Презентація "Видатні жінки України. ХХ століття"

Видатні жінки України (ХХ століття) Виховна година для учнів 7-9 класів. Автор: Карбовська К.М.

Мета заходу: Поглибити знання дітей про відомі постаті в історії української культури, мистецтва та спорту; Розвивати образне мислення; Прищеплювати любов до мистецтва; Розширити кругозір дітей, збагатити знаннями про досягнення відомих українок; Розвивати пам’ять, увагу, творче мислення. Обладнання: Репродукції картин Марії Приймаченко та Катерини Білокур; Записи пісень у виконанні Ніни Матвієнко та Квітки Цісик.

Якщо запитати українців, яких жінок вони вважають видатними, - старше покоління називає такі імена як: Леся Українка, Роксолана (Настя Лісовська), Марко Вовчок і т.д. Але часи змінюються, і для молоді видатними вже є інші сучасні особистості. І це не обов’язково політичний чи громадський діяч, а людина, яка є патріотом нашої країни і прославляє її в різних галузях: наука, спорт, література чи мистецтво. Видатними жінками сучасності для молоді є художниці Катерина Білокур та Марія Приймаченко, які відображали красу нашого краю і його неповторність у своїх полотнах, співачки Ніна Матвієнко та Квітка Цісик, які глибиною свого голосу передають душевність української пісні, поетеса Ліна Костенко, яка всі свої почуття та переживання за нашу країну виливає у поезію. Не меншим є і внесок спортсменок Яни Клочкової та Оксани Баюл, завдяки яким гімн України неодноразово лунав на Олімпійських іграх, нагадуючи всім, що наша держава, хоч і молода, але має вже чим і ким пишатися.

Катерина Білокур Білоку́р Катери́на Васи́лівна (25 листопада (7 грудня) 1900, с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 10 червня 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва». Творити маленька майбутня народна майстриня почала ще з раннього дитинства: попри заборону батьків Катерина потайки малювала свої перші картини, використовуючи для цього полотно та вугілля. Друга половина 30-х років – чи не один з найважливіших періодів у творчості Катерини Василівни. Адже саме у ці роки художниця знаходить себе у жанрі натюрморту, оволодіває технікою та майстерністю живопису. Вже перші її роботи – «Березка» (1934 рік), «Квіти за парканом»(1935 рік), «Квіти» (1936 рік) свідчать про її неймовірний талант, та безмежні творчі можливості. Ці картини ніби попередили своєрідний, притаманний тільки для цієї особливої художниці стиль.

Спершу роботи Катерини Білокур побачила Полтава. Саме там, у 1940 році експонувались на обласній виставці картини цього тендітного майстра декоративного живопису. Згодом вони потрапили на знану на той час на весь Радянський Союз республіканську виставку образотворчого мистецтва у місті Києві, де були із захопленням зустрінуті глядачами і одержали високу оцінку художників-професіоналів. Через деякий час робити Катерини Василівни підкорили і Париж (1954 рік). Її три картини — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Луврі. Саме тут їх побачив Пабло Пікассо. Саме тут він про мовив ці знані слова, які нині облітають весь світ: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» «Колгоспне поле», (1948—1949)

Марія Приймаченко Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко, також Приймаче́нко (30 грудня 1908 (12 січня 1909), село Болотня, нині Іванківський район, Київська область — 18 серпня 1997, там само) — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко. «Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…» Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити.

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди тло — земля, вода, небо — вкрите ритмічними рядами дрібненьких горизонтальних чи вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих — на небі (хмаринки), темних — на землі й воді (трава, хвилі). Таке найпростіше ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожному клаптику аркуша, в кожній найменшій деталі. В усіх роботах Примаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух. Блискучий майстер композиції, вона завжди знаходить особливий і довершений «ритм ритму». Приймаченківська «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» — від слова чапати — таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.

Ніна Матвієнко Співачка Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині. В 1958 р. Ніна пішла навчатися в школу-інтернат в селищі Потіївка Радомишльського району. Одна з улюблених викладачок Людмила Іванівна, зачувши по радіо виступ хору імені Григорія Верьовки, порадила Ніні професійно зайнятись співом. Бажання співати було таким сильним, що в 1966 р. вона все кинула і поїхала до Києва в студію українського хору імені Григорія Верьовки. Там її талант було і помічено, і оцінено. По закінченні у 1968 р. вокальної студії Ніна стає солісткою хору імені Григорія Верьовки. Саме в ньому і відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави1978 р., за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність Ніні Матвієнко присвоєно звання заслуженої артистки України. А вже 1985 р. Ніна Матвієнко стає народною артисткою України.

