Презентація "Відображення родинних стосунків в українських приказках та прислів'ях"

ВІДОБРАЖЕННЯ РОДИННИХ СТОСУНКІВ В УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ ТА ПРИСЛІВ’ЯХ Роботу підготувала: Фенарда Оксана Миколаївна, учитель української мови та літератури Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 111

Прислів’я та приказки в більшій мірі, ніж одиниці будь-якого іншого структурного рівня мови, наділені національним колоритом. Вони є носіями характерних рис етнокультурного обличчя народу. В них проявляється національно-культурна специфіка своєрідності побуту та життя того чи іншого народу, вірувань, менталітету.

Проникаючи у зміст кожного твору, можна побачити, що всі вони належать до різних періодів національної культури, відтворюють еволюцію світогляду народу, фіксуючи не лише історичні, а й етнопсихологічні, релігійні, світоглядні риси різних епох. Найдавніші за походженням ті вислови, в яких збереглись залишки первісного дохристиянського світогляду: анімізму, тотемізму, зооморфізму: «Витрясти душу», «Залізти в душу», «Як тіло без душі», «Душа втекла в пґяти», «Заговорювати зуби», «Перемивати кісточки»

У залежності від змісту, форми, часу, місця й нагоди використання паремії поділяються на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою відрізняються між собою. До найдавніших піджанрів відносяться ті, що повґязані з вірою в магічну дію слова. «Доброго дня!», «Дай, Боже, щастя», «Бог в поміч!», «Віншую, віншую, бо пироги чую!», «Грім гримить — буде хліб родить», «Два дощики у маю — певно бути врожаю»

Відображення родинних стосунків в українських приказках та прислів’ях Важливість родини для будь-якого етносу є незаперечною, втім які форми приймає її цінність залежить від світосприйняття та певних норм й настанов, що панують у тому чи іншому суспільстві: «Міцна сім’я – міцна держава», «Земля без води мертва, людина без сім’ї – пустоцвіт», «До свого роду хоч через воду», «Свій своєму завжди рад».

У всі часи й усіма філософами, мудрецями, вченими стверджувалося, що повноцінне виховання дитини можливе тільки тоді, коли участь у ньому беруть і батько, і мати. Українські прислів’я підкреслюють важливу роль батька – охоронця, годувальника сім’ї; недарма казали: «Сім’я без батька, як хата без даху», «Батько пазуху дере, та дітям дає», «Батькова хата усім багата». Особлива роль відводилася матері як Берегині сімейного вогнища, правікової мудрості, доброти та любові: «Нема в світі цвіту цвітнішого як маківочка, нема ж і роду ріднішого як матіночка», «Як ластівка з ластів’ятком, так мати з дитятком»

Різким контрастом до образу матері, як втілення добра й турботи, є образ мачухи: «Тепло як у мачухи на серці», «З дому гонить мачуха як з лісу ведмідь» Цікавими є ряд приказок і прислів’їв про методи й засоби виховання дітей: "Хто б'є дитину, той не виховує добру людину", "Боги й діти живуть там, де їх хвалять", "Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш", "Добрий приклад кращий за сто слів»

З давніх-давен створення власної сім’ї було та залишається однією з найважливіших проблем, яка постає перед людиною, а одруження завжди було однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій. Народна мораль переконує в необхідності створення сім’ї.

Особливо чарівних рис у народній творчості набирає кохана дівчина чи хлопець: «З коханою наговорився як меду наївся», «Людям як повітка, а мені як квітка», «Кому як мара, а мені як зоря», «Кому як постіл, а мені як сокіл»

. У прислів’ях часто відображається негативне ставлення людей до тих парубків та дівчат, які не бажали чи не мали змоги одружитися. Їм “чіпляли” ось такі словесні колодки: «Старого парубка женити як старе м’ясо варити», «Гарна дівка як торішня весна» Коли ж діло доходило до сватання, то запрошені женихом старости, взявши обрядовий хліб, йшли до батьків нареченої для отримання попередньої згоди на шлюб. Часто це відбувалося пізно ввечері для збереження таємниці, але таку подію приховати було неможливо: «Кіт гуде — в нас весілля буде!», «Кого любиш, того сам даруєш, від нелюба не приймаєш».

Широко репрезеновані в українському паремійному фонді й висловлення про стосунки чоловіка та дружини.

