Презентація "Українські меценати. Бобринський Олексій"

Олексій Олексійович Бобринський

З початку 1840-х років цукроварство на Україні швидко розвивається: у 1830 р. — 6 заводів, у 1842 р. — 52, у 1848 р. — 192. Це було пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки). Початково цукрова промисловість розвивалася майже винятково у поміщицьких господарствах — на той час, у зв'язку з високими коштами перевозу цукрового буряка, розміщення цукрової промисловості пов’язувалося з розміщенням сировини.

Після скасування кріпацтва в Росії більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів — поміщики залишилися далі продуцентами цукрового буряка, і зазнала деякої концентрації. Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцькі), євреї (Бродські), росіяни (Бобринські).

Бобринські — російський аристократичний рід, власники великих маєтків (близько 45 тис. десятин) і цукроварень у Черкаському й Чигиринському повітах Київської губернії (нині: Сміла та Смілянський район Черкаської області)

Рід графів Бобринських веде свій початок від Олексія Григоровича Бобринського — сина Катерини ІІ та її фаворита графа Григорія Орлова. Олексій народився у квітні 1762, за три місяці до державного перевороту, що звів його матір на російський престол. Катерина подарувала синові герб та прізвище Бобринський. За легендою коли немовля, обгорнене в боброве хутро (ось звідки прізвище) показали Катерині, вона вимовила: «Богу слава — життя тобі.» Цей девіз і зображення бобра ввійшли згодом у герб аристократичного роду Бобринських. Насправді прізвище було подаровано від назви села Бобрики, Епіфанського повіту Тульської губернії. Через 5 днів після свого сходу на престол, імператор Павло І, звідний брат Олексія Бобринського, подарував йому графський титул та ранг генерал-майора. Походження роду

Герб роду Бобринських

Графи Бобринські: Олексій, Катерина і Володимир

Ім’я графа Олексія Олексійовича Бобринського вписане в українську історію. Це ім’я державного діяча, видатного промисловця, що відіграв значну роль у розвитку суспільства у XIX ст. Передовсім саме граф Бобринський ставши засновником цукрової промисловості в Україні (саме він, а чи не М. Терещенко чи Й. Бродський!), саме його зусиллями Київ було б проголошено «цукровою столицею світу», а Російська імперія увійшла до числа найбільших виробників цукру. Портрет Олексія Бобринського художника Ромбауера (1821 р.)

За 10 років Бобринський збудував 4 цукрових заводи: Смілянський цукрово-рафінадний (1838р),Балакліївський цукровий завод (1845р),Грушевський цукровий завод (1845р),Капітанівський цукровий завод (1846р).

Граф успішно займався агротехнікою, завдяки йому буряк з городини перетворився на цінну польову культуру. Удосконалював граф Бобринський й сільськогосподарський реманент – свого години широко відомими були винайдені ним сіялки, а плуги навіть носили його ім’я – плуги Бобринського.

У 1876 році була відкрита станція Бобринська в Смілі. У 1930 році на “прохання народу” перейменована (нині станція ім. Шевченка). Олексій Олексійович – один із тих, хто започаткував залізницю Російської імперії. Саме за його участю було закладено колійний зв’язок між Петербургом та Царським селом. В Україні залізниця вперше був відкрита на шляху між Балтою й Києвом. Розвиток залізниць був найважливішою умовою процвітання міст. Стараннями графа Бобринського Київ до числа таких міст потрапив. Щоправда, Київську залізницю було відкрито у 1870 р., уже посля смерті Бобринського, проте біля її витоків стояв саме граф. Адже це він уклав в цю важливу справу свої знання й неабиякі кошти.

Залізнична станція у м. Сміла

Залізнична станція у м. Сміла. Сміла (перон південного вокзалу). В вагоні – музейна експозиція станції Бобринська

Оглядова протипожежна вежа Найстаріші об’єктові пожежні частини в області були створені у 1846 році при поміщицькій економії та цукровому заводі графів Бобринських у місті Сміла.

Сміла. Парк Бобринських

Цікаво, що Олексій Олексійович був одним з найперших вітчизняних фотографів, і його фотографії були цілком заслужено відзначені дипломами міжнародних виставок. Ось наскільки різноманітними були інтереси графа Бобринського. Був він людиною високоосвіченою та різнобічно обдарованою.

Троянда, виведена О. О. Бобринським. Троянда росте у двох європейських садах – Лей-ле-Роз у Франції та Зангерхаузен у Німеччині

А ще граф є автором двох книжок, котрі своєї наукової цінності не втратили і нині: «Статистичні матеріали для історії цукробурякової промисловості, у Росії» (1856) та «Про застосування систем охоронної та вільної торгівлі у Росії» (1868). Обраний до Державної Думи, граф Бобринський протягом багатьох років захищав інтереси промисловців, добиваючись фінансування Державою важливих проектів, спрямованих на розвиток економіки краю.

Південно-Західний край був зобов’язаний йому поширенням у регіоні цукробурякового виробництва. Вдячна місцева громадськість зібрала кошти на прижиттєвий пам’ятник графу Бобринському в Києві, який було відкрито 6 лютого 1872 року. На урочистостях з нагоди відкриття секретар Київського відділення ІРТТ П. Чубинський відзначив: “Сегодня общественным памятником увековечена память человека, способствовавшего в качестве частного деятеля экономическому процветанию нашего отечества. Это первый у нас памятник деятелю на поприще промышленности”

Пам’ятник графу Бобринському встановлений в КиєвіЗадивившись у бік Центральної станції залізничних доріг (нині це Київський вокзал), бронзовий граф оперся ногою на рейку. Загальну композицію доповнювали зображені на барельєфах гранітного постаменту суддівські атрибути та сільськогосподарський реманент. На утримання власного пам’ятника граф передавши банкові 1000 карбованців із тим, щоб відсотки від внеску забезпечували необхідні витрати.

Бобринському бронзовому не поталанило. Уперше його хотіли знести 1919 року, наступна спроба датується 1923 роком. Якимось дивом граф «достояв» до 1926 року, коли нарешті із постаменту було знято барельєфи та анотаційну дошку, а статую перевезено до історичного музею. Згодом її було б переплавлено на заводі «Арсенал». А 1954 року місце графа зайняв грізний вершник Микола Щорс.

Цікаво, що після встановлення радянської влади мешканці міста Сміла, де мешкав Бобринський, дозволила родині графа виїхати за кордон із двома повними вагонами майна. Проводжали графа з сльозами на очах. За добро було відплачено добром.

Ім’я графа Бобринського примусовими заходами перекреслили, а тоді і стерли з людської пам’яті, із історії України. А даремно, бо він, багатій, політик, землевласник, науковець, промисловець, цукровик, меценат, на благо України зробив чимало. Такі, як граф Бобринський, - міцні цеглинки нашої історії. До речі, на родовому гербі цього працелюбного, мудрого і енергійного чоловіка були слова: «Богу слава, життя Тобі»