Мистецький форум «Катерини, які уславили Україну»

                       Мистецький форум  

        «Катерини, які уславили Україну»                         

 

        

 

                 Захисниця жіночої долі

 

     Дослідник історії:

     Свята великомучениця Катерина була дочкою Конста, управителя Олександрії Єгипетської часів імператора Максиміна (305-313 р.р.). Живучи в столиці ─ центрі еллінської освіченості ─ дівчина, наділена рідкісною красою і розумом, отримала блискучу освіту, вивчала твори кращих античних філософів і вчених.

     Імператор наказав піддати Катерину жорстоким мукам, а потім кинути в темницю, бо вона була сповідницею Христа і не відступила від Нього. Наступного дня її знову привели на судилище. Катерина непохитно засвідчила вірність своєму Небесному Нареченому ─ Христу ─ і з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху під меч ката. Коли дівчині відрубали голову, замість крові, витекло молоко.

     Мощі святої Катерини були перенесені Ангелами на Синайську гору. Вони були нетлінні і мали дивовижний аромат. У шостому столітті знайдено голову і  ліву руку мучениці, які з почестями перенесли у новозбудований храм Синайського монастиря в Єгипті.

     Пам’ять святої великомучениці Катерини шанується у всьому християнському світі з особливою пошаною і благоговінням. На її честь зводять храми, багато монастирів названі її іменем. І чимало українських жінок носять це богопрославлене давньогрецьке ім’я ─ Катерина ─ «завжди чиста», а 7 грудня відзначається день Великомучениці Катерини ─ найголовніше жіноче свято, бо вона є захисницею жіночої долі.

 

        

 

 

 

Читець:

 

                       Муки Св. Катерини

 

     Як зв’язали Діву Катерину

     Посіпаки в храмі на стіні,

     Рвали біле тіло, щохвилину

     Припікали рани на огні.

 

     Обертає мов блакитні очі,

     Геть вже повні стримуваних сліз:

     Коли так мій Пан Небесний хоче,

     Не боюсь я диби, ні коліс.

 

     При стовпі у темному притворі,

     У похмурій келії своїй

     Б’юся я в безвихідному горі:

     Як би можна полегчити їй.

 

     Ти, що cієш тьму і зло між люди,

     Кров невинну, праведну ллючи,

     Шли удвоє всі твої облуди

     До мойого ложа уночі.

 

     Хай гарцюють по кутках кривляки,

     Кров і піт спиваючи мені,

     Щоб пустили тільки посіпаки

     Катерину Діву на стіні.

 

                                              Олег Ольжич

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Улюблена художниця Пабло Пікассо

 

 

Читець:

     Звичайні жінки дітей народжують,

                а вона ─ квіти.

           Хіба це жіноча робота?

           Хіба це судьба жіноча ─

       на білих снігах, на травах зелених,

       на водах блакитних сходити рястом,

              материнкою і лататтям?

       Синьо, червоно, жовто, бузково,

       не приручено, як не від світу цього…

       Або ж попід зорі літати

          за крила з пахучим горошком

                і не боятися впасти,

             і не боятися розбитися?

       А їй не страшно вмирати ─

                душа її вже давно

             переселилася у квіти.

                                              Галина Тарасюк

 

Мистецтвознавець:

     Катерина Білокур стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. Її картини критикували, ними захоплювалися, але жодна робота не залишалася байдужою.

     Три картини нашої талановитої співвітчизниці ─ «Цар – Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» ─ були включені до експозиції на Міжнародній виставці в Парижі 1954 року. Тут їх побачив Пабло Пікассо і сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ.»

 

 

 

     Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року на Полтавщині (нині Київська обл.). Родина майбутньої художниці була дуже бідна, але дівчина самотужки вивчила літери по букварю і навчилася читати. Згодом їй дозволили користуватися місцевою бібліотекою, вона дізналася про живопис і почала малювати. Перші роботи малювала вугіллям на тканині. Хотіла писати справжні полотна, та за браком освіти її не прийняли до технікуму. Тому художню майстерність опановувала самотужки.

      Улюбленою справою займалася не в приміщенні, а на повітрі, весь час переносячи мольберт із місця на місце. Так поволі заповнювалося все полотно написаними з натури мотивами у відповідності до заздалегідь продуманої до деталей композиції.

 

 

 

     Катерина Білокур є представницею так званого «наївного мистецтва» ─ групи художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.

