Хто се ? чий голос щоночі просить : «Хлібця! Хлібчика дай, мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця.» Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у яких перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий це мільйоноголосий стогін у мені? Хто щоночі бутить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів …