Презентація "Український православний іконопис". Підготовка до ЗНО з історії"

Український православний іконопис. Підготовка до ЗНО з історіїІлюстративний матеріал взято з інтернет-мережі

Слово ікона грецького походження, від «eikon» («образ», «зображення»). Іконами називають зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма, виконані за певними правилами (канонами), і наділені сакрально-культовыми функціями.

Іконописні канони сформувалися в епоху існування Візантії - однієї з найбільших світових держав, чий розквіт припав на V-Х століття.

Реалістичні портретні зображення в церкві були строго заборонені. Спроби олюднити святих, наблизити показані на іконі події до реального часу, що зустрічаються в західній традиції, у православному іконописі були повністю виключені. Це допомагало добитися відчуття,що образ – це не зображення земної людини, а алегорія Небесного Царства.

Матеріали для виготовлення ікон були строго регламентовані. Як правило, вони писалися на липових або дубових дошках, покритих крейдяним грунтом (у Візантії – на кипарисових). Для іконопису використовувалася темпера - мінеральні або рослинні барвники порошки на основі яєчної емульсії. Щоб посилити яскравість кольорів та попередити можливі пошкодження, зверху майстер покривав поверхню образу тонкою плівкою масляної оліфи.

Зовнішньо джерело світла на іконах відсутнє. Світло виходить з глибини святого образа. Це символ горнього світу, де є лише світло і нема місця темряві. Саме тому на іконах відсутня світлотінь і сірий колір.

Практично повсюдно для зображення фону на іконах, а також передачі німбів святих використовувалися тонкі аркуші сусального золота або ж золотий порошок, що символізує сяйво духу, натхнення та гармонію позамежного світу.

І матеріали, і сам процес написання образу були пройняті містичним сенсом. Майстер занурювався в особливий душевний стан, постійно підтримуючи своє зосередження молитвою і постом.

Створення образів божественних ликів - це анонімне мистецтво. Підписувати свої імена на іконах майстрам було заборонено. Тому імен стародавніх іконописців ми знаємо мало. Один із них - Алі́пій (Алімпій, Олімпій) Печерський.

Русь-Україна (Київська держава)

Мозаїка Христа Вседержителя (Пантократора) в головному куполі Софійського собор у Києві. А це – подібне зображення із собору у Константинополі (Візантія)

МОЗАЇКА БОГОМАТЕРІ ОРАНТИ. СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІОранта  (від лат. orans — «той, що молиться») — один з основних типів зображення Богоматері, що представляє її з піднятими і розкинутими руками, розкритими назовні долонями, тобто у традиційному жесті заступницької молитви. Значення цього жесту можна пояснити, звернувшись до Біблії: «Під час битви юдеїв з амалекитянами Мойсей молився за свій народ, піднявши обидві руки до неба. До того часу, поки він утримував руки у такому положенні, юдеї перемагали. Коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору».

Оскільки у Софійському соборі Києва за десять століть збереглася незмінною саме стіна з образом, то його стали називати «Нерушимою Стіною». Сам образ Оранти в народі ще називають Заступницею. Німб над головою – символ святості.

Тисячу років тому браз Оранти нагадував недавнім язичникам образ рідної їм слов’янської богині Берегині, яку зображували також із піднесеними у молитві руками. . Поза, жест рук Оранти протягом століть були дуже популярними у народному мистецтві

Цей образ символічно використовувувався в українському мистецтві і в радянські часи, і в сучасності.

Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері Вишгородська ікона належить до типу Елеуса (Замилування) - немовля припало щічкою до щоки Матері.

Спочатку ікона знаходилась у храмі міста Вишгород в Дівочому Богородичному монастирі, через це отримала назву Вишгородської Богородиці. Князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та викрав ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі, де вона стала головною святинею Успенського собору. 1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська.

Вважається, що ця ікона привезена з Візантії. У 1131-му році Константинопольський патріарх подарував її київському князеві Мстиславу Великому,

Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерським. Свенсько-Печерська ікона Божої Матері була написана преподобним Аліпієм Печерським близько 1114 р. Це найдавніша ікона Київської школи іконопису. Вона відноситься до типу Панахранта (Всемилостива)

На іконі Матір Божа урочисто сидить на високому троні. Немовля Христос, що сидить на колінах Своєї Пречистої Матері, благословляє Божественною правицею Феодосія і Антонія Печерських (Антоній в гостроверхому схимницькому куколі), що стоять перед троном. Преподобні отці тримають в руках розгорнуті сувої з текстами духовних повчань. Текст на сувої Антонія: «Молю вас, чада: тримаємося помірності і не лінуємося, бо маємо в цьому Господа помічником».

Місцем знаходження ікони до 1288 року був Києво-Печерський монастир, Потім чутки про чудодійність образу дійшли до Чернігівського князя Романа Михайловича, який, перебуваючи у Брянську, раптово осліп. На прохання князя ікону відправили до нього човном по Десні. Але вранці перелякані супроводжуючі побачили, що ікона зникла. Знайшли її між гілками дуба на горі на березі річки Свена. Сліпого князя пішки привели до цього місця, і після палкої молитви зір до нього повернувся. .