     Була членом Спілки художників України, мала звання Народного художника України. Катерина Білокур прожила шістдесят років, померла через брак ліків і доцільного медичного лікування. Живопис став альфою та омегою її життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

                       «У тієї Катерини…»

 

 

 

 

 

 Шевченкознавець:

     Поема Тараса Григоровича Шевченка «Катерина» написана у 1838 р., присвячена Василю Андрійовичу Жуковському на пам’ять про викуп із кріпацтва, а вперше надрукована в «Кобзарі» у 1840 р. За жанром ─ реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив офіцер-дворянин.

     «Катерина» ─ перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки, жінки-матері. Ця тема стала наскрізною у подальшій його творчості ( «Слепая», «Відьма», «Марія», «Наймичка» та ін.).

     Головною героїнею поеми є дівчина Катерина, яка, всупереч традиціям і моралі, покохала офіцера. Він поїхав і пообіцяв повернутися. Після народження дитини батьки виганяють дочку. Молода жінка із сином на руках шукає і знаходить коханого, але той не захотів її визнати. З розпачу Катерина втопилася, а її дитину підібрали люди.

     Поему «Катерина» Т.Шевченко написав у 24-річному віці, не маючи великого життєвого та літературного досвіду, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра слова й людини. Образ жінки-кріпачки поетові був близький своїм трагізмом: багатостраждальною була доля його матері і сестер.

     У 1842 році Тарас Шевченко написав картину «Катерина» на тему однойменної поеми. «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається у село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тільки не плаче… а москаль дере собі, тільки курява ляга, собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина,» ─ писав Шевченко Г.С.Тарнавському.

 

 

 

 

 

 

             Назавжди вірна Україні

 

 

           

 

Літературознавець:

    Катерина Перелісна (Катерина Федорівна Глянько-Попова) –  письменниця, авторка численних творів для дітей  (1902 – 1995). Народилася у Харкові. Батько її, Федір Глянько, був одним із піонерів українського руху серед харківського робітництва, з 1900 року активний член Української Робітничої Громади в Харкові, що була керована Гнатом Хоткевичем. Також він був співзасновником Українського Робітничого Театру.

     Катерина навчалася в українській гімназії ім. Б.Грінченка, де викладали найкращі харківські україністи:М.Ф.Сулима, О.І.Попов, М.Г.Йогансен – мовознавці, поетеса Христя Алчевська. На заняттях літературного гуртка багато уваги приділялося поглибленню знань про українську народну творчість, зокрема, пісні. Після закриття гімназії у 1919 р. Катерина зайнялася письменницькою і педагогічною діяльністю. Була редакторкою українських книг.

     У роки Другої світової війни Катерина Перелісна з родиною покинула Україну. Довгий час вони жили у Чехословаччині, а потім у Німеччині. Там вона видала читанку для дітей «Євшан-зілля» із своїми творами під різними псевдонімами:  М.Донченко, М.Дичка, Л.Кіс, О.Музиківна, Н.П., К.П., П.К., Клим Пищик тощо. Але найбільше вона любила ім'я, що вибрала собі ще замолоду, – Катерина Перелісна.

     Пізніше  змушена була емігрувати до Північної Америки. В діаспорі вона повернулася до вчительської праці й зберегла свій талант письменниці, переймалася тим, щоб діти української  діаспори, відірвані від рідної мови, вчили її тут і не забували.

 

Читець:   

                    Ой матусенько, скажи,

                    Де наша Вкраїна?

                    Там, де вітер у степу,

                    Там, де небо синє,

                    Там, де хати у снігу

                    Кожну ніч Різдвяну,

                    І на покуті узвар

                    І кутя медяна,

                    Де співають колядок,

                    Славлять Бога-Сина,

                    І де згадують і нас… Там наша Вкраїна. 

  Українка, яка першою у світі створила

                   мову програмування

 

                    

 

Науковець:

     Катерина Логвинівна Ющенко (08.12.1919 – 15.08.2001р.р.) – автор першої у світі мови програмування високого рівня («Адресної мови програмування»), доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент АН України, заслужений діяч науки, член Міжнародної академії комп’ютерних наук. Двічі лауреат Державної премії України, лауреат премії імені Глушка, нагороджена орденом княгині Ольги.

     Створення Адресної мови програмування – перше фундаментальне досягнення наукової школи теоретичного програмування. Випередивши створення перших мов програмування Фортан (1958 р.), Кобол (1959 р.) і Алгол (1960 ), Адресна мова програмування підготувала появу не тільки мов програмування з апаратом непрямої адресації, але й асемблерів.

