Презентація УСІ ГЕТЬМАНИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Усі гетьмани Гетьманщини

Гетьманщина. Гетьманщина — українська козацька держава XVII-XVIII ст. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій під проводом Богдана Хмельницького (1648). Охоплювала землі площею понад 200 000 км². Землі Гетьманщини включали в себе Полтавську, Чернігівську, частково Київську, Черкаську та Сумську області сучасної України, а також частину Брянської області Росії. Західний кордон відповідав західній межі Брацлавського воєводства Речі Посполитої, північний і східний кордони — рубежам Київського і Чернігівського воєводств. Південні землі межували з Кримським ханатом, а після Вічного миру з кордонами Низового козацтва. У 1650-х роках козацька держава деякий час контролювала частину Південної Білорусі. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

На Гетьманщині змагалися два типи держаної влади - республіканський і монархічний. Гетьмани, які складали булаву перед Генеральною Радою визнавали тим її зверхність, особливо Виговський та Дорошенко були представниками республіканського типу правління, а Хмельницький, Многогрішний, Самойлович і передусім Мазепа були носіями монархічного начала. В руках гетьмана була зосереджена уся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки з іноземними державами, мав значний вплив на релігійні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава. Першим офіційним гетьманом, якого обрали козаки був - Богдан Хмельницький.

БОГДАН-ЗІНОВІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ(1648-1657)

Хмельницький Богдан-Зиновій Михайлович(1595-1657 pp.)- державний і політичний діяч, керівник Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., фундатор Української держави (Війська Запорозького), гетьман України, організатор українського козацького війська, родоначальник української дипломатії, меценат і покровитель Української православної церкви. В юнацькі роки вступив на військову службу. У битві під Цецорою (1620 р.) потрапив до турецького полону. Після звільнення (1622 р.) продовжив службу у реєстровому війську. У 1630-х pp. брав участь у козацьких повстаннях. Згодом обіймав посади військового писаря, чигиринського сотника. У січні 1648 р. Богдан Хмельницький підготував і очолив повстання на Запорозькій Січі (Запорізька Січ), яке поклало початок Національно-визвольній Війні українського народу. Тоді ж був обраний гетьманом України. Протягом року здобув блискучі перемоги над польським військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснив похід під Львів і Замостя. В ході Національно-визвольної Б. Хмельницький уперше в історії політичної думки України сформулював ідею створення власної незалежної держави. В умовах ускладнення міжнародної ситуації в березні 1654 р. уклав союзницьку угоду з російським царем. Згодом, будучи невдоволеним діями Москви, вніс корективи до зовнішньополітичного курсу Української держави, поклавши в його основу принцип надання пріоритетів союзам з країнами, вороже налаштованими до Польщі.

ЮРІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1659-1663)

Хмельницький Юрій Богданович гетьман України в 1657 році, а також в період з 1659 по 1663 роки. Молодший син Богдана Хмельницького. Отримав вищу освіту в Києво-Могилянській колегії. Змушений був прийняти чин гетьмана в зовсім молоду віці. Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази. Вперше став гетьманом відразу по смерті Богдана у 1657 році. Проте вже через два місяці рада в Чигирині постановила тимчасово усунути його до повноліття і передати булаву генеральному писарю Івану Виговському. Вдруге став гетьманом у вересні 1659 року. Юрія підтримала промосковська група старшин. Юрій відзначався невпевненістю. Саме Ю. Хмельницький поставив підпис під Переяславськими статтями,які суттєво обмежували владу гетьмана, позбавили Україну права провадити самостійну зовнішню політику, підпорядковували Київську митрополію московському патріархату. Втретє в 1677 році Юрій повертається на українські землі. Сам він звернувся до народу, вважаючи себе князем Малої Росії-України та Війська Запорозького. Також він проголосив нову столицю в м. Немирів. Маючи підтримку турків та татар, Хмельницький намагався об’єднати правий та лівий берег. Проте з цього нічого не вийшло. Гетьман користувався методами, які жахали навіть його найближчих друзів. У 1681 році Юрій Хмельницький був страчений в Кам’янці-Подільському яничарами.

