставилася першою

Характерною особливістю житла бойків, як і лемків, було об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з рядом господарських - сіньми, коморою, стайнею. Стрімкий чотирисхилий солом'яний дах, висота якого більше ніж утричі перевищувала висоту стін, пропорційно врівноважувався витягнутим уздовж фасадом. Житлове приміщення було посередині.

В українській народній хаті завжди панувало тепло і родинний затишок. Це підкреслювалося інтер'єром та різноманітністю кольорів у ньому.

Дякую за увагу!