Презентація "Утопія та антиутопія"

Утопія та антиутопія

Прогрес – це реалізація утопій. Не заслуговує навіть і погляду така карта світу, на яку не нанесена Утопія. Оскар Уальд

Поява утопічного жанру. В утопічній літературі відбилася суспільна потреба в гармонізації відносин між особистістю та суспільством, у створенні таких умов, коли б інтереси окремих людей і всього людського співтовариства були злиті, а надривні світ протиріччя розв'язалися б загальної гармонією. 

Утопія (грец. «місце, якого немає») — художнє (іноді алегоричне) зображення ідеального чи наближеного до нього суспільного устрою.

Розрізняють комуністичні, ліберальні, християнські та інші види утопій. Утопічні соціуми описувалися як закритими (острів, комуна) так і глобальними (країна, політичний блок, планетарна чи галактична єдність); поміщалися у минулому, часто альтернативному, сьогоденні чи в майбутньому суспільстві (зустрічається найчастіше).

Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні «утопія» — різновид соціальної фантастики. Для нього характерним є те, що автор переконує читачів у правильності висловлених у творі суспільних проєктів та ідей.

 І символічною фігурою як у межах літератури, так і в рамках суспільного життя перших десятиліть XX століття став Г. Уеллс - творець утопічної моделі «ідеального суспільства» як товариства «наукового», цілком підлеглого науково підтвердженої доцільності. У своєму романі «Люди як боги» (1923) Г. Уеллс недосконалості земного буття, де панує «стара концепція соціального життя держави як узаконеної всередині певних рамок боротьби людей, які прагнуть взяти верх один над одним», протиставив справді наукове товариство - Утопію (сам вибір назви свідчить про опору Г. Уеллса на традицію, що йде від Т. Мора).

У XX столітті розвиток європейської та, зокрема британської, утопічної традиції тривало. В основі розквіту утопії в перші десятиліття XX століття лежала опанувала в цей час суспільною свідомістю «наукова ейфорія» - коли інтенсифікація науково-технічного прогресу і, головне, різке посилення впливу наукових досягнення на якість життя населення породили на рівні масової свідомості ілюзію можливості необмеженого вдосконалення матеріальної життя людей на основі майбутніх досягнень науки і, головне, можливості наукового перетворення не тільки природи, а й суспільного устрою - за моделлю досконалої машини.

Утопія як жанр літератури зникає в епоху середньовіччя і набуває актуальності в добу Відродження і далі. За 450—500 років написано чимало утопічних творів«Утопія» (Томас Мор, 1516)«Місто Сонця» (Томмазо Кампанелла, 1602)«Христіанополь» («Фортеця Христа або опис республіки Христіанополь», Йоган Валентин Андрее, 1619)«Нова Атлантида» (Френсіс Бекон, 1627)«2440 рік» (Луї Мерсьє, 1770)«Вісті нізвідкіля» (Вільям Морріс, 1891)«Країна Гонгурі» (Вівіан Ітін, 1922)«Туманність Андромеди» (Єфремов Іван Антонович, 1956)

Антиутопія - жанр, який ще називають негативною утопією. Це зображення такого можливого майбутнього, яке лякає письменника, змушує його переживати стан тривоги як за долю людства, так і за душу окремої людини, це опис держави, де переважають негативні тенденції розвитку.

Антиутопія (дистопія, какотопія) – негативна, спотворена утопія. Особливість антиутопії – критика сучасного авторові державного устрою й моделювання негативних перспектив його розвитку в майбутньому.

Художній світ антиутопії: розвиток дії в закритому просторі; антитоталітарна спрямованість тексту; постановка проблеми «людинасуспільство»; відображення процесу формування незгодної із законами суспільства особистості, яка в кінцевому підсумку виражає протест проти обставин, що склалися; трагічна розв'язка, пов'язана з духовною або фізичною смертю головного героя; наявність фантастичного елемента.

Провідні риси антиутопії: Майбутнє, що не повинно існувати; Світ побудований на логіці; Стирання особистості Контроль свідомості спільноти; Ритуалізація; Соціальна одиниця тяжіє до маси.

Попередити. Розповсюджений образ – образ дитини. Варіації – інкубаторій (діти з пробірок)Роль образу дитини – посилення ефекту , що служить головній метіМета антиутопії - попередити

Подібність сюжетів. Романи антиутопістів подібні : кожен автор говорить про втрату моральності, про бездуховність сучасного покоління; світ антиутопістів - це лише голі інстинкти й «емоційна інженерія». Антиутопія відтворює картину трагічної реальності, апокаліптичного буття, дає тотальне заперечення як дійсного, так і можливого варіанту майбутнього

Формально антиутопія веде свій початок від сатиричної традиції Дж. Свіфта, Ф. Вольтера, І. Ірвіна, С. Батлера. Але антиутопічні елементи знаходимо у творах: у комедіях Аристофана (як сатиру на утопічну державу Платона); у творах письменників XVII—XVIII століття як своєрідну поправку на реальність до утопії Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли; у фантастичних творах письменників XIX ст. (М. Шеллі «Франкенштейн»; С. Батлер «Едін», «Повернення в Едін»; Г. Веллс «Машина часу», «Сучасна утопія» та інші).до антиутопії І половини XX ст. належать романи «Ми» Є. Замятіна, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Котлован» А. Платонова, «Цей дивовижний світ» О. Гакслі, «Безглузда погоня» Ф. Уоррена, «1984» Дж. Орвелла, «Володар мух» В. Голдінга, «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері та інші.

Відомі антиутопіїРей Бредбері, «451° за Фаренгейтом»Філіп Дік, «Час, що звихнувся»Крістофер Пріст, «Перевернутий світ»Сюзанна Коллінз, «Голодні ігри»Вероніка Рот, «Обрана»Євген Замятін, «Ми»Джеймс Дешнер «Той, що біжить лабіринтом»Володимир Винниченко, «Сонячна машина»Артем Чапай, «Червона зона»