ІВАН ВИГОВСЬКИЙ (1657-1659)

Виговський Іван Остапович - державний і військовий діяч. Походив зі старовинного українського шляхетського роду. Навчався в Києво-Могилянській колегії, згодом служив юристом у міському суді в Луцьку. Під час Національно-визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Війська Запорізького. Після смерті Б. Хмельницького обраний наказним Гетьманом при Ю. Хмельницькому (Юрій Хмельницький), а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику. Уклав Гадяцький договір з Річчю Посполитою (1658 p.), який обмежував права України. Наприкінці червня 1659 р. Iван Виговський разом із кримським ханом здобував під Конотопом перемогу над царськими військами. Та закріпити її він не зміг. Гадяцька угода, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою гетьмана та інтриги деяких старшин призвели до усунення Івана Виговського від влади у жовтні 1659 р. Після цього він перебував на Польській державній службі. У 1664 р. за наказом тодішнього гетьмана Правобережної України П. Тетері I. Виговський був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

ПАВЛО ТЕТЕРЯ (1663-1665)

В 1663-1665 гетьман Правобережної України. Один з найяскравіших дипломатів в урядах Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького і Івана Виговського. З 1649 Павло Тетеря - писар Переяславського полку, а у 1653-1658 - переяславський полковник. Будучи гетьманом, підтримав похід Яна Казимира на Лівобережжя. Тетеря намагався об'єднати Україну під зверхністю польського короля. Викликавши невдоволення козаків, зрікся гетьманства і втік до Польщі. Гетьман кинув своє військо і з клейнодами, архівом та скарбницею виїхав до Варшави. Через 5 років Люблінський трибунал засудив Тетерю до довічного вигнання. Він виїхав до міста Ясс і звідти став передавати султану інформацію про становище у Польщі. Агенти польського уряду безуспішно намагалися умовити його повернутися до Варшави. Навесні 1671 року п’ятдесятилітній Тетеря помер від отрути.

ІВАН БРЮХОВЕЦЬКИЙ (1663-1668)

Брюховецький Іван Мартинович(1623-1668 р.) - гетьман Лівобережної України в 1663-1668 pp. Народився на Полтавщині. 3 1648 р. перебував при дворі Богдана Хмельницького (Богдан Хмельницький) в ролі «старшого слуги», займався вихованням гетьманича Юрія, виконував деякі дипломатичні доручення. 3 1659 р. перебував на Запорозький Січі (Запорізька Січ), тоді ж обраний кошовим отаманом. Протягом 1662-1663 pp. був одним із головних претендентів на гетьманство в Лівобережній Україні. Москвофільські заяви Iвана Брюховецького забезпечили йому підтримку царського уряду. На «Чорній раді» під Ніжином (1663 р.) він був проголошений гетьманом. Вчинив розправу над опозицією. У вересні 1665 р. Iван Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив візит до Москви. Невдалі спроби припинити колонізаторську політику російського уряду спричинили падіння його авторитету в Україні. Прагнучи втримати важелі влади, оголосив про розрив з Москвою, але лівобережні козаки вбили Iвана Брюховецького.

СТЕПАН ОПАРА (1665)

1649 року Степан Опара входив до Медведівської сотні Чигиринського полку. Пізніше очолив цю сотню, і вже як Медведівський сотник брав участь у поході Юрія Хмельницького до Слободища та підписанні Чуднівської угоди в 1660 році. Після цього виконував дипломатичні доручення гетьмана Юрія Хмельницького у Варшаві, отримав чин піхотного полковника, який перебував із полком у Чигирині. У 1664 році Степан Опара, потрапивши в Холодний Яр, організовує там незалежне державне утворення – «Холодноярську Січ», – яке починає переговори з Кримським Ханством про відновлення Української держави під протекторатом останнього. 1 червня (22 травня) 1665 року вийшов з Холодного Яру і змусив до капітуляції московський гарнізон Умані на чолі з Міхаілом Свіньїним. В Умані, після здобуття міста, Степана Опару було проголошено гетьманом, призначено генеральну старшину. Обозним став у нього Петро Дорошенко. Невдовзі, у серпні 1665 року, Степан Опара спробував заволодіти Мотовилівкою, де перебували війська промосковського полковника Данила Васильовича. Але цей похід завершився невдачею і кримці взяли Опару під арешт. На козацькій раді під Богуславом в серпні 1665 року на місце Степана Опари було обрано військового осавула Петра Дорошенка, який викупив свого попередника у кримського хана і разом з іншими політичними опонентами передав польському королеві Яну II Казимиру Вазі на знак своєї вірності. Був ув’язнений у Мальборокській фортеці, де після невдалої спроби втекти був посаджений на палю.

