Душа поета Душа поета – вічна таїна, Всі засміються, а вона заплаче, Бо свідком скільки раз вона була Розлук земних і зоряних побачень. Душа поета – крило любові, Вона у пісні, вона у слові. Душа поета - сльозинка щастя; Почуйте душу, і вам воздасться! Душа поета входить в кожен зал, Чи залітає, як небесна птиця, Вона не просить квітів чи похвал, Вона лиш хоче людям поклониться. Душа поета як тонка струна І водночас безмежна, як планета, Схиляє небо до землі вона, Щоб ви відчули зоряність поета! (В.Крищенко)
Музыка моего сердца “Музыка моего сердца была совсем расстроена нынче” – записав 16-річний Лермонтов в один із своїх зошитів. Сьогодні на уроці ми просто спробуємо почути цю музику, зрозуміти її, відчути біль його душі і з’ясувати, що спричинило цю біль? А зрозуміти може той, кому теж «боліло». “Душа болит, а сердце плачет, А путь земной еще пылит… А тот, кто любит, слёз не прячет Ведь не напрасно душа болит...”
Сады моей души узорны… Николай Гумилёв Хочу, щоб ви зрозуміли і відчули душу поета – сумного, самотнього, бентежно-ніжного і бунтівного, страждаючого і демонічного. Поета геніального, зірка якого так рано погасла… Пушкін наповнює наші серця світлом, а він темрявою, бо Пушкін – сонце російської поезії, а Лермонтов –нічне світило, недарма Ф.Достоєвський називає його «демоном російської поезії». У Гумільова сади душі – це візерунки, а у Лермонтова - зоряні сади душі.
Мотиви світової скорботи в ліриці М.Ю. Лермонтова План 1. Захоплення Михайла Лермонтова поезією Джорджа Байрона. Поєднання реального факту біографії з мотивами світової скорботи. 2. Горда самотність. Нове трактування Лермонтовим теми самотності в поезії «Сосна». 3. Страждання, зневіра, розчарування, гірка сповідь ліричного героя в поезії “І нудно, і сумно...” 4. Мандрівник у таїнах Всесвіту. Усвідомлення недосяжності щастя в поезії «На дорогу йду я в самотині…»
Поет з гіркою печаллю згадує долю самотніх, розлучених життям батька й сина – це ще один момент, який обєднує долі Лермонтова і Байрона. Реальний факт біографії збігся з романтичними лейтмотивами самотності та туги. Ужасная судьба отца и сына Жить розно и в разлуке умереть, И жребий чуждого изгнанника иметь… М. Лермонтов Батько поэта
Нове трактування Лермонтовим теми самотності – це його характер, пов’язаний з несприйняттям лермонтовським героєм світу, основ світобудови. Його герой завжди і всюди самотній: Души певца не постигали, Не могли души его любить, Не могли понять его печали, Не могли восторгов разделить. (Демон, Благодарность). Йому немає місця серед холодного натовпу, серед бездушного світу. Він самотній і в своїй вітчизні, де стогне людина від рабства й ланцюгів. І нарешті, він самотній у цілому світі, який є для нього пустелею Головне джерело самотності – протистояння героя і світу; дистанція, що вічно їх розділяє.
У кожного – свій Лермонтов Поэт писав свої вірші … Це – його щоденник , в якому розкриває перед нами свою «дивну», чуттєву і дуже раниму душу, свої почуття, гіркі розчарування. Часом така сповідь давалась тяжкою ціною – не кажен наважиться на таку чесність і відвертість з собою. Лермонтов – дуже різний, і водночас постійно самотній, гнівний, бунтівний, бентежний, в 26 років отруєний почуттями нудьги, розчарування, зневіри- «світової скорботи». У кожного – свій Лермонтов . «Сосна»- горда самотність, «І нудно, і сумно…» - гірка сповідь
Основні мотиви лірики Лермонтова Мотив світової скорботи, самотності, стомленості та безвиході - основний мотив Мотив нерозділеного і ображеного почуття Мотив розчарування Мотив нездійсненності щастя Мотив безнадійного кохання Мотив смерті Мотив мрії і сну Мотив фатальної приреченості поета і поезії Мотив прагнення до боротьби, до пошуку незвіданого; батьківщина, свобода і воля , час і вічність.