До Свенської-Печерської ікони Божої Матері звертаються за зціленням сліпі, біснуваті, вона дає заступництво від ворогів. Оригінал сьогодні зберігається у Трет’яковській галереї. Вшановують цей образ, як і Аліпія, 30 серпня

Символіка кольорів православної ікони: Червоний означав мучеництво, також це символ Воскресіння. Золотий – світло Божого царства. Синій – колір неба, знак божественної природи. Одяг Боргоматері писали синім, фіолетовим або багряним. Білий означав праведність і чистоту. Зелений – колір Святого Духа, природи. В зелене вбрання вдягаються священики та Трійцю. Коричневий символізує землю, прах, смирення. Ним пишеться одяг святих відлюдників, якими і є Антоній і Феодосій

Королівство Руське. Галицько-Волинська держава. Монгольська навала

Холмська ікона Богородиці Ікону Божої Матері, яку пізніше назвуть Холмською, князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223-1237 роках з Києва в засноване ним місто ХолмІконі Холмської Богородиці молилися під час татарських набігів. Вона була закопана в землі, плавала у воді, рятувалася від пожеж та бомбардувань, навіть була розділена на три частини, та переховувалася в різних людей та містах і місцях від Холму до Москви, від Києва до Івано-Франківська та Луцька. .

Тип ікони - Одигітрія. Христос та Богородиця дивляться один на одного, не контактуючи з молільником. В їхньому погляді присутня певна тайна, яка заохочує глядача до співучасті в цій єдності.Ісуса правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій (стародавній рукопис, згорнутий у трубку).

Фрагменти ікони

Завідувач реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолій Квасюк під час реставрації ікони

Дорогобузька (Волинська) ікона Богородиці (тип Одигітрія) Ікона є найвидатнішою пам'яткою малярської культури Княжої доби. Її було знайдено в Успенській церкві в с. Дорогобужі на Волині. Її датовано орієнтовно останньою третиною ХІІІ ст.. Божа Матір зображена прямо, гордовито, велично. Погляд великих очей спрямований на глядача, обличчя спокійне, врівноважене. Постать Дитини має фронтальне зображення голови з легким поворотом очей до Матері.

Руські удільні князівства у складі іноземних держав

Ікони козацької добиІкона святого Юрія Змієборця зі Станилі (близ Дрогобича). До і після реставрації: Унікальність цієї пам’ятки полягає в тому, що Юрій зображений не на білому, а на чорному коні, що є винятковим в українській іконографічній традиції. Вважається, що ця ікона Юрія Змієборця зі с. Станиля, поч. XIV ст., походить з давньої дрогобицької церкви Юра, яку спалили татари, але з тієї спаленої церкви вдалося врятувати саме цю ікону.

Ікона Богородиці з пророками з церкви у ПідгородцяхІкона з Підгородців — одна з давніх пам’яток іконографічного типу «Богородиця з Дитям і похвалою». Особливістю таких ікон є те. що в «похвалі» зображують як старозавітних, так і новозавітних персонажів, що символізує поєднання Старого та Нового Заповітів. Марія з Ісусом на цій іконі зображені в оточенні апостолів (учнів Христа).

Ісус правою рукою благословляє віруючих. Богородиця дивиться не на Дитя, а на глядача. Одяг Христа білий (це колір чистоти) і золотий (божествене сяйво). На Марії багряно-фіолетовий плащ – ознака королівської влади, бо Богородиця має титул Цариці Небесної .

Ікона «Успіння Богородиці» ПЕРЕМИШЛЬСЬКОГО МАЛЯРА ОЛЕКСІЯ ГОРОШКОВИЧА. 1547 Р. Олексій Горошкович автор першої в історії українського мистецтва ікони з підписом Успіння Богородиці, що у церкві Архангела Михаїла в Смільнику (нині лемківське село в Польщі). Успіння Пресвятої Богородиці — день, коли Марія заснула, а її тіло одразу з душею було взяте Ісусом Христом до неба. Відзначається 28 серпня.

Клейма – мініатюри, в яких навколо основного сюжету зображувалися сцени з життя святих

Українські землі наприкінці ХVІІ - в першій половині ХVІІІ ст.

«Покров Богоматері» з портретом Богдана Хмельницького з Покровської церкви с. Дешки (Богуславський район Київської області) . У запорізьких козаків був особливий культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога. Головна січова церква завжди була на честь Покрови. Українські ікони ХVІІ ст. писалися під впливом західного мистецтва у стилі бароко

Подумайте, що змінилося в іконі епохи бароко у порівнянні з іконою візантійської традиції?

Різниця між іконами візантійської традиції і українськими іконами епохи бароко

Ускладнюється композиція, малюнок стає все більш реалістичним, розсуваються рамки усталених канонів. КОЛЬОРИ ЯСКРАВІ, СВІТЛІ, БАГАТОТОНОВІ, З СКЛАДНИМИ ПЕРЕХОДАМИ СВІТОТІНІ, КОНТРАСТНІ. А на популярних в Україні іконах Покрова кого тільки не зустрінеш –царів, міщан, козаків, гетьманів та інших тогочасних впливових осіб.

Саме в ренесансово-бароковий період з"являються посмішки на ликах святих, як свідчення гуманізації християнського світобачення.

Ікона «Вознесіння Христове» з іконостасу церкви Вознесіння Чесного Хреста Йова Кондзелевича. Йов Кондзелевич (1698—1705 рр)на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скита Манявського, який відомий тепер під назвою «Богородчанський іконостас» (зберігається з 1924 р. в Національному музеї ім. митрополита А. Шептицького у Львові),

Богородчанський іконостас

Йова Кондзелевича називають українським Рафаелем в рясі. Творячи у перехідний період від Ренесансу до бароко, він органічно поєднав здобутки візантійського та українського іконопису XVII століть, впливи італійського та північного маньєризму , барокового іконопису Волині та лівобережної України і мистецькі пошуки початку XVIII століття.

На жаль, пам’яток українського бароко і ренесансу збереглось небагато: російські ієрархи, виховані в суто візантійській культурній традиції, в ХІХ ст. приклали чимало зусиль, щоб замалювати подібні церковні розписи по всій тій частині українських земель, що входили в Російську імперію.

Дякую за увагу!Вчитель КУ «Пологівський ліцей «Основа» Пологівської міської ради Запорізької області Юлія Онищук