ПЕТРО ДОРОШЕНКО (1665-1676)

Дорошенко Петро Дорофійович - державний, військовий та політичний діяч, дипломат, наказний гетьман, гетьман Правобережної України у 1665-1676 pp., гетьман усієї України у 1668 p., меценат і покровитель Української православної церкви. Петро Дорошенко - виходець із відомого козацького роду, онук гетьмана Михайла Дорошенка. Виконуючи обов'язки генерального старшини в урядах I. Виговського, Ю. Хмельницького і П. Тетері, Петро Дорошенко проводив активну діяльність задля утвердження української державності. Як український гетьман (1665-1676 pp.) Петро Дорошенко здійснив ряд реформ, спрямованих на стабілізацію політичної ситуації та поліпшення життя в Україні. Прагнув об'єднати право- й лівобережні українські землі. Саме його політика не допустила до практичного виконання умов Андрусівського перемир'я 1667 p., коли Польща і Росія намагалися розділити українські землі. Задля цього гетьман уклав союз із Кримським ханством і визнав протекторат турецького султана. Але усвідомивши безперспективність протурецької орієнтації, яка стала очевидною після того, як Чигиринські походи турецької та російської армії спричинили майже суцільну руїну Правобережжя, П. Дорошенко у 1676 р. склав гетьманські повноваження.

ПЕТРО СУХОВІЙ (1668-1669)

Протягом 1668–1669 років був гетьманом Війська Запорозького та частини правобережного козацтва. Відомо, що до цього він займав місце кошового писаря на Запорожжі. У боротьбі з гетьманом Петром Дорошенком Суховій спирався на кримського хана Аділ-Гірея, з яким уклав таємну угоду. Прибувши в середині серпня до Бахчисараю він швидко уклав військово-політичний договір з кримським ханом Аділ Гіреєм І. Згідно з його статтями, в обмін на зобов’язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування представників козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ Гірею І, що той запропонував стати йомо гетьманом України під протекторатом Кримського ханства, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де були зображені «лук з двома стрілами». Цікаво, що в Криму гетьмана Суховія знали під ім’ям Ашпатмурза. У 1669 році козацька рада, що зібралася під Уманню, обрала нового гетьмана – Михайла Ханенка. Петро Суховій же зайняв при ньому місце генерального писаря. Однак такий поворот подій його не влаштовував, і в 1670 році він подався на службу до лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного. Після 1672 року історія не зберегла жодної згадки про долю Петра Суховія.

ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ(1668-1672)

Дем'я́н Ігнатович Многогрі́шний (1621 — 1703) — 3-й очільник Лівобережної гетьманщини (1668—1672). Полковник Чернігівський. Після примусової депортації комендант фортець у Бурятії. Змолоду брав участь у Хмельниччині[. В 1665–1669 роках посідав уряд чернігівського полковника. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну. У 1668 році Ігнатович як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. У 1668 році, опісля усунення Брюховецького, Дорошенко призначив його наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. У 1690 - 1694 роках він обіймав посаду прикажчика Селенгінського острогу. У 1696 або 1701 році постригся в ченці. Дем'ян Многогрішний помер в Селенгінську (Бурятія) у 1703 році. Похований на кладовищі Старого Селенгінську. Могила загублена.