Який він – ліричний герой Лермонтова? Збентежений, глибоко розчарований, самотній Перебуває в конфлікті зі світом, в стані депресії. Яке визначення ми можемо дати такому стану? – Це “світова скорбота” – стан глибокого відчаю, почуття людини, яка усвідомила, що реальний фізичний світ ніколи не зможе задовольнити потреби її розуму. Синоніми: песимізм, меланхолія, апатія.
И скучно и грустно! - и некому руку подать В минуту душевной невзгоды... Желанья!., что пользы напрасно и вечно желать?.. А годы проходят - все лучшие годы! Любить... но кого же? на время - не стоит труда, А вечно любить невозможно… В себя ли заглянешь? - там прошлого нет и следа: И радость, и муки, и все там ничтожно... Что страсти? - ведь рано иль поздно их сладкий недуг Исчезнет при слове рассудка; И жизнь - как посмотришь с холодным вниманьем вокруг – Такая пустая и глупая шутка...
Александра-Осиповна Смирнова-Россет Екатерина Григорьевна Нечволодова Клинбенгерг Эмилия Александровна Графиня Е.П. Ростопчина Мария Александровна Щербатова Екатерина Григорьевна Быховец Надежда Петровна и Аграфена Петровна Верзилины А.М. Верещагина Любить…но кого же?.. на время – не стоит труда, А вечно любить невозможно…
Якщо для Пушкіна любов – це натхнення, «чудові миті», «божество», то у Лермонтова – це сумніви, біль втрат, розчарування, знову біль і самотність… Нищий У врат обители святой Стоял просящий подаянья Бедняк иссохший, чуть живой От глада, жажды и страданья. Куска лишь хлеба он просил, И взор являл живую муку, И кто-то камень положил В его протянутую руку. Так я молил твоей любви С слезами горькими, с тоскою; Так чувства лучшие мои Обмануты навек тобою!
«Я не унижусь пред тобой…»: Я не унижусь пред тобою; Ни твой привет, ни твой укор Не властны над моей душою. Знай: мы чужие с этих пор. Ты позабыла: я свободы Для заблужденья не отдам; И так пожертвовал я годы Твоей улыбке и глазам, И так я слишком долго видел В тебе надежду юных дней И целый мир возненавидел, Чтобы тебя любить сильней.
…Отныне стану наслаждаться И в страсти стану клясться всем; Со всеми буду я смеяться, А плакать не хочу ни с кем; Начну обманывать безбожно, Чтоб не любить, как я любил; Иль женщин уважать возможно, Когда мне ангел изменил? Я был готов на смерть и муку И целый мир на битву звать, Чтобы твою младую руку – Безумец! – лишний раз пожать! Не знав коварную измену, Тебе я душу отдавал; Такой души ты знала ль цену? Ты знала – я тебя не знал!
Лермонтов – людина з бентежною душею, яка шукала ласки і кохання, але справжнього, взаємного, проте його почуття залишаються без відповіді. Поет шукав ту єдину, яка зможе зрозуміти і сприймати його таким, яким він є; шукав рідну душу, ту єдину, яка буде йому допомогати в тяжкі хвилини, поважати його. Якщо в творчості Пушкіна тема кохання - самостійна тема, то в ліриці Лермонтова тема кохання тісно переплітається з темою самотності, поет самотній і в коханні, так як кохання – завжди страждання, розчарування.
Выхожу один я на дорогу…» - усвідомлення недосяжності щастя. Выхожу один я на дорогу; Сквозь туман кремнистый путь блестит. Ночь тиха. Пустыня внемлет богу, И звезда с звездою говорит. В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сиянье голубом... Что же мне так больно и так трудно? Жду ль чего? Жалею ли о чем? Уж не жду от жизни ничего я, И не жаль мне прошлого ничуть. Я ищу свободы и покоя! Я б хотел забыться и заснуть! Но не тем холодным сном могилы... Я б желал навеки так заснуть, Чтоб в груди дремали жизни силы, Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь, Чтоб, всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел.
Висновок Самотність- головний мотив і основна тема творчості Лермонтова, що пояснюється його тяжкою долею та “страшною” епохою, в яку він жив. Ліричний герой Лермонтова - це двійник автора “...я в мире не оставлю брата и тьмой холодною объята душа усталая моя. Как ранний плод, лишенный сока, она увяла в бурях рока под знойным солнцем бытия» М.Лермонтов