     Катерина Ющенко народилася у колишній столиці запорозьких козаків місті Чигирині. Її батько був учителем історії та географії. У 1937 р. його визнали українським націоналістом і заарештували. У цей час Катерина навчалася на першому курсі фізико-математичного Київського університету. Як дочку «ворога народу» її виключили з університету. Мати намагалася довести невинність батька і принесла чекістам певні документи. Назад вона не повернулася. Її, як і батька, засудили на десять років ув’язнення. Лише у 1954 р. після смерті Сталіна Батьки Катерини були реабілітовані посмертно у зв’язку з відсутністю складу злочину. Катерина Ющенко закінчила університет у Самарканді, влаштувалася на військове підприємство. Після Другої світової війни повернулася на Україну. Працювала у Львові у філіалі Інституту математики АН України. Згодом переїхала до Києва.

     К.Л.Ющенко написала перші програми для першої ЕОМ. За сорок років роботи в Інституті кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України нею створена широковідома в Україні і за кордоном наукова школа теоретичного програмування. Катерина Логвинівна є автором більше 200 наукових робіт, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників, частина із яких була перекладена і видана в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції, Данії.

 

            

 

       Трагедія маленької професорівни

 

     

 

Читець:

     Катерино Михайлівно, панно Катрусю!

           Стоячий «колнєжик»,

       Пелюсткова шкіра блондинки

           І рот недитинно-владний…

       Метикований львівський фотограф

            позу обрав як належить,

       Впізнавши в моделі Веласкесову інфанту.

       Ах панунцю Катрусю,

            до тамтої війни – як до літа,

       Іще далі – до Києва,

            А ще далі – чорніє розтруб…

       Ще Ви вчитеся

            греки й латини, як на ніч молитви,

        Зневажаєте залицяльників

            І читаєте «Що таке поступ?»…

                                             Оксана Забужко

Біограф:

     Катерина Михайлівна Грушевська (21.06.1900 – 30.03.1943) – етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач з європейських мов. Єдина дочка Михайла Грушевського займалася вивченням дум і кобзарства як культурного явища. Саме їй належить ідея багатотомного видання дум (перший том вийшов у 1927 р., другий – у 1931 р.), на сьогоднішній день це найповніше видання українського героїчного епосу. Також завдяки її старанням вийшов 10-томник Михайла Грушевського «Історія України-Руси».

     Народилася Катерина Грушевська у Львові. Росла, виховувалася і формувалася в родині вченого-історика і педагога-перекладача, в родині глибоко інтелігентній, інтелектуальній; колі свідомих українців, а тому національна свідомість, патріотичні почуття увібрала з ранніх років. Тяжка хвороба (сухоти) не давала дівчині змоги відвідувати офіційну школу, тому вчилася дома. Попри незадовільний стан здоров’я, перенесені часті хвороби, переїзди та різні життєві перипетії Катерина Грушевська друкує літературно-критичні статті , вступає до Київського університету, потім в еміграції навчається у Женевському університеті.

     Заняття історією, етнографією, первісною культурою визначило коло її зацікавлень, профіль наукових пошуків. Формування Катерини Грушевської як науковця відбувалося на міцному підмурівку наполегливих студій, на доброму знанні іноземних мов, усебічному вивченні в оригіналі європейської та світової культури. Саме в царині культури й етнології вона мала широкі знання.

     Не дивно, що Катерину Михайлівну переслідувала влада, як і її батька. У 1939 р. військовий трибунал визнав Грушевську причетною до сприяння українській націоналістичній організації і позбавив її волі на вісім років. Згідно документів КДБ, вона померла у 1943 р. у Темніковському виправно-трудовому таборі.

 

Читець:

 …Катерино Михайлівно!

     панно Катрусю, що стали-сьте пилом,

     І не табірним – зоряним: Вами засіяно небо, ─

     Убієнні невинно історики вичахлих націй,

     Ви – найперша їхня заслона,

     Ви – варта в обложенім стані…

                                                 Оксана Забужко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               Вона народилася для авіації,

                як птах для польоту

    

Історик:

     Катерина Іванівна Зеленко (14.05.1916 р.,  село Корощино Житомирської обл. – 12.09.1941 р., поблизу м. Ромни Сумської обл.) – льотчиця, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу.