У більшості приказок та прислів’їв наголошується на тому, що щасливе сімейне життя наступало тоді, коли дружина була наділена покірністю, лагідністю, розумом; а чоловік – добротою, покладливістю, працьовитістю та іншими чеснотами: «Любляться як молодята», «Живуть як голубів пара», «Живуть між собою як риба з водою», «Нежонатий як вовк, оженився – як шовк», «Коло доброго чоловіка і жінка як квітка» Та частіше народна увага зосереджується на негараздах у сімейному гнізді: «Чоловік як кисіль з молоком та ще й обсипаний табаком», «Була дівка на всю вулицю, а стала як баба на всю піч», «Мене мати народила на святого Спаса, дала мені личенько як у Фантомаса»; «За добрим чоловіком жінка як калина, а за поганим – як билина», «За доброго мужа жона як ружа, а за лихого драба за рік, за два – баба», «Мужичок з кулачок, а зла як у козла», «Жінка не бита як миска не мита»

 Переважна більшість українських народних прислів‘їв і приказок відображають стійку рівність між чоловіком і жінкою, мислять їх як єдине нерозривне ціле: «Муж та жона – одна сатана», «Чоловік та жінка – одно діло, одно тіло, один дух» «Найкраща спілка – чоловік і жінка»

Значну роль у стосунках родини, її затишку або негараздах відігравало втручання новоявленої рідні (свекрухи, свекра, тещі) і цей аспект яскраво виражений у паремійному фонді української мови. В українській сім’ї свекруха посідає ледве не головне місце. Молода дружина за традицією входила в сім’ю чоловіка й одразу ж підпадала під владу свекрухи «Помнить свекруха свою молодість, через те й невістці не вірить»,   «Чужа хата такая, як свекруха лихая», «Усі в сім’ї сплять, а невістці молоти велять».

Тема стосунків між тещею та зятем теж популярна серед українського народу. «Прийде зять, де сметанки взяти?» - із незапам'ятних часів турбуються дбайливі тещі, перевертаючи млинчики. Теща починає керувати життям молодої сім'ї, вказувати що та як необхідно робити, постійно нав'язувати свою думку з усіх питань. А якщо їй не подобається зять, то життя молодої сім'ї відразу після весілля буде схожа на пекло, теща кине всі сили на боротьбу з неугодним зятем: «Коза — не скотина (худоба), а зять — не дитина», «Нема з пса солонини, а з зятя дитини», «Зять — чиряк, дочка — болячка».

Низку асоціацій виявлено в паремійних контекстах із центральними номінаціями брат і сестра. Передусім у них відтворено уявлення про добро й зло у стосунках між членами однієї сім’ї, у ставленні одне до одного: «Братня любов краще кам'яної стіни», «Сестра із сестрою, як риба з водою»

Стосунки між братами та сестрами не завжди ідеальні, в них є і заздрість, і корисливість: «Сестра сестрі заздрить в красі», «Сестра то була мала, а то від братового добра аж землю вросла», «Син від батька розумніший — радість, а брат брата мудріший — зависть», «Не рад брату, а його шмату», «Коли бідний, то забуде й брат рідний», «Брат любить сестру багату, а чоловік жінку здорову»

Повага до старших — одна з головних цінностей людської моралі. Традиційно шанобливе й лагідне ставлення до старих батьків в українських родинах відбито в народній творчості: «У кого є дід, у того є й хліб », «Була б моя бабуся – нікого не боюся», «Поки діда, поти й хліба» Велика кількість паремій засвідчують, що повага до старших, турбота про людей похилого віку, які потребують особливої уваги, вважається в народі рисою, притаманною кожній порядній людині: «Годуй діда на печі, бо й сам будеш там», «Старій бабі й на печі ухаби», «Сподівався дід на мід, та й без вечері ліг спати»

Великий прошарок цих творів зображають постаті діда та баби в жартівливих тонах, але ці твори також не позбавлені дидактичної функції. Так, рельєфно відтворені образи вередливої, усім невдоволеної баби: «Баба, як глиняний горщок: витягни з печі, а він ще дужче шипить», «Баб'яче серце — що горщик з окропом: що вкинь те в ньому й звариться»

Аналізуючи прислів’я та приказки, можна зробити висновок, що українці великого значення надавали сім’ї як осередку суспільства, а також родинним стосункам. У опрацьованих творах відбито уклад та взаємостосунки в українській родині протягом багатьох століть. Характерним є й те, що народ з гумором сприймає життєві негаразди і за допомогою іронії, а то й сарказму, бореться з сімейними та життєвими незгодами. Хоч аномалії в українських родинах зустрічалися нечасто, проте на них зверталася найбільша увага, що й знайшло своє відображення в наведених пареміях як пересторога для молодого та недосвідченого покоління.