Презентація "Українське весілля"

Міністерство освіти і науки України. Департамент освіти, науки та молоді Херсонської обласної державної адміністраціїХерсонське територіальне відділення МАН України Відділення: українська мова та література Секція: фольклористика. Звичаї та традиції українського весілля Роботу виконала: Ромаш Євгенія Сергіївна, учениця 9класу Гаврилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Каланчацької селищної ради Херсонської області

Мета дослідження: розкрити суть обрядів весілля, аналізувати опис обрядів весілля в творчості українських письменників. Завдання дослідження: підібрати і проаналізувати літературу з описом обрядів.

Основні етапи весілля за М. Сумцовим:1) молодий через старостів наче б то купує молоду;2) торг за дівчину, плата батькові, заручини;3) молодій розчісують косу;4) на молоду надівають очіпок, очепини;5) перед весіллям дівчата гадають;6) молодих садовлять на кожух;7) молодих водять круг стола, діжи, або коровая;8) вгощання короваєм; 9) весільний бенкет;10) зв'язування рук молодим;11) обливання водою біля колодязя;12) зустріч молодих зо свічкою; 13) привітання від малого хлопця;14) веселі пісні, побажання молодим;15) кидання на молодих зерна; 16) комора, весільне ліжко;17) перезва

Обряди та традиції українського весілля. Сватання Традиція сватання свідчила, що чим швидше свати подолають дорогу від воріт дівчини до будинку, то тим швидше батьки дадуть згоду на шлюб. У будинку, перехрестившись на ікони, починалась розмова, яку вели стоячи, щоб дівчина швидко вийшла заміж та не засиджувалась у дівках. З першої спроби сватання могло закінчитись нічим.

Заручини На заручини до молодої приходили разом із молодим батьки та родичі. Всі сідали до столу, молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Траплялося, що цей ритуал проводила мати дівчини.

Дівич-вечір у домі молодої відзначався особливою ліричністю, символізував її перехід не тільки у жіноцтво, а й в іншу родину, розлуку з рідною домівкою, подругами. Дівчата вили гільце: оздоблювали його стрічками, квітами та букетиками колосків, виготовлених під час барвінкових свят, вишневе деревце або гілку сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки на голови для молодого і молодої як символ наречених. Дівич-вечір

Бгання короваю Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, вони приносили з собою для тіста власне борошно, яйця. Процес випікання короваю обставлявся ритуальними і магічними діями. Доброю ознакою вважалося, коли була непарна кількість коровайниць. Щоправда, запрошували й парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді. Коровайницею не могла бути жінка, у якої не все гаразд у подружньому житті, яка б була розлученою або вдовою. Доброю ж ознакою вважалося, коли одна з коровайниць була при надії.

Викуп нареченої Свита нареченого прямує до хати нареченої. Тут вже чекають традиційного викупу нареченої, коли наречений з друзями заходить в кімнату, де знаходиться наречена і починається веселий торг. Наречений ніякої участі в торзі і викупі не приймає. Свідок за допомогою дружки викупляє у подруг місце для нареченого поруч з нареченою. Він підносить їм напої та гостинці. Подруги вимагають викласти на столі доріжку до нареченої з грошей і не погоджуються поступитися до тих пір, поки їх прохання не буде виконана.

Благословення На відміну від розповсюджених міфів, благословення у батьків не в день заручин, а в день вінчання. Відбувається це в домі нареченої. Пара стає на вишитий рушник, а старости тримають у цей час ікони, загорнуті в золоті рушники. Батьки мусять благословити пару, бажаючи їм довгого, щасливого, заможного й здорового подружнього життя. Символом нової родини, двох половин одного цілого, стає коровай, який батьки тримають у руках.

Обряд вінчання Перед входом до храму обоє шлюбних говорять священику, який їх зустрічає, про добровільність свого рішення. Обряд починається вже з цих хвилин. Далі панотець освячує обручки й надягає їх на пальці подружжя (на праву руку). Перед вівтарем стелиться вишитий рушник, що є знаком достатку. Надалі цей рушник використовується в побуті для прикрашання домашніх ікон або Великоднього кошика. Традиція ступати на весільний рушник збереглася у всіх сучасних традиціях: це знаменує головування у сім'ї. Проте старі мудрі люди говорять, що чоловік – голова, а жінка – шия: куди шия поверне, туди голова й подивиться. Під час вінчання обов'язково треба дотримуватись певних етапів церемонії:•зв'язування рук (єдине ціле);•спільна чаша (одне життя, поділене порівну);•свічки (єднання променем світла);•коронація (шлюб перед Господом, корони (вінки) – символи любові, чистоти й родючості).

Весільний прийом Починається усе з зустрічі з батьками, які тримають дари для нової родини: хліб, сіль, вино й мед. Лише після того, як подружжя поєднується у весільному тості, тамада запрошує гостей до зали.

Покриття нареченої Молоду садовили на діжу, знімали весільний вінок та молоду покривали очіпком, хустиною. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки на третій раз корилася долі. З цього моменту наречена переходила у стан жінки з відповідними нормами поведінки.

Із зародженням нової української літератури, письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості, зокрема в творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», п’єсі Т. Шевченка «Назар Стодоля», в яких даються розгорнуті картини весільного обряду чи його етапів (сватання, заручин). Згодом зображення обряду весілля з’являються у прозі: у повістях Г. Квітки- Основ’яненка «Маруся», «Козир-дівка», Т. Шевченка «Наймичка», оповіданні Марка Вовчка «Козачка», Ю. Федьковича «Люба згуба», романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні», поемі П. Куліша «Настуся» тощо. Мотиви весільної лірики використали В. Пачовський у віршах «Ведуть дружби до шлюбу...», «До вечері в шлюбнім строю» (збірка «Розсипані перли»), «Весілля» (збірка «На стоці гір»); В. Бобинський у вінку сонетів «Ніч кохання»; Б.-І. Антонич у поезіях «Весілля», «Весільне», «Весільна ніч».

Аналіз творів української художньої літератури свідчить про активне використання письменниками народних звичаї та обрядів, одним з яких є сватання. Митці заглиблювалися в життя свого народу, намагалися подати події з їх корінням, окреслити національне буття, розуміння якого в них було багатогранним. Відтворення народних звичаїв створює своєрідну атмосферу повсякденного буття українського народу з його усталеними звичаями і традиціями, в яких закріпилися віками вироблені принципи психології, моралі, етики.

Українське весілля - це оригінальна музично-словесна драма, яка має чітко визначену мету — одруження молодої пари, а також режисерів, персонажів, кожен з яких знав свої обов'язки, правила поведінки, словесний супровід. «Головні учасники цієї драми, грають подію власного життя». Ф. Колесса «...