Вісник мудрості для користування на класних годинах

 

ПРОДУКТ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

КНИГА НАРОДНОЇ МУДРОСТІ

 

крилатих висловів, прислів’їв та приказок,

притч про Батьківщину та український народ

“ВІСНИК МУДРОСТІ”

 

 

 

 

Крилаті вислови та цитати про Батьківщину та український народ

 

 

  Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про    любов до чого-небудь поєднані в одному слові «вітчизна».

                                                                                                     Цицерон

Забудеш рідний край — твоє всохне коріння.

                                                                                                    Я. Тичина

Патріотизм — це не любов до ідеї, а любов до вітчизни.

                                                                                                    В. Распутін

Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом.

                                                                                                    Ч. Айтматов

Де немає свободи, там немає і вітчизни.

                                                                                                    Я. Гольбах

Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою.

Латинське прислів'я

Хто батьківщині добре слугує — вельможних предків не потребує.

                                                                                       Французьке прислів'я

В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім —Батьківщина.

                                                                                                   Л. Костенко

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.

                                                                                                              Т. Шевченко

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                                                                                                В. Симоненко

Народе мій, як добре те,

Що ти у мене є на світі.

                                                                                         М. Вінграновський

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

                                                                                                   Т. Шевченко

І дим батьківщини солодкий.

                                                                                                             Овідій

Кожному мила своя сторона.

                                                                                                   Г. Сковорода

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

                                                                                                  В. Симоненко

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

                                                                                                      О. Олесь

Народна пісня — духовне обличчя нації.

                                                                                                    А. Міцкевич

Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.

                                                                                      Феофан Прокопович

Ті, що виїздять за море, міняють небо, а не душу.

                                                                                                       Горацій

Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі.

                                                                                                       В. Еллан

Коваль “Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю”                               

                                                                                            Остап Вишня

“Чого варті наші тамерлани та наполеони без коня?”

                                                                                          Олесь Гончар

 

“Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами.”

                                                                                                          І.Багряний

“Світ ловив мене, та не спіймав”

                                                                                        Григорій Сковорода

“Вічна слава безсмертю хоробрих, які кличуть на подвиг живих!”

                                                                                     Іван Нехода

“Вкраїна- це море. Воно червоне. Хто сам – потоне, в гурті – переборе”

                                                                                            Лазар Баранович

“Магнат, як магніт, кожен добре знає: Сей залізо, а той золото притягає”

                                                                                        Іван Величковський

“У вбогого трохи є,в жебрака нічого. Понад міру в богача, а досить – ні в кого”

                                                                                       Іван Величковський

“Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає”

                                                                                                  Г. Дудка

“Як не буде птахів,то і людське серце стане черствішим”

                                                                                                  М. Стельмах

“Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад”

                                                                                                     В. Терен

“Я знаю: мова мамина – свята, в ній вічний, незнищенний дух народу”

                                                                                                         М.Адаменко

“Найпрекрасніша мати щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста” 

                                                                                                 В. Симоненко

“Хочу, щоб ніколи, ніколи не зачерствіло серце”

                                                                                                М. Стельмах

“Поганий той школяр який учителя не переважить”

                                                                                              Леся  Українка

“Ми працю любимо, що в творчість перейшла”

                                                                                              М. Рильський

“Знай, що в світі найтяжче – це серце носити студене!”

                                                                                            М.Рильський

“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе”

                                                                                            Олесь Гончар

“Той, хто по-справжньому любить свою Батьківщину, з усякого погляду справжня людина”

                                                                                          В. Сухомлинський

“Хліб і сіль для друга й брата, а для ката – грім”

                                                                                                  В. Коломієць

“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”

                                                                                                    Т. Шевченко

“О мово вкраїнська! Хто любить ії , той любить мою Україну!”

                В.Сосюра

 

“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив”

                                                                                                   Іван Франко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прислів'я та приказки

про Батьківщину та український народ

 

Добре тому, хто в своєму дому.

За рідним краєм і в небі сумно.

Кожен край має свій звичай.

На чужій стороні й весна не красна.

Не бувши на чужині, не оціниш по-справжньому рідної землі.

 Рідна земля — мов колиска золота.

Рідний край — земний рай.

Де рідний край, там і під ялиною рай.

 Свій край, як рай, а чужа країна, як домовина.

Дон Доном, а найкраще дома.

 Всюди добре, а дома найліпше.

Кожному мила своя сторона.

Нема в світі, як своя країна!

За рідний край — хоч помирай!

Без калини немає України.

