Презентація "Віктор Гюго. "Собор Паризької Богоматері"

Віктор Гюго “Собор Паризької Богоматері”Історична основа твору та її авторське переосмислення

Літературий портрет. Народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько Гюго, котрий народився в сім'ї майстра столярного цеху, за часів Наполеона став генералом. Мати письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона й була роялісткою. Сім'я Гюго часто переїжджала, деякий час вони жили в Іспанії. Після падіння Наполеона, перебуваючи в Мадриді, де батько був губернатором, сім'я розпалася. Віктора виховувала мати.

Початок творчостіУ Гюго рано пробуджується поетичний талант. Ще підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії, а згодом і королівським урядом. Свою першу поетичну збірку "Оди й різні вірші" (1822) він написав у стилі класицизму. Наприкінці 20-х років романтики надають особливої ваги завоюванню театру, який все ще лишався під владою класицизму. З цією метою 1827 року Гюго пише свою першу романтичну історичну драму "Кромвель", котра розповідає про англійську буржуазну революцію XVII століття.

Період вигнання Після державного перевороту 2 грудня 1851 Віктор Гюґо виїхав до Брюсселя, звідти перебрався на острів Джерсі, де провів три роки, а в 1855 - на острів Гернсі. У 1852 була опублікована публіцистична книга «Наполеон Малий», а в 1853 з'явилася «Відплата» - вершина політичної лірики Гюґо, блискуча віршована сатира з нищівною критикою Наполеона III і всіх його поплічників. За час довгого вигнання Віктор Гюґо створив найбільші свої твори («Знедолені» (1862), «Трудівники моря» (1866) і «Людина, яка сміється» (1869)).

Повернення до Парижа. Після краху режиму Наполеона III в 1870 році Вктор Гюґо повертається до Парижа. Обраний у Національну Асамблею в 1871, Гюґо незабаром склав з себе депутатські повноваження на знак протесту проти політики консервативної більшості. У 1874 Гюго, абсолютно байдужий до нових віянь в прозі, знову звернувся до історичного роману, написавши «Дев'яносто третій рік».

В останній період творчості Гюго одна за одною з'являються його поеми та поетичні збірки: "Мистецтво бути дідусем" (1877), сатиричні поеми: "Папа" (1878), "Осел" (1880), "Всі струни ліри" (1888— 1893) та інші. Помер Віктор Гюго 23 травня 1885 року. Його смерть була сприйнята французькою громадськістю як національна трагедія, а його похорон перетворився на грандіозну, справді всенародну маніфестацію, в якій взяли участь тисячі людей. Його останки були поміщені в Пантеон - поруч з Вольтером і Русс Творчість Гюго міцно й назавжди увійшла до золотого фонду французької та міжнародної культури.

Особливе місце у творчості Віктора Гюґо займає «Собор Паризької Богоматері» (1831), оскільки тут він вперше продемонстрував свої чудові можливості в прозі

Нотр - Дам де ПаріКожного року понад десять мільйонів вірян та звичайних туристів відвідують Нотр-Дам де Парі або Собор Паризької Богоматері. Ця визначна споруда створена в готичному стилі приваблює не менше відвідувачів ніж Ейфелева вежа. Попри щоденний шквал туристів, собор до сьогодні зумів зберегти свою красу та неповторність. Будівництво собору почалось в 1163 році коли було закладено перший камінь і тривало 182 роки. Спочатку планувалось що стіни собору зможуть прийняти одночасно всіх мешканців міста Париж, тобто майже десять тисяч людей. Однак вже навіть за перші сто років будівництва кількість населення в місті зросла в декілька разів.

Органи та дзвони які встановлені в соборі не залишить байдужим нікого. З п'яти великих дзвонів, які можна побачити в Нотр-Дам кожен має власне ім'я. Найбільший, який знаходиться в південній вежі називається Еммануель, його вага понад 13 тонн. Легенда свідчить, що приховані повідомлення та знаки які можна знайти на фасаді собору, вказують на місцеперебування Філософського Каменя, який перетворює будь-який метал на золото і свого власника наділяє безсмертям. Попри всі випробування, які відбулись за довгу історію собору, сьогодні Нотр-Дам де Парі є духовним серцем французької столиці та саме тут зберігається одна з найбільших християнських реліквій — Терновий Вінець Ісуса Христа. Під час Французької революції, антихристиянські екстремісти пограбували та сильно пошкодили Нотр-Дам. Було знищено безліч унікальних скульптур, та задля модернізації було зруйновано могили та вітражі. Страшно собі уявити, але під час Французької революції собор був перетворений на склад для зберігання продуктів харчування. Лише в 1802 році собор повернули церкві та заново освятили.

Історія створення. Гюґо взявся вивчати середньовічний Париж. Зацікавився першим вікарієм головного храму міста, собору Паризької Богоматері — абатом Еґже, який став прототипом одного з головних героїв майбутнього роману письменника. 5 червня 1830-го він укладає договір із видавцем Ґосленом: до 30 грудня має написати роман, інакше виплатить великий штраф. Перші рядки роману Гюґо написав 25 червня 1830 року. Та через два дні в Парижі вибухла революція. Вона зупинила письменника на шостій сторінці. "Треба було встигнути вчасно, — згадувала дружина Гюґо Адель. Відтепер він покидав свій робочий стіл тільки для їжі та сну. Єдиною розвагою була годинна післяобідня бесіда з друзями, які приходили його провідати. Їм він читав іноді написане за день". Гюґо писав, навіть не відчуваючи холоду: у грудні працював із відчиненими вікнами. Пляшка чорнила, яку письменник придбав першого дня роботи, закінчувалася. Останній рядок роману Віктор Гюґо написав останньою краплею чорнила. Був день 14 січня 1831 року. Роман "Собор Паризької Богоматері" вийшов у світ 16 березня 1831.

Паспорт твору. Автор – Віктор Гюго. Рік написання – 1831 Жанр – історичний роман. Час та місце подій: 1480-і роки, Париж (Середньовічна Франція XV ст. за правління короля Людовіка XI). Події відбуваються у самому Соборі, на Соборній та Гревській площах, у «Дворі чудес». Тема. У романі «Собор Паризької Богоматері» Віктор Гюго розвиває теми кохання, краси, протистояння в людині християнських догм та людських слабкостей, торкається проблеми народу та народної непокори. Зображує середньовічну Францію на порозі доби Відродження.Ідея / Ідейний зміст. Антиклерикальна ідея роману. Боротьба між Добром і Злом. Основний конфлікт. Конфлікт між Добром і Злом (філософський, моральний). Конфлікт короля з феодалами (політичний).

Персонажі роману

Есмеральда – красива сирота. Їй 16 років. Танцівниця-циганка. Клод Фролло – 36 років, суворий священик, архідиякон Жозаський. Квазімодо – глухий горбун, 20-річний сирота, дзвонар Собору Паризької Богоматері. П’єр Гренгуар – поет і філософ, який приєднався до волоцюг. Феб де Шатопер – капітан, офіцер, який любив жіночу компанію. Жоаннес Фролло де Молендіно – школяр, молодший брат Клода. Клопен Труйльфу – король бродяг та жебраків. Флер-де-Ліс – дівчина із знатної родини, наречена Феба.

Проблематика В. Гюго показав, як кохання і краса, собор вплинули на душі Клода Фролло і Кавзімодо. Загальнолюдські проблеми: кохання, смерть, зрада, відданість.

Приблизно через півтора чи два роки після подій, що завершили цю історію, …знайшли серед жахливих трупів два скелети, з яких один стискав другий в обіймах. Один скелет був жіночий… Другий скелет, який міцно обіймав перший, був скелет мужчини… Однак його шийні хребці не були пошкоджені, і це свідчило про те, що він не був повішений. Отже, чоловік цей прийшов сюди сам і тут помер. Коли цей скелет хотіли відділити від того, який він обнімав, він розсипався на порох.

Образи та символи. Сам Собор Богоматері, що є християнством символом моделі світу, у творі стає ареною земних пристрастей, незримим свідком ключових подій. Тобто, Собор Паризької Богоматері єднає всіх героїв і всі події. Представники народу – Квазімодо, Есмеральда, Пєр Гренгуар, Пакетта Шантфлері, Клопен Труйльфу разом з усім «Двором чудес». Продажне духовенство – кардинал Бурбонський, прокурор Феб де Шатопер. Король Людовік XI.

Новаторство Гюго. В. Гюго зближує жанр історичного роману з романтичною поемою та драмою. Основний герой – жінка. Демократизм образу Есмеральди, Квазімодо, які діють нарівні з аристократичним прошарком системи образів роману. У романі наявні зв’язки реалізму (образи короля, Коппеноля) й романтизму (Клод Фролло). Образи гротескно загострені, змальовані в різких контрастах і виростають у своєрідні романтичні символи.