МИХАЙЛО ХАНЕНКО (1669-1674)

Діяльність гетьмана Михайла Ханенка припадає на роки «великої руїни», яка наступила після смерті Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом Івана Мазепи 1687 року. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Україна була поділена Дніпром між Росією і Польщею, а Запорожжя підпадало під залежність обох держав. Енергійно шукає підтримки в польського уряду. Починається кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву. Ханенка підтримують запорожці й Сірко, які незлюбили Дорошенка за те, що він віддався невірним бусурманам. Весною 1671 року відбуваються криваві війни Ханенка й Сірка на Білоцерківщині біля Ставища. На переяславській раді 19 березня 1674 року Ханенко поклав булаву і бунчук перед російським боярином і воєводою та лівобережним гетьманом, присягнувши на вірність Москві. Остання згадка про колишнього гетьмана в документальних джерелах датується кінцем 1678 року — Михайло Ханенко перебував у батуринській тюрмі під арештом у командира московських стрільців Радишевського. Помер гетьман у 1680 році.

ІВАН САМОЙЛОВИЧ (1672-1687)

Іван Самойлович - гетьман Війська Запорозького, політичний та військовий діяч, реформатор, очільник Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1676 року). Намагався приєднати до козацьких територій Слобожанщину, але невдало. Закінчив своє життя у 1690 році в засланні внаслідок змови князя Василя Голіцина та частини старшини на чолі з Іваном Мазепою. Обраний гетьманом Лівобережної України після доносу на Д. Многогрішного. Підписав Конотопські статті (1672 р.)1674 р. - проголосив себе гетьманом усієї України;1676 р. - фактично об'єднав Україну. Організував "Великий згін" - переселення українців із Правобережжя на Лівобережжя, щоб підірвати економіку підвладної П. Дорошенку території (1678 - 1679). Брав участь в обороні Чигирина, у російському поході на Крим (1687). За його правління підписано Вічний мир (1686)Був заарештований за доносом козацької старшини і відправлений у заслання.

ІВАН МАЗЕПА (1687-1709)

Мазепа Іван Степанович - державний, політичний і військовий діяч, дипломат, генеральний осавул Війська Запорозького, гетьман Лівобережної України. Народився у с. Мазепинці на Київщині у сім'ї українського шляхтича. Освіту здобував спочатку в Києво-Могилянській колегії, згодом - в єзуїтській школі - у Варшаві. Свою кар'єру Iван Мазепа розпочав на службі у польського короля Яна-Казимира. Повернувшись в Україну, у 1665 р. він вступив на службу до гетьмана Правобережної України П. Дорошенка, а потім - до гетьмана Лівобережної України I. Самойловича. У 1687 р. Iван. Мазепа став гетьманом Лівобережної України. Він прагнув зміцнити державну владу, об'єднати під гетьманською булавою Лівобережну й Правобережну Україну, Запорожжя і Слобожанщину Повна стаття: https://histua.com/personi/m/mazepa-ivan. Iван Мазепа піклувався про розвиток освіти, науки, культури. За його сприяння Києво-Могилянська колегія була перетворена в Академію й одержала від російського уряду підтвердження статусу вищого навчального закладу. Завдячуючи енергії Iван Мазепи та значною мірою його матеріальній підтримці на Лівобережжі було збудовано ряд архітектурних перлин у стилі українського бароко. Як політик Iван Мазепа прагнув забезпечити державний розвиток України. Довідавшись про плани Петра I ліквідувати українську автономію, він розпочав таємні переговори з польським королем Станіславом Лещинським, а в жовтні 1708 р. відкрито перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, уклавши з ним угоду, що передбачала надати Україні статусу політично незалежної держави. Після поразки у Полтавській битві (27 червня 1709 р.) гетьман змушений був емігрувати до Османської імперії, де невдовзі помер.

ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ (1708-1722)

Скоропадський Іван Ілліч - з 1708 гетьман Лівобережної України. Народився в сім'ї козацького старшини в Умані. За деякими відомостями, матір’ю майбутнього гетьмана була одна з представниць княжого дому Чарторийських. Іван добре навчався та закінчив Києво – Могилянську академію. З 1675 Іван Скоропадський обіймав посади військового канцеляриста, чернігівського полкового писаря, генерального бунчужного, генерального осавула, стародубського полковника. Учасник Чигиринських і Кримських походів. Після втрати гетьманства Іваною Мазепою Скоропадський був обраний гетьманом. Очолював козаків в Полтавській битві на боці російського війська. Намагався послабити царський тиск на Україну, але марно. Іван Скоропадський обстоював інтереси старшини і землевласників. Важливою новацією було призначення царського резидента Iзмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України. Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорозького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент і Скоропадський мали утримувати все населення, зокрема бунтiвникiв-запоpожцiв, «у тиші й покоpі великому государю». 3 червня, за іншими даними - у липні 1722 року помер. Поховали гетьмана Івана Скоропадського в Гамалійському дівочому монастирі, поблизу Глухова...

ПИЛИП ОРЛИК(1710-1742)

Орлик Пилип(1672-1742pp.)- державний і військовий діяч, поет, публіцист, полеміст. Пилип Орлик народився у Литві в шляхетській родині чесько-литовсько-польського походження. Навчався у Віленській єзуїтській колегії та Києво-Могилянській академії. Працював писарем у канцелярії Київського митрополита. Згодом перебував на різних посадах Генеральної військової канцелярії. Ставши Генеральним писарем Лівобережної України-Гетьманщини (Гетьманщина), Пилип Орлик одразу почав підтримувати гетьмана I. Мазепу (Іван Мазепа) в його намаганні створити широку спілку за. участю східноєвропейських держав і Швеції з метою досягнення незалежності України від влади російських царів.. Після поразки у Полтавській битві та смерті I. Мазепи, Пилип Орлик у 1710 р. стає гетьманом Війська Запорозького . Протягом наступних років, використовуючи військові походи та застосовуючи дипломатичні заходи, він намагався зробити Україну вільною і незалежною. Орлик Пилип - головний автор укладеної на Бендерській раді між ним та козацькою старшиною угоди під назвою «Пакти і конституція прав і вольностей Війська Запорозького», що стала першим конституційним актом України. Вона не лише регулювала взаємини між українськими станами, а й визначила внутрішній устрій та зовнішні відносини козацької держави. Під час перебування у політичній еміграції. Пилип Орлик мав неодноразові зустрічі з багатьма європейськими монархами, метою яких було укладення договорів задля відновлення самостійної Української держави.

ПАВЛО ПОЛУБОТОК (1722-1724)

Полуботок Павло Леонтійович(близько 1660-1724 pp.) - держаний, політичний і військовий діяч, наказний гетьман Лівобережної України (1722-1723 pp.). Народився у відомій козацькій родині генерального старшини Л. Полуботка, навчався в Києво-Могилянській академії, служив у козацькому війську. У 1705 р. обійняв уряд чернігівського полковника. На полковницькому уряді Павло Полуботок впродовж 1710-х - початку 1720-х pp. всю свою енергію спрямовує на господарську діяльність і дуже швидко став одним із найбагатших старшин Гетьманщини. Він опікувався церковними справами, надаючи щирі дари храмам і монастирям. Павло Полуботок усе життя збирав книги, його бібліотека була однією з найкращих в Україні. Гетьманський уряд Павло Полуботок обійняв у 1722 р. Петро I вирішив взагалі не допускати нових виборів і передав управління Гетьманщиною російській владній установі - Малоросійській колегії. Імператор не визнав за Павлом Полуботком гетьманських повноважень, але це не перешкоджало вольовому старшині наполегливо відстоювати українські права, домагатися скасування постанов російської влади, які зачіпали автономний статус Гетьманщини, або ж відверто саботувати їхнє виконання. Прагнучи позбавити уряд Петра I приводів для втручання в справи України, Павло Полуботок зміцнив адміністративний устрій держави, здійснив реформу судочинства. Навесні 1723 р. Петро I за організацію опозиційної діяльності викликав Павла Полуботока для пояснень до Петербурга, а в листопаді того ж року ув'язнив його у Петропавлівській фортеці, де наказаний гетьман помер 20 грудня 1724 р.

