Урок "Творчість М.Гоголя, уродженця України, російського письменника, її місце на порубіжні культур двох народів"

Тема: Творчість М.Гоголя, уродженця України, російського письменника, її місце на порубіжні культур двох народів

Тип уроку: формування нових знань

Мета: ознайомити учнів із життям і творчою діяльністю М.В.Гоголя, визначити її місце для української культури; розвивати культуру спілкування, логічне мислення, пам’ять, уміння грамотно висловлювати власні думки, робити висновки; раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття поваги до творчості М.Гоголя, до рідної Батьківщини – країни визначних мистецьких талантів; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Обладнання: Портрет М.Гоголя, виставка його книжок, ілюстрації до його творів та життєвого шляху, довідковий матеріал, мультимедійна система, презентація, відео.

Епіграфи :

Треба подумати про те нам усім, як на своєму власному місці зробити добро.
М. Гоголь

Що не кажіть, а Гоголь душею й натурою наш.
Панас Мирний

Випереджувальне завдання: повідомлення учнів  про Миколу Гоголя

Основні компетентності, що формуються в процесі засвоєння навчального матеріалу: соціальна, інтелектуальна, комунікативна, інформативна

Форма уроку – урок - конференція.

Хід уроку:

План уроку:

1. Мотивація навчальної діяльності учнів

2. Організаційний момент. Повідомлення теми та мети уроку

3. Сприйняття навчального матеріалу учнями

4. Підсумки уроку

5. Домашнє завдання

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

М. Гоголь — геніальний, всесвітньо відомий письменник-мислитель. Він суттєво збагатив не лише вітчизняну, а й російську культуру, переніс у неї сковородинівську філософію — екзистенційну традицію, підготував духовний ґрунт для появи титанічної постаті Ф. Достоєвського. Завдяки М. Гоголю Україна стала відома й популярна практично на всій планеті. І в долі, й у творчості письменник яскраво виявив характерне для романтизму бачення світу як клубка трагічних суперечностей. Помічаючи насамперед дисгармонійність у собі і в душах інших людей, у суспільстві, Гоголь понад усе прагнув цілковитої гармонії (сонця, світла) для себе, свого народу, людства.

ІІ. Організаційний момент. Повідомлення теми та мети уроку

           Сьогодні ми розпочинаємо знайомство з особистістю Миколи Васильовича Гоголя, з його літературною спадщиною.

ІІІ. Сприйняття навчального матеріалу учнями

1. Слово вчителя

210 років тому народився Микола Гоголь – відомий український письменник, який створив такі невмирущі твори, як «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Тарас Бульба», «Вій» та інші. На жаль, постать Миколи Гоголя і зараз викликає суперечки. Росіяни вважають його класиком російської літератури, українці – засуджують через те, що писав російською мовою. Та попри це є речі, яких не перекреслити: те, як Гоголь зумів зобразити світ очима українця, такий, який він бачив навколо, з усіма національними особливостями та історичними аспектами, фольклором і українським духом. 

Яр Славутич, поет, перекладач та професор Альбертського університету говорив про Гоголя так:

«У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної». Тож давайте сьогодні по-іншому поглянемо на постать Миколи Гоголя – видатного українця, який залишив свій слід в історії літератури назавжди!

Яким же було життя письменника? Як працював Микола Гоголь, до чого прагнув, чого бажав народу? Про це розкажуть учасники конференції.

Учень 1

 Дитинство, роки навчання

Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібномаєтного шляхтича В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі старшини. Миколин дідусь Опанас — миргородський полковий писар, один із його предків — гетьман Іван Скоропадський, інший — переяславський полковник Василь Танський. Раннє дитинство хлопчика минало у родовому маєтку в селі Василівка (Яновщина) на Полтавщині. А ще в селі Кибинці, де були володіння родича Гоголя, фактично головного урядовця імперії Д. Трошинського. Малий Микола ріс у пошані до козацької старовини, народних традицій, у середовищі творчих, культурних, передових людей того часу. Освіту хлопець здобував упродовж 1821–1828 рр. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук — українському відповіднику столичного Царськосільського ліцею. У гімназії панував російсько-імперський казармений дух. Але й тут Гоголь залишався собою: зачаровано вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упорядковував словник української мови, придивлявся до народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити цікавою історією, грав комічні ролі в аматорському театрі.

Учень 2

Початок літературної діяльності. М. Гоголь-романтик

Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Трощинський, В. Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, поеми, п’єсу, навіть повість. Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах літературною мовою — російською. А от жартівливі вірші, епіграми складав українською. Робив це постійно і так вправно, що товариші прозвали його «римачем». Жити для романтичного юнака означало стати кимось достойним і славетним, невтомно працювати заради людства, «задля щастя громадян». Тому якийсь час він мріяв присвятити себе юриспруденції, щоб зсередини боротися з «неправосуддям». Але потім знайшов інший, ефективний засіб для втілення своєї місії — слово. Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних молодих українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Перший петербурзький досвід виявився невдалим. 1829 року. Юний початківець видає під претензійним псевдонімом В. Алов поему «Ганц Кюхельгартен» — явне наслідування німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку скептично. Розчарований М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані примірники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах. Одначе впертий козацький нащадок не залишає намагань добитися успіху й визнання.

