Коли Ісус Христос обрав 12 апостолів, Він спустився з ними з вершини гори і побачив, що сотні учнів зібралися також послухати Його мудрого Слова. Тоді Син Божий знову піднявся на гору і виголосив проповідь, яку тепер називаємо Нагірною. У ясний погожий день, при тихому повіві прохолоди з Галилейського озера, на схилі гори, вкритої зеленню і квітами, Спаситель подав людям Новозавітний Закон Любові. Він говорив про заповіді блаженства, про неосудження і прощення ближнього, любов до нього, про силу молитви і милостиню. На мовчазне запитання присутніх, як ми повинні поводитися зі своїми ближніми завжди, у будь-якій ситуації, Ісус Христос назвав таке правило: «Як бажаєте, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм». (Див. Мт.7:12, Лк.6:31). Як Ісус Христос оголосив людям Новозавітний Закон Любові
Поспішаючи в їдальню, ти виявив: щоб заплатити за сніданок, треба ще кількох копійок. Та хіба ж то проблема? Підбіг до якогось малюка з першого чи другого класу, весело вибив у нього з рук потрібні мідяки і рвонув до стійки. Але що це? Ти вмить розпластався на підлозі, розсипавши гроші. А високий старшокласник вже кепкує над тобою: „Поснідав, малявко?..”
"РУКИ" Руки наші можуть грати, Спритно цвяхи забивати, Хліб духмяний випікати І картини малювати. Будувати, одяг шити. І з комп'ютером дружити. Прасувати, вишивати, Подарунки дарувати. Приспів: Руки всюди нам потрібні, Бо вони слухняні й здібні. Дав нам Бог їх для добра, Не робіть руками зла. Ми руками можем брати, Але Бог нас вчить давати, Немічним допомагати, Міцно друга обіймати. А ще руки можуть прати, Смачні страви готувати, Сторінки книжок гортати, Літери в слова складати, Ще й оркестром керувати, Квіти у букет збирати, І за все, що руки можуть, Ми тебе прославим, Боже. Приспів (2 рази).
На працю: вона є великою справою для Бога. На причину задуму: вона є джерелом сили. На розумну розвагу: вона є тайною вічної молодості. На читання: воно є джерелом мудрості. На приязнь: вона є дорогою до щастя. На усмішку: вона є музикою душі. На давання: день короткий, щоб бути самолюбом. На спокій: він потрібний твоїй душі. На милосердя: воно є ключем до неба. На любов до інших: вона Богом дана привілея
Клас розв’язував задачу. Тридцять п’ятеро учнів схилилися над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав. - Відчини двері й подивися, хто там стукає, - мовив учитель. Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, квапливо відчиняє двері. До класу заходить директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять п’ять пар очей уп’ялися в незнайомку. Вона була горбатенька. Учитель затамував дух і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і подумки благав: «Хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки». У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайомку й лагідно всміхалися. Учитель полегшено перевів дух. - Цю дівчинку звуть Оля, - каже директор. - Вона приїхала до нас здалека. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачте, яка вона маленька? Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передньою партою, піднесли руки: - Я… Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит на людяність.