Ніні Матвієнко присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка (1988 р.), премію імені В. Вернадського (2000 р., рішенням ради Фонду інтелектуальної співпраці "Україна – XXI століття" за визначний інтелектуальний внесок у розвиток України), найпочесніше звання нашої держави – Герой України (2006 р.). З 1989 р. Ніна Матвієнко входить до Спілки кінематографістів України, 1991 р. стає Жінкою України, а з 2000 р. – Президентом українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва (СІОРР). 1996 р. її нагородили вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касяна – орденом Миколи Чудотворця за визначний вклад у примноження добра на Землі.  Звісно, що за цим усім стоїть щоденна, важка і наполеглива праця. Тисячі концертів, зустрічей, творчих вечорів, записів на радіо і телебаченні, гастролі по Україні, країнах Європи, Північної і Південної Америки. Її майстерності аплодували в Мексиці, США, Канаді, Чехії, Польщі, Угорщині, Фінляндії, Кореї, Франції... Голосом Ніни Матвієнко співає й плаче Україна.

Квітка (Квітослава-Орися) Цісик Вона народилась в США, але її душа завжди належала Україні. Народилася 4 квітня 1953 року в нью-йоркському районі в сім'ї Іванни та Володимира Цісиків — післявоєнних емігрантів із Західної України. Дитячі й юнацькі роки Квітки Цісик проходили за звичними для української емігрантської родини школярсько-вишкільними заняттями. По суботах прямувала до «Школи українознавства», куди її записали батьки, намагаючись зберегти зв'язок з батьківщиною та українським людом. В1967 році організувала з дівчат співочий гурт «Соловейки», яким керувала протягом трьох років. 1983 р. Квітка з матір'ю відвідали Україну, тоді її пісні ще заборонено було крутити по радіо, дуже мріяла дати серію концертів вже в незалежній Україні. Віктор Мішалов (австралієць українського походження), з яким Квітка навчалася в Консерваторії, приїжджаючи в Україну привіз платівку Квітки Цісик. Тоді з'явилася перша платівка "Квітка" і вона була дуже популярна. Альбом ходив на касетах, на бобінах, люди переписували, слухали, всі захоплювалися і дуже хотіли побачити саму Квітку.

Свого часу Олександр Горностай (один з організаторів фестивалю "Червона Рута") запрошував Квітку Цісик до України 1989 р для участі у фестивалі, а 1992 р. для участі в концерті з нагоди першої річниці незалежності України. На жаль, жодного разу вона не змогла приїхати, хоч дуже хотіла. 29 березня 1998 р. Квітка Цісик померла від раку молочної залози у себе в Манхеттені. Олександр Горностай: "Квітка була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира... Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент - ця українська ментальність - у неї зберігся."

Ліна Костенко Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. У 1946 р. були опубліковані перші вірші Ліни.  Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі». Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958 р., згодом — збірка «Мандрівки серця» (1961 р.). У 1962 р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р.

 У 1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», у 1980 р. — збірка «Неповторність», у 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. У 1989 р. побачила світ збірка «Вибране». Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито. Її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати. Яка різниця - хто куди пішов? Хто що сказав, і рима вже готова. Поезія - це свято, як любов. О, то не є розмовка побутова! І то не є дзвінкий асортимент метафор, слів, - на користь чи в догоду. А що, не знаю. Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Оксана Баюл Окса́на Сергі́ївна Баю́л-Фарі́на (нар. 16 листопада 1977, Дніпропетровськ) — українська фігуристка. Перша олімпійська чемпіонка (XVII Олімпійські зимові ігри, Ліллехаммер, Норвегія, 1994) незалежної України. Дворазова срібна призерка чемпіонатів Європи (1993, 1994), чемпіонка світу (1993). Почесний громадянин Дніпра.

Яна Клочкова Я́на Олекса́ндрівна Клочко́ва (нар. 7 серпня 1982, Сімферополь, СРСР) — українська плавчиня, чотирикратна олімпійська чемпіонка на дистанціях 200 та 400 метрів, срібна призерка — 800 метрів. Перемоги здобула на Літніх Олімпійських іграх 2000 та 2004 років у комплексному плаванні; срібну медаль — 2000 року. Спортсменка тренувалася в Ніни та Олександра Кожухів. У березні 2009 року на спеціально скликаній прес-конференції Яна Клочкова оголосила про закінчення любительської спортивної кар'єри.