Учень 3

 Визнання М. Гоголя-письменника

Навчений гірким досвідом, письменник у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю український світ, спираючись на вітчизняну фольклорну й літературну традицію. Це переконливо засвідчують бодай епіграфи до всіх ХІІІ розділів повісті «Сорочинський ярмарок». Доторкнувшись до рідної землі, М. Гоголь здобув неймовірні творчі сили. Одразу після виходу «Вечорів…» він, ще зовсім молодий чоловік, став одним із найпопулярніших літераторів України та й усієї імперії. Окрилений успіхом, митець поринає у вир творчої й наукової праці. Влітку 1832 р. відвідує Україну, понад два місяці живе в рідній Василівці, відновлює гармонію в серці, ще ретельніше вивчає мову, побут, звичаї, фольклор, душу свого народу. У ці роки митець готує статтю про народні пісні, студіює літописи, збирає матеріали для шеститомної історії України, розпочинає роботу над романами «Полонянин», «Гетьман», задумує роман про І. Мазепу. У статті «Погляд на утворення Малоросії» (1834) твердив, що українці — окремий народ, цілком відмінний за характером від російського. На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835) продовження «Вечорів…» — збірку повістей «Миргород».

У новій книзі автор розвинув і поглибив три основні теми попереднього циклу:

-духовно багата героїчна натура українського народу («Тарас Бульба»);

— осмислення природи зла («Вій);

-занепад української провідної верстви («Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», «Старосвітські поміщики»).

Особливо вразила сучасників і до сьогодні продовжує запалювати патріотизмом нащадків історична повість «Тарас Бульба».

Учитель

 Михайло Васильович — російський митець?

Більшість мрій і задумів в умовах деспотичної імперії М. Гоголю не вдалося здійснити. До Києва письменника так і не пустили, добре знаючи його українофільські настрої. Своїм лукавим рішенням цар обрубав культурні зв’язки митця з Батьківщиною. М. Гоголя щодалі більше розчарувала своєю оспалістю, пристосуванством, безкультур’ям тогочасна українська еліта. З іншого боку, добре усвідомлюючи геніальність Миколи Васильовича, його все наполегливіше затягували у своє середовище й імперська влада, і російська культурна еліта (О. Пушкін, В. Жуковський, В. Бєлінський, С. Аксаков). Особливо митець прислухався до порад О. Пушкіна, якого буквально обожнював за неповторний талант. М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загальнолюдським (християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою душу. Очевидно, для самозаспокоєння придумав таку собі ілюзорну наднацію, надвітчизну — «Русь», що, на його думку, як матрьошка, вміщала в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов’янські народи. Після «Миргорода» майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно розробляти російські теми — у «Петербурзьких повістях» («Ніс», «Шинель», «Невський проспект», «Записки божевільного»), комедії «Ревізор», у поемі-романі «Мертві душі», інших творах. Звернувшись до російського світу, письменник абсолютно чесно показав його таким, яким бачив з українських позицій — темним, деспотичним, жорстоким, «мертводушним». Перейшовши в російську літературу, М. Гоголь не заходився прославляти імперію, чого від нього чекали петербурзькі покровителі, а казав страшну правду про неї, кинув їй виклик. Пекуча Гоголева правда, звичайно ж, була ліками для росіян, хоч і надто гіркими.

Учень 4

Протиріччя довкола письменницької долі Миколи Васильовича

Особливо жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзьких чиновників за твори «Ревізор» і «Мертві душі». Болісно переживаючи звинувачення, М. Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами цілих 12 років (більшу частину часу — в сонячній, такій схожій на Україну Італії). Утім, попри всі духовні метання письменник завжди залишався українцем. Любив готувати українські страви для дружніх вечірок, часто співав українських пісень, танцював гопак, у товаристві не раз переповідав наші легенди, анекдоти, думи. За свідченням М. Максимовича, М. Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлебад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій». В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери. На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі,— думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською. До революції переважна більшість і наших, і російських читачів, дослідників розглядали М. Гоголя насамперед в українському літературному контексті. І лише зараз починаємо вивчати Миколу Васильовича не як зарубіжного, а як нашого, українського генія, хоча важко переоцінити його внесок і в російську культуру.

Учитель

М. Гоголь і Т. Шевченко

— Виразне читання поезії Т. Шевченка «Гоголю»:

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли — похилились

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже — викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Це б то, бачиш,

Лепта удовиці

Престолові- отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.

    Як Кобзар ставиться до свого попередника? У чому він вбачає геніальність творчості митця «Вечорів…»? Творчість М.Гоголя (насамперед «Тарас Бульба»), поруч з писанням інших українських авторів, надихнула на поетичне слово молодого Т. Шевченка. За прикладом Миколи Васильовича Кобзар створив (у поемі «Гайдамаки») образ Івана Гонти — лицаря, що жертвує навіть своїми дітьми в ім’я України. Образ Тараса Бульби й Івана Гонти стали взірцями для багатьох поколінь українських патріотів; січових стрільців, вояків армії УНР, Української повстанської армії.

— Обговорення висловлювання Т. Шевченка про М. Гоголя: «…Наш Гоголь — справжній віщатель душі людської! Наймудрішій філософ і найвеличніший поет мусить благоговіти перед ним як перед чоловіколюбцем».

2. Творча розминка. Робота в малих групах

Завдання: створити цитатний образ М. Гоголя (монотезу), скориставшись нижчезазначеними висловлюваннями видатних митців слова та літературних критиків про письменника.

С. Єфремов: «Важко, здається, вишукати серед історичних осіб другу більш дисгармонійну постать, так вигадливо сплетену з поверхових та внутрішніх суперечностей і контрастів, як він… Тупий школяр — і геніальний письменник; великий гуморист, сміхотун та вигадник і не менший песиміст… прихильник особистого морального самовдосконалення — і джерело протесту проти громадського ладу, українець, що з поетизмом та любовію ставився до рідного краю,— і виключно російськомовний письменник»; «…Після книжки Гоголя вперше я почув себе сином рідної землі; ще з «Тараса Бульби» запала мені в душу перша іскра наіональної свідомості, до якого потім інші автори додавали вже тільки нового жару».

Д. Чижевський: «Ціллю творчості М. Гоголя було оживити душі, роздмухати у людини жар у душі, де він починає загасати, показати, що прекрасна душа є природно-прекрасною метою для людини».

В. Шевчук: «Своєю українською творчістю письменник прагнув подати образ українського народу таким, як він його бачив, у різних вимірах: по-перше, в його духовній іпостасі: зі звичаями, обрядами, віруваннями, святами, світом фантазії, поєднаним із реальною; по-друге, в його героїчній історії («Тарас Бульба»); відтак циклом побутових українських повістей ніби протиставляв героїчному минулому мімікрійно-дрібне сьогодення, яке прийшло тоді, коли Україна свою героїчність утратила»;
«При національній атрибутації (визначенні приналежності) того чи іншого письменника треба зважати не тільки на те, якою мовою він писав, а передусім, про кого, як і для кого творив. Так, коли громадянин Речі Посполитої чи Росії писав про українців як про свій народ без чужинецького упередження та відчуження, і його творчість значною чи повною мірою увійшли в контекст української культури, він письменник — український, незважаючи на те, якою мовою писав. Коли ж письменник так само писав і про народ панівний, польський чи російський, і тим увійшов у ті літератури, то творчість його стає міжнаціональною і нею користуються обидва народи відповідно до своїх контекстів. У такий спосіб легко вирішити довголітню суперечку: чи був Гоголь письменником українським чи російським? Кожному зрозуміло: вийняти його творчість з української літератури та й українського літературного процесу — річ немислима: і «Вечори», і «Миргород» із «Тарасом Бульбою», безсумнівно, твори українського контексту»;
«Гоголя як письменника вбила неприродність його становища: він, не бувши росіянином, прагнув ним стати; не любив Росії, але примушував себе її полюбити… Отже, в Росії він не міг і не вмів воскрешати й бачити світло, тим-то дух його й упадав».

Ф. Достоєвський: «Ціле покоління російських письменникі вийшло із «Шинелі» Гоголя, і це справді так, бо Гоголь творив і в контексті російської літератури, отже був не тільки українським, а й російським письменником».

М. Корпанюк: «Говорячи, що М. Гоголь — один із найгеніальніших національних класиків і духовних світочів, переконаний, що він, окрім нас, українців, належить і російській літературі, якій надав виразно демократичного спрямування, вивів її з шляху монархічно-підданського на загальнолюдський. У цьому і його, і наша сила, бо Україна споконвіку добрий ангел Божий у цивілізаційному русі людства».

М. Драгоманов: «По часу, коли появилися малоросійські повісті Гоголя і «Тарас Бульба», ми маємо повне право вважати, що Гоголь породив і поетичні проби Метлинського, Костомарова і самого Шевченка — і коли не визнав, то йшов паралельно з етнографічними роботами Максимовича, Бодянського, Срезневського і т. д., і був таким робом, одним з батьків новітнього українського народолюбія».

 ІV. Підсумки уроку

1. Підсумовуючи все  вище сказане, пропоную переглянути невеличке відео «Обличчя української історії: Микола Гоголь»
2. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

• Я відкрив для себе…
• Для нас було повчальним…

3. Оцінювання учнів, коментар до оцінювання

V. Домашнє завдання: знати життєвий і творчий шлях М.В.Гоголя