Презентація "Україна в роки Другої світової війни. Розгортання руху Опору в Україні"

Тема 6. Україна в роки Другої світової війни§ 33. Розгортання руху Опору в Україні.1. Три течії руху Опору.2. Особливості радянського партизанського руху.3. Роль УПА в націоналістичному русі Опору. 4. Суть українсько-польського протистояння.

1. Три течії руху Опору. Рух Опору – визвольна боротьба на окупованих землях в роки Другої світової війни. Викликаний терором окупантів. Форми боротьби: 1) пасивна; 2) активна. Течії: 1) прорадянська - радянське підпілля і партизанський рух. Мета – сприяти звільненню України та відновленню комуністичного режиму;2) націоналістична – ОУН, УПА, Поліська січ. Мета - сприяти звільненню України та відновленню її незалежності без входження до СРСР;3) польська – Армія Крайова. Мета – відродження польської держави у довоєнних кордонах ( включно з Галичиною і Волинню).

2. Особливості радянського партизанського руху.29 Червня 1941р. – перша директива про створення підпілля і партизанських загонів. Не вдалось зробити в Галичині, Волині, на Правобережжі. Кінець 1941 р. – лише в лісових масивах Північної України (Чернігівщина, Сумщина) діяли загони О. Федорова, С. Ковпака, С. Руднєва, О. Сабурова. Слабкість течії змусила створити 20 червня 1942 р.) керівний і координаційний центр у Москві – Український штаб партизанського руху (УШПР, очолив Т. Строкач). Штаб роздмухує рух і забезпечує течію всім необхідним. Жовтень 1942 р. – активізація руху: рейд Сабурова і Ковпака на Правобережжя. С. Руднєв і С. Ковпак

2. Особливості радянського партизанського руху.12 червня – 1 жовтня 1943 р. – стоденний Карпатський рейд з’єднання Ковпака з метою боротьби з УПА та диверсій на нафтопроводах. Літо 1943 – напередодні та в ходіКурської битви - «рейкова війна». Осінь 1943 – 1944 рр. – у взаємодії з регулярними військами – звільнення міст і сіл в Україні, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині. Загалом участь брали 230 тис. осіб, виведено з ладу 45 тис. ворожих вояків та колаборантів (інші дані - 470 тис.).

УПА – українська повстанська армія партизанського типу, створена ОУН з метою організації збройного опору ворогам української державності (німецьким, радянським, польським). Офіційною датою створення УПА вважається  14 жовтня 1942 року, коли польовий командир Сергій Качинський сформував перший відділ УПА в місті Сарни. Через лави УПА пройшло понад 100 тис. осіб (інші дані – 400 тис.). Командири: по хронології – Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич, Василь Кук. Сергій Качинський3. Роль УПА в націоналістичному русі Опору.

УПА діяла переважно на теренах Волині, Полісся і Галичини. Поділялась на три генеральні воєнні округи:3. Роль УПА в націоналістичному русі Опору.

Лютий 1943 р. - УПА розпочала активні воєнні дії як проти нацистів(загалом знищено понад 12 000 чол.), так і радянських партизан(54 бої протягом жовтня-листопада). Серпень 1943 р. III надзвичайний великий збір проголосив УПА всеукраїнськими ЗС. Навесні 1944р. – перші сутички з регулярними радянськими військами (поранення і загибель генерала М. Ватутіна). Липень 1944 р. – формування тимчасового парламенту України – Української головної визвольної ради (УГВР), очолив Кирило Осьмак.3. Роль УПА в націоналістичному русі Опору.

4. Суть українсько-польського протистояння. Цілі визвольних рухів українців та поляків у ІІ Світовій були тотожними (здобуття незалежності), але через територіальні непорозуміння – взаємнозаперечними. Поляки боролись за відновлення своєї держави у довоєнних кордонах, українці – за «обнуління» ситуації та проведення кордону між Польщею та Україною за етнічним принципом.. Принциповим залишається питання про причини українсько-польського кровопролиття, про те, хто першим розпочав його. Основна роль у боротьбі за незалежність польської держави належить «Звйонзку Валькі Збройней - Армії Крайовій», яка почала формуватись у Львові наприкінці 1939 р. Група вояків Армії Крайової на Самбірщині.

4. Суть українсько-польського протистояння. Перші випадки убивств українців на Холмщині у 1941 році переросли у масштабну війну, яка охопила терени Волині, Галичини, а згодом і Закерзоння. Кожна сторона воліла першою опанувати спірні землі, а противника та «чуже» населення розглядала як перешкоду і тому всіма способами намагалися «очистити» від цього терен, розуміючи, що Німеччина програє війну. Обидві сторони у війні між собою спиралися на досвід попередньої війни і виходили з того, що перевага того чи іншого населення на спірних теренах буде визначальним чинником їх приналежності до України чи Польщі. Обидві сторони проводили як наступальні, так і захисні дії, іноді (як весною 1944 року на Холмщині) зіткнення переходили у завзяті і тривалі  фронтові бої. На відміну від подій 1918–1919 років обидва учасники конфлікту чинили воєнні злочини проти цивільного населення.

4. Суть українсько-польського протистояння. Волинська трагедія 1943 р. - криваве протистояння українців і поляків на Волині, спричинене рішенням Крайового провіду ОУН(б) про вигнання з Волині місцевих поляків, та ідея їх покарання за співпрацю з гітлерівцями чи радянськими партизанами. 11-13 липня 1943 р. – атака загонами УПА 60 польських поселень, яка викликає багато запитань у сучасних істориків, адже така кількість населених пунктів не підкріплена архівними документами. Підсумком Волинської трагедії стали величезні людські жертви й матеріальні втрати з обох сторін. Деякі польські історики стверджують, що загинуло до 100 тис. поляків і 25—30 тис. українців. Українські вчені наводять скромніші цифри втрат — 35 і 15 тис. Ці події і досі отруюють відносини країн.