ДАНИЛО АПОСТОЛ (1727-1734)

У 1727 р. після ліквідації Малоросійської колегії, був призначений гетьманом. Д. Апостол подавав петицію про повернення старих прав згідно з угодою 1654 року. Права не були повернені в повній мірі, проте цар видав «Решительные пункты» - указ, згідно з яким Україна більш м’яко підпорядковувалася Росії, ніж раніше. Д. Апостол багато зробив для розвитку козацького права, а також захищав інтереси селянства та купецтва перед російською владою. Реформи Данила Апостола були зосередженні на упорядкуванні внутрішніх проблем українців. Він активно сприяв зміцненню автономії. Однією з його найвідоміших реформ є реформа судочинства. У 1730 році підписав спеціальне розпорядження, яке давало інструкції щодо розгляду справ, а також примушувало глибше вивчати звичаєве право. Тепер необхідно було знати таки юридичні акти як Литовські статути, Саксонське право та інші. Проводилося генеральне слідство відносно того, чи законно володіють маєтками та земельними наділами. У 1733 році Д. Апостола було паралізовано. Скориставшись цим, гетьмана усунули від влади. Цариця Анна Іоанівна призначила князя Шаховського командувати на території автономії. Помер Д. Апостол у 1732 році. Поховали його у Сорочинцях в церкві, яку збудували з ініціативи Д. Апостола.

КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ (1750-1764)

Розумовський Кирило Григорович- останній гетьман України. Народився в сім'ї козака Григорія Розума. Здобув домашню початкову освіту, а в 1743 р. імператриця Єлизавета Петрівна відправила його на навчання до Європи. Після повернення до Петербурга в 1745 р. він став дійсним камергером, a у 18-річному віці був призначений президентом Петербурзької Академії наук (перебував на цій посаді майже 20 років). У 1744 р. під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О. Розумовського переконала імператрицю відновити гетьманство. У 1747 р. була проголошена царська грамота про відновлення гетьманства та про фактичне призначення гетьманом Кирило Розумовського. У лютому 1750 р. на козацькій раді в м. Глухові його було обрано гетьманом України. Кирило Розумовський, ставши гетьманом, домагався від царського уряду повернення Україні її прав. Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії закордонних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали Запорозьку Січ, а також Київ, який до того був у відомстві російських воєвод. Кирило Розумовський провів судову, військову, освітню реформи. К. Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономії Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.

Під тиском царської Московії автономія Гетьманщини невпинно скорочувалась. Поступово формувалася і віддалялася від рядового козацтва привілейована старшина, а українська адміністрація ставала щодалі більше старшинсько-шляхетською, панською. З'явився і новий стан - «шляхетство малоросійське». Воно прагнуло збагачення і здобуття юридичних прав на панування. Із «шляхетства малоросійського» швидко сформувалося українське зрусифіковане дворянство, байдуже до ідей самостійності й незалежності України, до долі ії народу. Повторилося те, що сталось у XVI ст. за польської доби: провідна верства знову покинула народ, зрадила національні інтереси. У 1762 р. престол зайняла Катерина II, прибічниця централізму, яка низкою заходів остаточно знищила автономний устрій України:- у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;- у 1775 р. знищено Запорозьку Січ. ЇЇ землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорозьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 5 тис. запорожців отримали політичний притулок у Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.), значна кількість запорожців отримала статус селян.

Висновки. Управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалася самими українцями, яким належали ключові позиції в судочинстві, фінансах та армії. Переважну частину свого існування Гетьманщина перебувала під контролем царської влади, яка постійно втручалася в її внутрішні справи і зовнішньополітичні зв’язки. Створення Гетьманщини стало складовою загальноєвропейських процесів творення національних держав, які розгорнулися в Нові часи. Гетьманщина забезпечила умови для остаточного становлення українського народу, створила можливості для розвитку його мови і культури. Створення власної державності захистило український народ від асиміляції, соціального визиску і національно-релігійних утисків збоку загарбників. Гетьманщина проіснувала 116 років, відіграла важливу роль в історії і державотворчих змаганнях українського народу.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! © Світлана МАЄВСЬКА