Презентація "Модальність"

Модальність. Різновиди модальності

Модальність тексту – є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент – не існує. “Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – теми і проблеми твору” (А. П. Загнітко).

Підхід до тексту як до цілісного комунікативного утворення, що відрізняється структурно-семантичною, композиційно-стилістичною та функціональною єдністю і характеризується певним набором категорійних ознак, що прийнято називати категоріями тексту, дозволяє постулювати існування і функціонування такої текстової категорії, як модальність.

Модальність як не-нейтральне ставлення позначає широке коло явищ, неоднорідних за своєю семантикою, граматичними властивостями та синтаксичною оформленістю. Образно кажучи, модальність у художньому тексті—це все (вона "пронизує весь текст", кожна деталь художнього твору овіяна відчуттям та світосприйняттям автора-митця-оповідача.

Текст подібно реченню має два види модальності: об'єктивну (онтологічну), яка відображає об'єктивні зв'язки ситуації, що описується, з позиції їх реальності, можливості та необхідності, та суб'єктивну, що виступає виразником авторського ставлення до описуваних подій та фактів дійсності. 

 У випадку суб'єктивної модальності мовні факти ії вираження пов'язані між собою як значеннєвим зв'язком—виразом авторського модально-ціннісного ставлення (загальною ознакою модальних об'єктів, як зазначалося, виступає "точка зору"), так і формально-функціональним зв'язком, що вкладається в рамки оцінно-модальної структури, яка передбачає суб'єкт (з позиції якого дається оцінка), об'єкт (що оцінюється), власне оцінний елемент та точку відліку (що включає шкалу оцінок та оцінні стереотипи).

До речі, І. М. Колєгаєва, визначає "образ автора" як "текстову категорію", сама відзначає, що вона не має "матеріальної репрезентації, сконцентрованої на якійсь конкретній ділянці тексту" .

Суб'єктивна модальність належить до концептуальних (змістовних) категорій, які, на відміну від категорій структурних здійснюють зв'язок між текстом та об'єктивною дійсністю, відображеною в тексті, а отже, мають вихід у позатекстову реальність.

Вищесказане викликає необхідність виокремлення в нашому дослідженні трьох вимірів модальності: текстового, підтекстового та позатекстового. Дослідження такої категорії, як текстова суб'єктивна модальність має поєднувати лінгвістичний та літературознавчий підходи, їх методи та прийоми "тісно взаємодіють у визначенні текстової модальності", оскільки літературні джерела, деякі факти біографії письменника, його листи та щоденники іноді дають широку можливість визначення авторського ставлення до світу, що зображується.

Таким чином, модальність художнього тексту має виявитися комплексною, синтетичною, багатоаспектною категорією, тісно пов'язаною з іншими текстовими категоріями, залучаючи їх до сфери впливу свого ФСП. Оскільки модальність художнього тексту постає цілісною системою художньо-зображальних засобів, що віддзеркалюють особистість митця (і його світогляду) у мові його творів, можна передбачати наявність тісного й нерозривного зв'язку категорії суб'єктивної авторської модальності з основною категорією стилістики—індивідуально-художнім стилем.

Категорія текстової модальності як вираження ставлення суб'єкта до дійсності тісно корелює з багатоаспектною "індивідуальною картиною світу", яка разом з поняттям "авторського стилю", кожний зі свого боку—змістовного і формального—виражає індивідуальність того, хто пише. При розумінні тексту як загальносеміотичної категорії текст і стиль співвідносяться передусім як характеристики мовної діяльності. Якщо стиль—значуща властивість людської діяльності в цілому (і мовної зокрема), то текст виступає одночасно як "відбиток" процесу мовної діяльності, як її результат і як "інструмент", як основний засіб досягнення певної прагматичної мети, але одночасно й як виразник авторського "я".

Модальність як граматична категорія, виражає відношення змісту висловленого до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить або пише. Модальність втілюється різними граматичними засобами: модальні дієслова, категорії способу, час й особи дієслова, вставні слова і словосполучення. Текстову модальність формують особливості композиції, парцеляція, інтонація, графічні виділення автора та ін. 

В реченні, де модальність є необхідною структурною ознакою, розрізняють модальність гіпотетичну (представлення змісту висловлення як припущення), дієслівну (виражену дієсловом), реальну (зміст представленого відповідає дійсності), ірреальну (представлення змісту висловленого як неможливого, нездійсненного), заперечну (представлення змісту висловлення як невідповідного дійсності).

Модальність тексту як категорію дослідження цілого тексту ввів й обгрунтував російський вчений І. Гальперін. Суб'єктивно-оцінну модальність він поділяє на фразову і текстову. Остання, на відміну від фразової, виражається не тільки граматичними чи лексичними засобами. 

Текстова модальність реалізується також «в характеристиці героїв, у своєрідному розподілі предикативних та релятивних відрізків висловлювання, в сентенціях, умовиводах, актуалізації окремих частин тексту...». Суб'єктивно-оцінне ставлення до предмета висловлювання в більшості типів текстів не розкриває сутності явища, а лише відповідно забарвлює його і дає уявлення про світовідчуття автора висловлювання.