Презентація. Творці національного відродження. Драгоманов Михайло

Михайло Петрович Драгоманов (1841- 1895)

Із прадавніх часів існує такий вислів — «сіль землі». Ним вшановують лише тих, хто став совістю нації, ким пишаються співвітчизники. Сіллю землі української з повним правом можна назвати й Михайла Петровича Драгоманова. Хоч про нього написана не так багато, як, скажімо, про Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, а дослідники й досі сперечаються про роль цього діяча з національному відродженні, він, як і вищеназвані особи,— видатна постать у нашій історії, жива душа українського народу з його одвічним прагненням свободи й незалежності.

Михайло Драгоманов з'явився на політичній сцені в складні часи. Національно-демократичні революції, що прокотилися по Європі, засвідчили зростання національної свідомості народів. З розвитком капіталізму в Росії розширилося коло осіб, які брали участь у громадському житті. В Україні ж значна частина селян, що становили більшість нації залишалася неписьменною, а. еліта суспільства була майже повністю денаціоналізована. Одначе й тут помалу почали з'являтися люди (і не останню роль у цьому відігравала діяльність Кирило-Мефодіївського товариства), котрі мріяли вивести Україну на широкий шлях цивілізованого розвитку. Одним із тих, хто доклав до цього багато, сил, був М. Драгоманов.

Михайло Петрович Драгома́нов (або Драгома́нів) (6 (18) вересня 1841[1], м. Гадяч — 20 червня (2 липня) 1895, м. Софія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.

М. П. Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Єлизавета Іванівна Драгоманова (1821–1895) - мати Михайла і Ольги Драгоманов...

Навчаючись у полтавській гімназії, Драгоманов цікавився гуманітарними дисциплінами, минулим українського народу. Продовжив навчання в Полтавській гімназії. Вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю.

Його сестра Ольга (письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала: «книжок... Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів».

1859 р. допитливий юнак вступає на історико-філологічний факультет Київського університету.

Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», — виявилися пророчими.

Випускник університету, він не пориває з педагогічною діяльністю – працює в 2-ій Київській гімназії. Якраз просвітництво приводить його у 1863 р. до Київської громади. Тут він знайомиться з М. Лисенком, В. Антоновичем та П. Житецьким. М. Лисенко. П. Житецький. В. Антонович

Диплом кандидата, виданий Михайлу Грушевському Радою Київського університету св. Володимира

1864 р. М. Драгоманов одружується з актрисою Людмилою Кучинською, яка стала йому вірною дружиною і помічницею. Праворуч сидять діти Михайла Драгоманова – син Світозар і найстарша донька Лідія. У центрі: Олександра Драгоманова – дружина брата Олександра – з донькою Оксаною. Праворуч скраю – сестра Олена Пчілка, у дівоцтві Ольга Драгоманова, у заміжжі Косач. Стоять, зліва направо: її доньки Оксана й Ізидора Косач – сестри Лесі Українки – та їхня двоюрідна сестра Аріадна (за Оленою Пчілкою) – молодша донька Михайла Драгоманова.

У своїй першій праці з історії України «Малороссия в ее словесности» М. Драгоманов показав себе як неординарний історик, з власною концепцією, яка суперечила офіційній. З 1864 р. він – приват- доцент, а з 1870 – доцент Київського університету. З метою вдосконалення кваліфікації, Драгоманов виїжджає на три роки за кордон: Рим, Відень. Рим. Відень

Трирічне закордонне турне М. Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з научним західноєвропейським досвідом. Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М. Драгоманова посідала Галичина. Він був одним із перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості.

Після повернення Драгоманов бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873-1875 рр. Фактично він сам редагує «Киевский телеграф». Не полишає, однак, і дослідницької роботи. Виходить його спільна з В. Антоновичем праця «Исторические песни малорусского народа», «Малорусские народние предания й рассказы», «Про українських козаків, татар і турків» та інші.

Драгоманов активно співробітничав з І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. Його статті друкувалися в газетах і журналах «Правда», «Діло», «Друг». Не приховуючи своїх переконань, часто вступав у дискусії на сторінках журналів «Правда», «Зоря», «Діло».І. Франко

У сер. 1870-х рр. сили реакції розпочали наступ на український рух. У 1876 р. Вийшов Емський указ, який унеможливлював подальший розвиток української культури й національної науки. Драгоманова було звільнено з університету за політичну неблагонадійність. Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М. Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину та Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.

Восени 1876 р. М. Драгоманов створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада». Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти. З 2-ї половини 1880-х рр. М. Драгоманова запрошували до співпраці ряд провідних видань Галичини.

1889 - запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (Болгарія), де працював до своєї кончини.

Михайло Драгоманов в останні роки життя

«Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», — свідчила Леся Українка про останні дні свого дядька. Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти обірвала життя вченого і громадського діяча. Похований у Софії.

Титульна сторінка журналу «Народ» з оголошенням про смерть Михайла Драгоманова

«Михайло Петрович Драгоманов. 1841—1895. Его юбилей, смерть, автобiографiя i спис творiв», упорядник Михайло Павлик, 1896

Могила Михайла Драгоманова (ліворуч) та Михайла Паращука у Софії.

Пам’ятний знак на місці, де стояв будинок, в якому народився М. П. Драгоманов.

Будинок культури та пам'ятник М. Драгоманову, Лесі Українки, Олені Пчілки

Михайло-Драгоманов. Гадяч

Пам'ятник Михайлу Драгоманову. Київ

Меморіальна дошка на честь відомого випускника та викладача Киїівського національного університету імені Т. Шевченка

Скульптурний портрет М. Драгоманова. Робота Івана Гончара. Робота художника-графіка Василя Чебаника

Ювілейна монета НБУ присвячена М. Драгоманову

Пам'ятна дошка Михайлу Драгоманову, Івано-Франківськ

Памятна дошка М. Драгоманова в м. Софії. Болгарія

Ми дуже шануємо Михайла Драгоманова, але мало знаємо і ще менше розуміємо. Для багатьох своїх сучасників та й для потомків – Драгоманов залишався великою загадкою. Але ми повинні пам’ятати про його надзвичайний внесок в нашу науку і культуру, досліджувати його об’ємний доробок. І якщо розвиток нашої національної науки піде вперед, нам вдасться розкрити всі загадки цієї небуденної і величної та водночас дуже суперечливої постаті, яка вклала в українське суспільне життя минулого століття стільки бурхливої пристрасті і творчого ферменту, що після Драгоманова український народ, врешті, почав виходити на шлях розвитку новітньої нації.

Своїми працями, думками та ідеями М. Драгоманов спричинив перелам у поглядах та світогляді українців. За словами Івана Франка, він – “великий прапор з багатьма китицями ідей та думок”, а сума тих думок і заповітів не втратила свого значення й нині.