 

 

 

 

 

     Про подвиги Катерини Зеленко можна багато разів писати, застосовуючи слова «перша» або «єдина»:

     перша жінка, яка вступила і з відзнакою закінчила у вісімнадцять років Оренбурзьку військову авіаційну школу льотчиків (1934 р.);

     єдина із жінок-льотчиць, яка брала участь у Радянсько-фінській війні; на легкому бомбардувальнику Р-Z здійснила вісім успішних бойових вильотів; знищила артилерійську батарею і склад боєприпасів противника;

     перша жінка, яка стала випробувачем легкого бомбардувальника Су-2, потім як льотчик-інструктор вчила польотам і приймала іспити у керівного складу 9 полків;

     одна із небагатьох  жінок-льотчиків на фронті із 22 червня 1941 р. здійснила 40 бойових вильотів, брала участь у 12 боях повітряних;

     єдина жінка-льотчик, яка здійснила таран на бомбардувальнику Су-2.

 

 

 

 

 

 

 

      Прима – балерина Національної опери

 

 

 

 

 

 

Мистецтвознавець:

     Катерина Ігорівна Кухар – прима-балерина Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка, Народна артистка України.

     Народилася Катерина Кухар 18 січня 1982 р. у Києві. У п’ятирічному віці її відвели на секцію спортивної гімнастики, але вже після першого тренування перевели до балетного гуртка. Навчалася у Київському державному хореографічному училищі.

     У 1997 р. Катерина потрапила до класу Тетяни Таякіної, яка підготувала її до Міжнародного конкурсу молодих виконавців «Prix de Lausanne». На конкурсі молоду балерину було нагороджено почесним дипломом і запрошено на стажування до Швейцарії, однак від пропозиції Катерина відмовилася.

 

 

 

 

 

 

 

     Сьогодні Катерина Кухар працює в трупі Національної опери України зі своїм чоловіком Олександром Стояновим. У її репертуарі: Джульєтта («Ромео і Джульєтта»), Анелі («Віденський вальс»), Мавка («Лісова пісня»), Гюльнара («Корсар»), Жізель («Жізель»), Кармен («Кармен-сюїта»), Раймонда («Раймонда»), Одетта, Одилія («Лебедине озеро»), ін.

 

        

 

 

 

                  Чемпіонів обирає Бог

 

 

Спортивний коментатор:

     Катерина Серебрянська – заслужений майстер спорту та олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики. Народилася у Сімферополі в родині спортсменів: батько – майстер спорту з футболу, мати – майстер спорту з гімнастики. Тренером спортсменки була її мати ─ Любов Серебрянська, заслужений тренер України. У десятирічному віці Катерина отримала першу перемогу на турнірі «Олімпійські надії України».

     Вона – абсолютна чемпіонка світу та Європи, володарка Кубка Європи та триразова володарка Кубка «Гран-Прі». Отримала 8 золотих, 4 срібні, 3 бронзові медалі на чемпіонатах світу та 9 золотих, 3 срібні, 4 бронзові на чемпіонатах Європи.

 

 

 

     Після  закінчення спортивної кар’єри Катерина Серебрянська разом із матір’ю у 1999 р. заснувала «Студію Серебрянських» ─ центр фізичного та естетичного розвитку дітей, а у  2002 р. заснувала і очолила Благодійний фонд допомоги спортсменам України.

     Олімпійська чемпіонка – автор книги «Жіночі секрети Катерини Серебрянської, або Будь у формі!» Також вона випустила диски: «Схід», «Готуємося до літа», «Диско», «Латино», «Стрункі ніжки», «Український драйв», «Вчимося танцювати».

 

 

 

 

 

 

 

         «Стараюся жити у своєму

                                       казковому світі»

                                                

 

Дизайнер:

     Катерина Тимочко – дизайнер, під однойменним брендом якої народжується одяг з особливим характером щирості, чіткості і відвертості. Вона – автор восьми колекцій одягу, легкого, ніжного, пошитого із натуральних тканин. Її роботи впізнавані та популярні. Дівчата із задоволенням носять їх, а хлопці просять створити щось і для них. А весільні сукні Катерини популярні серед наречених не тільки в Україні, а й за кордоном.

     До речі, колекція Катерини Тимочко вже побувала на закритому показі мод у Парижі. А модні журнали визнають її роботи якісним продуктом, зробленим в Україні. Роботи дизайнера вирізняються оригінальним авторським стилем, вишивкою, а символом бренду стала вишита руда лисичка. «Лисичка з’явилася випадково. Їхала в автобусі і придумала таку тему, ─ розповіла Катерина. – Лисички увійшли до колекції «Огорни мене, ліс».

 

 

     Стати дизайнером одягу Катерина мріяла з дитинства. Дуже любила малювати. Спершу – все на світі, а з 5 класу почала малювати саме одяг. Також дивилася фільми про моду, про покази новинок одягу, шукала будь-яку інформацію про іменитих дизайнерів. Відвідувала гурток моделювання одягу, а в одинадцятому класі ─ школу моделей. Після закінчення середньої школи вона навчалася у Хмельницькому національному університеті на факультеті технології дизайну, відділення моделювання одягу. Свої перші колекції робила ще студенткою.

     Нині Катерина Тимочко чітко сформулювала стиль своїх робіт. Побачивши їх, можна одразу відгадати, хто автор. Утім молодий талановитий дизайнер старанно й творчо працює над тим, аби вдосконалюватися ще більше і приносити користь і радість людям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  Читання її книг зачаровує

 

 

 

Літературний критик:

     Катерина Калитко – письменниця, перекладачка, авторка поетичних збірок  і прозових творів. Лауреат конкурсу «Гранослов», володарка премії «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича, відзначена літературно-мистецькою премією «Кришталева вишня» та премією «Благовіст», переможець премії «Книга року ВВС-2017» за книжку «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки». Стипендіатка письменницької програми Central Europea Initiative. Перекладає із балканських мов.

     У 2017 р. К.Калитко отримала літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського  від  Польського  інституту у Києві. Премія присуджується українському письменнику за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, ламання стереотипів та універсальність змісту.

     Мар’яна Савка  на врученні нагороди сказала: «Є три слова, які говорять найкраще про те, для чого Катерина Калитко пише. Перше слово – це помилка. Ми часто помиляємося: наприклад, можемо не взяти із собою паспорт і нас не пустять у поїзд. Друге слово – це реальність. Реальність така, що без паспорта пройти в наші поїзди неможливо. І третє слово – це солідарність. Це така розкіш, коли тобі є комусь подзвонити і зробити так, щоб цей мікрофон не стояв тут порожнім. Помилка, реальність і солідарність – це три речі, які приходять з письмом Каті Калитко в нашу літературу».

 

         

 

     Після вручення Літературної премії імені Джозефа Конрада Катерина Калитко сказала: «Коли я починаю писати прозу (яку, через внутрішній фільтр автоцензури, пишу дуже повільно, дуже мало, але намагаючись вивернути все, що можу, на розсуд читачів і критики), мені хотілося бути як Конрад. Оці всі його розмикання кордонів, говоріння про речі нібито далекі від нас, а насправді для нас важливі, ті, що ведуть нас вперед – оце все мені здається найголовнішим завданням літератури, і задля цього я пишу…

     Мені здається, що люди культури завжди зможуть подолати будь-які політичні непорозуміння, вони завжди вміють краще говорити, пояснювати, де болить, і договорювати те, що було недоговорене. Власне для того й існує література.»

 

 

 

 

 

 

 

 

              Жінка – футбольний арбітр

 

 

Спортивний оглядач:

     Катерина Монзуль (нар. 5 липня 1981 р.) – футбольний арбітр. Перша жінка-арбітр в Україні, яка потрапила в елітну категорію арбітрів ФІФА та перша жінка-арбітр, яка обслуговувала матчі прем’єр-ліги України серед чоловіків. Міжнародна федерація футбольної історії та статистики назвала її найкращою жінкою-арбітром світу 2015 року.

 

   

     За освітою Катерина – архітектор-містобудівник, з відзнакою закінчила Академію міського господарства. Вільно володіє англійською мовою, захоплюється класичною музикою та кулінарією.

 

 

     Із дитинства Катя займалася футболом, грала за місцеву збірну (с.Бабаї Харківської обл.). У 18 років вирішила зупинити свій вибір на кар’єрі футбольного рефері. Починала із арбітра юнацьких змагань, а в 2004 р. отримала статус арбітра ФІФА. Свій перший міжнародний матч, у якому зустрічалися жіночі збірні Фінляндії та Польщі, відсудила 24 вересня 2005 р. Через  5 років судила Юнацькі Олімпійські ігри в Сингапурі.

     У 2016 р. в Луцьку відбувся поєдинок між «Волинню» та «Чорноморцем». Катерина Монзуль не обмежилася одним лише фактом призначення її на матч, а ще й показала першу червону картку футболісту від судді-жінки в історії українського чемпіонату. На 39-й хвилині зустрічі вилучення отримав гравець «Чорноморця» Артем Філімонов.