Презентація творчості Ганни Чубач

Ганна Чубач народилася 6 січня 1941 року в селі Плоске Муровано-Куриловецького району на Він­ниччині у хліборобській сім’ї. Батько загинув у перші дні війни. На долю родини випало багато лиха воєнного та повоєнного життя. Мати вчила дівчинку й “усяку роботу робити”, й “пісень співати”, і “світ любити”. І хоч життя було нелегким, донька сприймала його у світлих кольорах: любила малювати, співати, вигадувала казочки. А гарна пам’ять розвивалася завдяки тому, що не було коштів книжки купувати, то доводилося уроки вчити, уважно слухаючи вчителів у школі. Ганна Чубач

Середню школу та редакторський факультет Поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Києві закінчувала вечорами, Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві — на стаціонарі. Ганна Чубач багато років працювала в газеті “Літературна Україна”, у журналі “Дніпро”. Не один рік вона вела цікаві авторські радіо­передачі на Українському радіо. Її творчість високо оцінили мільйони читачів. Про неї написано чимало критичних статей, монографій, нарисів. Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Її дитячі вірші дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. Літературний інститут ім. М. Горького. Українська академія друкарства ім. І. Федорова

В останні десятиліття для дорослого читача з-під пера поетеси вийшло кілька резонансних поетичних збірок, які висувалися на Шевченківську премію: “Дзвінка ріка”, “Озвучена печаль”, “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова”, “Радість висоти”. Усі ці ліричні книжки були відзначені неабиякою увагою літературної громадськості та численних шанувальників поетеси. Проте з точки зору нового досвіду нашого суспільно-політичного життя кожна нова поетична збірка сприймалася інакше, ніж попередня. Від книги до книги поетеса постійно піднімала планку своєї поезії. Велика заслуга авторки в тому, що вона перебувала у постійному творчому пошуку. Навіть після тяжких випробувань долі, що спіткали поетесу останніми роками, а це тривалі хвороби та важкі операції, вона не зупинилася у творчому розвитку, ступаючи крок за кроком на вищу поетичну сходинку. Ганна Танасівна не втрачала оптимізму та життєлюбства, залишаючись людиною непохитної мужності та безпосередності у відтворенні своїх почуттів та сподівань.

Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України. Авторка збірок "Журавка" (1970), "Жниця" (1974), "Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980), "Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо без осені" (1986).

Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Збірки поезій«Журавка» (1970).«Жниця» (1974).«Ожинові береги» (1977).«Заповіти землі» (1978).«Срібна шибка» (1980).«Святкую день» (1982).«Житня зоря» (1983).«Листя в криниці» (1984).«Літо без осені» (1986).«Озвучена печаль» (2003).«Київ ліричний» (2005)«Серед зневір і сподівань» (2006).«Мрійники» (вірші-розмальовки для дітей) (2010).«Україна-рідний край» (2010)«Мої центурії» (2011)«Радість висоти» (2012).

ЧЕРЕПАХА - АХА-АХАЧерепаха - аха-аха. У воді сиділа-діла. Черепаха - аха-аха. Свої ніжки мила-ила. Крокодили-дили-дили. Пропливали-али-али,Черепаху - аху-аху. Налякали-али-али. Черепаха - аха-аха. На піску сиділа-діла. Черепаха – аха-аха. Свою спинку гріла-іла. Два удави-ави-ави. Проповзали-али-али,Черепаху - аху-аху. Налякали-али-али. Черепаха - аха-аха. У траві сиділа-діла. Черепаха - аха-аха. Конюшинку їла-іла. Понад нею гуси-уси. Пролітали-али-али. Черепаху - аху-аху. Налякали-али али. Черепаха - аха-аха. На камінчик сіла-ілаІ від страху-аху-аху. Затремтіла-іла-іла. Ну а потім-отім-отім. Розпростерла довгі крилаІ за хмари-ари-ари. Полетіла-іла-іла.І маленькі діти знають: Черепахи не літають. Та як так багато страху,Полетить і черепаха!АХА-аха-аха...

Я БЕРУ СВОЄ ВІДЕРЦЕЯ беру своє відерцеІ біжу мерщій по воду,Бо чекають на городіПомідори й огірки. Цілу ніч вони не спали —Раннє сонце виглядали. Хочуть їсти, хочуть пити,Та не вміють говорити. Ні очей, ні вух не мають,Та мене вони впізнають.їх щоранку напуваю,Я їм пісеньку співаю. Помідори червоніють,Бо подякувать не вміють. А зелені огірки. Тулять листя до руки.