Бережи Вітчизну, як око, і вона тебе завжди берегтиме.

Будь-кому мила своя країна.

Додому і кінь жвавіше біжить.

За своїм краєм серце болить.

  Кожен край має свій звичай.

На чужій стороні й весна не красна.

Не бувши на чужині, не оціниш по-справжньому рідної землі.

Рідна земля і в жмені мила.

 Рідна земля — мов колиска золота.

Не гордись, Що великий, бо є ще більші.

 Горді та вперті - нічого не варті

 Гордий - дурного брат

 Така горда, що і яйце би їй з голови не впало

У гордого діда ніколи нема хліба

Від похвал розумним не станеш.

Добрий товар хвалити не треба.

Погана та дівка, що сама себе хвалить.

Держи голову високо, та не задирай носа

 Гордим Бог — збиває рог.

Гордість — молодцю згуба.

 Не пишайся званням, а пишайся знанням.

 Шукає гордий світлого місця, мудрого ж видно і з темного кутка.

Громада — великий чоловік.

З одної ягоди немає вигоди.

 Один у полі не воїн.

Один гусак поля не витопче.

 Один дуб у полі — не ліс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Притчі та легенди

про Батьківщину та український народ

 

  Де взялися запорожці? (легенда)

 

     Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться - лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з другим. Під'їхав до неї богатир та й каже:

     - Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..

     - Ні, - каже, - воювала я та й ще воюватиму!..

     - А, - каже подорожній, - так ти он яка...

     Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова, - такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.

     З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася - таке гарне.

     - Ану, візьму покуштую. - Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла.

     Через рік народивсь у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчини хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не було ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчини хлопець, і каже:

     - Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.

Всі з нього сміються - звісно, мале ж воно. А він - на своєму: обирати, та й годі!

     - Ну, - кажуть, - як же ми будемо обирати?

     - Та так, - каже хлопець, - кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть у озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.

     Кричить один, гука другий і так усі поодинці перекричали - і нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:

     - Ану ж, гукни на їх ти.

     Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» - так і заніміли жаби...

     От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

     Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому, чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік, - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:

     - Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:

     - Іди, отаман кличе!

     Той не хоче, а йде своєю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:

     - Не хоче, - кажуть.

     - Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:

     - Грізно звелів отаман, іди до нього.

     Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана.

     А цей як гукне на гадюку:

     - Ступай, - каже, - невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!

     Гадюка впала на землю та й поповзла геть.

     - А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.

     А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.

     - Повісити його на коров'яці, - каже отаман.

     - Та хіба ж коров'як видерже? - питаються в нього.

     - Вішайте, та й годі, - відмовляє отаман.

Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він, - кажуть, - і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом - не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.

     - Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться доживати.

Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.

 

Легенда про калину

    Дівчина Калина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Калину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Калину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців.

 

Про гостинне козацьке житло (легенда)

     Січ - ото в запорожців кріпость. Коло неї були окопи, вали, а всередині дзвіниця була така, що в неї й гармати ставлялися... А жили вони скрізь по степах кущами, в землянках, або по-їхньому, бурдюгах: так чоловік по п'ятнадцять, двадцять, а то й менш.

     У Січі - так там жили все по куренях, по скільки там сот чоловік. Та й курені були великі. Ставлялись курінь до куреня причілком, а в них були стовпи й сволоки. А в бурдюзі так просто все було: одні двері та одне віконце, - маленьке та таке, як тарілочка, кругле, - а то й зовсім без вікна.

Оце викопа козак яму, обставить її чим там попало, обліпить, обмаже, поставить піч хліб пекти, зробить кабицю страву варити та й живе. Димарів тоді не було. Зимою як розпалить камінь, так він аж горить - уже холодно не буде.

     Де в яких землянках було і вбранство: по стінах висіла зброя всяка, а на покуті стояли образи, - усі розмальовані, під золотом. Попід стінами ставляли лавки, ослончики, щоб було де сісти.

     Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так, що хто хочеш, той заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, яка там зоставлена, їж, пий, спочивай - заборони не було. А приїде хазяїн, так ще й рад гостеві, бо то тільки й родини йому на широкому степу. Він йому рад, він його і привітає.

     Тепер увійдеш у хату, так вона красить кутками, а не красить пирогами, а тоді було не так: усякого нагодують. Хазяїн їде куди, так ще й зоставляє страву для прохожого. Хто хоч, заходь. Та й заходять, було. Наїдяться, нап'ються на дурничку та зроблять хрест, поставлять його серед землянки - це значить, що були гості й дякують господареві.