24 вересня о 18:00Вебінар: Використання елементів проєктної діяльності в умовах змішаного навчання

Контрольна робота "Контрольний письмовий твір за творчістю Тараса Шевченка"

Про матеріал
Контрольний письмовий твір за творчістю Тараса Шевченка до уроку української літератури
Перегляд файлу

Контрольна робота

Контрольний письмовий твір за творчістю Тараса Шевченка

Мета:

  • навчальна: вдосконалювати вміння школярів писати твори-роздуми, узагальнити їх знання про поетичну творчість Т. Шевченка;
  • розвивальна: розвивати творчі здібності учнів, їх логічне мислення, уміння послідовно викладати свої думки, наводити аргументи, робити висновки;
  • виховна: виховувати почуття пошани до творчості Кобзаря, нашої незабутньої історії.

Тип уроку: застосування набутих знань, умінь .

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, виставка літератури, фотоілюстрацій  .

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

ІІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ

  1. Підготовка до написання твору-роздуму
  2. Перелік тем, запропонованих для написання контрольного твору-розуму за творчістю Т. Шевченка
  • Героїчне минуле українського народу в творчості Т. Шевченка.
  • Сатиричне зображення царської імперії у поемах Т. Шевченка «Сон» і «Кавказ».
  •  Мрії Т. Шевченка про майбутнє України.
  • Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка «Наймичка».
  • Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
  1. Вибір теми і написання учнями твору

Зразок твору.

Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…

Тарас Шевченко – наш символ, наша гордість, наша слава, наша любов і гнів. Кажуть, що кожна нація раз у століття народжує генія. Народила  неоціненний талант і Україна, але не тільки для дев’ятнадцятого століття, а на всі віки. Очевидно, він був посланий Богом на Землю для порятунку української нації. Можна приєднатися до справедливих слів Богдана Лепкого: «Мабуть, немає, і не було, мабуть, нікого, хто для народного добра в житті зробив так много, як він для нас».

Тарас Шевченко для нас навіки, він, як ясне сонце, що світить мільйони років з ясного неба, без якого ми не мислимо свого життя, та й життя без нього неможливе. Ми знову й знову повертаємось до його творчості: читаємо його полум’яні рядки, осмислюємо їх. Поет назавжди залишається для нас мудрим учителем, геніальним провідником у країну пізнання навколишнього світу.

Поет добре усвідомлював свою відповідальність за долю українського народу, майбутньої її державності, тому й пише свою славнозвісну поему «І мертвим, і живим…». Перебуваючи довгий час у Петербурзі, він спостерігав за тим, як його «земляки», не встигши пристосуватися до тамтешнього життя, зараз же переходили на спілкування російською мовою, швидко забувши свій рід, своє національне коріння. Т, Шевченко не був національно обмеженою людиною, він радив переймати все прогресивне з інших культур, не забуваючи рідної як першооснови, бо «хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються», тобто: хто відмежовується від рідної мови й культури, той перевертень, бо мова, мистецтво – найдорожчі скарби народу, які треба оберігати, примножувати. Потрібно бути патріотом тої землі, яка кожного нас виростила, поставила на ноги. Бо хто ж ви такі, коли: «…І всі мови слов’янського люду – всі знаєте, а своєї…» Т. Шевченкові дуже боліло це питання, бо він не мислив свого життя без українського народу, його культури і мови, тому, звертаючись до своїх сучасників і майбутніх поколінь, він закликає свято шанувати свою мову, звичаї, традиції, щоб стати великим народом:

Не дуріте самі себе, учітеся, читайте,

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Піддаючи у посланні критиці панів, які зневажали рідне слово, а натомість схилялися перед чужим, поет говорить про істинну суть світової культури для українського народу. Так, ліберали лише на словах вдавали із себе захисників простого люду, а насправді: «Несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слов велику силу, тай більш нічого».

Звичайно,  крім «великих слов» ці правдолюбці нічого не змогли дати знедоленому народу, бо вони звикли «шкуру дерти» з «братів незрячих, гречкосіїв» . Шевченко ганьбить таких «патріотів», які не знали ні свого народу, ні його мови, ні власної історії:

…Добре, брате, що ж ти такеє? «Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то  ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! Моголи!»…

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!» 

Пани  готові бути ким завгодно, тільки не українцями, хоч більшість з них породила українська мати. Запроданці не знають власної, хоч і героїчної історії, бо їх мізерні інтереси не дають можливості гордитися надбаннями своєї нації. Тому так пристрасно Т. Шевченко докоряє своїм землякам-українським панам, інтелігентам за те, що вони стали безбатченками і зневажать українську мову, культуру і низько схиляються перед усім закордонним, забуваючи про те, що :

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

Поетові не була байдужою доля рідної України. Він мав право на весь голос заявити:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену за неї Бога,

За неї душу погублю!

Так, ми повинні не забувати найважливішу заповідь Тараса Шевченка: «свого не цурайтесь». Але, на жаль, забули… За роки радянської влади майже витіснилася із шкіл українська мова, викладання велося у містах і навіть у селах виключно російською мовою. Це була ганьба для української нації, бо не знайдеш у світі такого народу, який би добровільно відмовився від своєї національної культури і мови, а ми зреклися… Тому з таким болем писав наш сучасник Віктор Баранов: «Я питаю в себе, питаю у вас, у людей. Я питаю в книжок… коли ми перестали гордитись, що ми – українці».

На щастя, наша українська нація відрятувала себе у 1991 році, проголосивши самостійну і незалежну державу. Сьогодні ми будуємо свою країну, яка робить кроки, але вже блиснуло світло в кінці тунелю: ми прийняли свою Конституцію, в якій українська мова оголошена державною. Тож ми не повинні забувати мудрі слова Кобзаря, який говорив, що тільки «в своїй хаті і сила, і воля». Поет і понині вчить нас любити свою Україну, гордитись, що ми належим до вільного козацького роду, тож повинні цінувати все те, що нам дісталося у спадщину, шукати безсмертя в мудрих книгах і продовжувати будувати свою державу: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати». Тож пам’ятаймо про це завжди…

V. ПІДСУМОК УРОКУ

 

docx
Додано
5 липня
Переглядів
152
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку