Мета : виховувати любов до української мови , української поезії,вшановувати пам’ять Кобзаря,поглиблювати знання про життєвий і творчий шлях Шевченка Обладнання : святково прибраний зал,портрет Т.Г.Шевченка,вишиті рушники,фотовиставка про життя та творчість Т.Г.Шевченка,виставка дитячих малюнків “Малюємо за творами Т.Г.Шевченка”. Під портретом Шевченкові слова : “І мене в сім’ї великій, В сім”ї вольній, новій Не забудьте пам”янути, Не злим, тихим словом”. ЗМІСТ : 1 сторінка “Дитячі роки Т.Шевченка” 2 сторінка “Шевченко - художник” 3 сторінка “твори Т.Г.Шевченка” 4 сторінка “Ми тебе не забудемо,Тарасе”
*** Коли Тарасу виповнилося вісім років,батьки відділи його до диякона в науку.П”яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками.Будучи вже відомим поетом,Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля. Ти взяла мене маленького за руку І хлопця в школу привела До п’яного дьяка в науку….. Учися, серденько, колись, З нас будуть люди,- ти сказала.
*** Та недовго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати….. *** Незадовго після смерті матері у 1825 році помер батько. Смерть батька зовсім приголомшила малого Тараса. Там матір добрую мою, Ще молодую у могилу Нужда та праця положила. Там батько плачучи з дітьми, А ми малі були та голі. Не витерпів лихої долі – Помер на панщині …. А ми – розлізлися межі людьми мов мишенята, Я до школи – носити воду школярам
*** Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Минуло 20 років – і він буде з болем згадувати своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало” Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було ? Мені так любо,любо стало, Неначе в бога… Уже прокликали до паю, А я собі убур”яні Молюся богу…і не знаю, Чого маленькому мені Тобі так приязно молилось, Чого так весело було ? Господнє небо і село, Ягня здається веселилось! І сонце гріло,не пекло ! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось… Запекло,почервоніло І рай запалило. Мов прокинувся,дивлюся : Село почервоніло, Боже небо голубеє І те помарніло. Поглянув я на ягнята – Не мої ягнята ! Обернувся я на хату – Нема в мене хати. Не дав мені бог нічого !... І хлинули сльози…..
Відкриваємо наступну сторінку журналу : “Шевченко - художник” (демонстрація стенду із репродукціями картин Т.Г.Шевченка) *** У вільний від роботи час,Тарас читає, малює,однак думка знайти людину,яка нав- Чила б його малювати,не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра, Який погоджується навчити хлопчика малювати. Проте пан Енгельгардт,у якого Шевченко був кріпоснимм,забирає його до Петербурга і Тарас стає козачком у свого пана. *** Хоче малювати,прагне він до знань, Та за це багато зазнає знущань. Нишком він малює статуї в саду, Вночі пише вірші про людську біду.
ВІЛЬНА. 22 квітня 1838 року Енгельгардт підписав офіційний відпускний документ,який засвідчили В.Жуквоський,К.Брюллов та М.Вієльгорський.У відпускній записці,зокрема,говорилося : «Я,нижчепідписаний,звільнений від служби гвардії полковник Павло Василів син Енгельгардт відпустив назавжди на волю кріпосну мою людину Тараса Григорового сина Шевченка,що дістався мені в спадщину від покійного батька мого дійсного таємничого радника Василя Васильовича Енгельгардта,записаного по ревізії Київської губернії,звенигородського повіту, в селі Кирилівці,до котрої людини мені,Енгельгардту і спадкоємцям моїм в дальшому справи не має і нічого претендувати,а вільний,він Шевченко обрати собі рід життя,який побажає». *** Шевченко виправдав наміри своїх визволителів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням “вільного художника”,.Тарас малює портрети,картини та іпюстрації до своїх творів.
Відкриваємо третю сторінку журналу : “Шевченко – борець за волю народу” *** За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно,а його гнівні вірші несли панам страх .Незважаючи на заборону,Шевченко писав вірші і в солдатах : О думи мої,думи ! О слово злеє ! За тебе марно я в чужому краї Караюсь,мучаюсь,але не каюсь ! *** Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану ,він тужив за Україною,і це можна простежити в його віршах.
Садок вишневий біля хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сім”я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло них. Затихло все,тільки дівчата Та соловейко не затих
Любіть Україну Краплиночку раю, Любіть її мову Чудову, благаю. До вас я звертаюсь, Нове покоління, Ви наше майбутнє, А ваше коріння, В землі, що полита, Козацькою кров’ю. Живе Україна Героїв любов’ю. Любіть її гори, Поля та долини, Дніпро сивочолий І гроно калини. Любіть її мову, Таку солов’їну, І пісню любіть, Бережіть Україну! (Т.Г.Шевченко)
Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря.Шевченко вірить у краще майбутнє свого народу : І на оновленій землі Врага не буде супостата, І буде син і буде мати, І будуть люди на землі. В неволі тяжко,хоча й волі Сказать по правді не було. Та все- таки якось жилось. Хоть на чужому та на полі… Тепер не злої тії долі Як бога ждати довелось. І жду її,і виглядаю Дурний свій розум проклинаю, Що дався дурням одурить В калюжі волю утопить. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить Людей і господа любить
Наступна сторінка журналу : “Ми тебе не забудемо, ТАРАСЕ” 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років, але поет уже був важкохворий. Привітати його прийшли друзі , було багато надіслано телеграм. 10 березня перестало битися серце великого поета. Тіло Т.Г.Шевченка було перевезено в Канів,і похований він на Чернечій горі,як того й бажав.
Не на шовкових пелюшках, Не у величному палаці, В хатині бідній він родивсь Серед неволі,тьми і праці. Нещасна мати сповивала Його малого й зажурилась…. І цілу ніченьку вона За сина-кріпака молилась. І бог почув молитву ту, І дав душі убогій силу, І в руки хлопця він вложив Співецьку чародійну ліру. В тій пісні людям він співав Про щастя,про добро, про волю. Будив зі сну,пророкував Їм вищу і найкращу долю. Співав про чесну боротьбу, Про сором кайданів брязкучих ; І не жалів він сил своїх, І не втирав він сліз пекучих. І пісня голосно лилась, Але не довго,ворог лютий Підкрався нишком – і замовк Співець,кайданами окутий. Замовкла пісня на устах, Але в душі жила,бриніла, І в серці бідного співця Вогнем палаючим горіла. Умер співець – і привезли Його на рідну Україну. І коло синього Дніпра Йому насипали могилу. Умер співець,але живуть В серцях людей слова безсмертні ! І тихо по Вкраїні всій Бринять його пісні славетні. Галина Комарова Тарас Шевченко