Презентація "Вірування давніх слов'ян"

Духовний світ давніх слов’ян. Укладач: Сергій Москаленко

Дохристиянські вірування древніх слов’ян

Язичництво - як суть перших релігійних вірувань слов’ян. Язичництво (від давньослов. слова "язики" — народи) — досить невизначений термін, що свого часу виник у церковному середовищі для позначення всього нехристиянського. У релігієзнавстві під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).

В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал - світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині, благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості з неплідністю, літа із зимою, світла з темрявою.

Давні слов'яни сповідували язичництво, що охоплювало всю сферу духовної культури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницької діяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутності надприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило в собі не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення (переконаність, що всі речі в природі є живими), а й анімічні (про душу).

Слов'яни-язичники поклонялися стихіям, вірили в спорідненість людей з різними тваринами, приносили жертви божествам, що населяють всі навколо. Найдавніші слов'янські вірування та обряди засновані на обожнюванні природи.

Слов’янська міфологія та пантеон богів. Слов'янська міфологія — вірування давніх слов’ян, які були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

Слов'янський пантеон дуже постраждав від часу. Про нього майже нічого невідомо, окрім імен богів, а їх функції можна лише реконструювати з археологічних знахідок та з коротких відомостей літописців. Всередині слов'янської міфології виділяють декілька рівнів: вищий, середній та нижчий.

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них. Слов'яни вірили у багатьох богів. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Род вважається Творцем Всесвіту, богом над богами.

Сварог - Бог неба, заліза, ковальства і шлюбу. Один з найголовніших богів давньоукраїнського язичницького пантеону.

Яри́ло — у дохристиянських віруваннях слов'ян, згідно з реконструкціями, бог любові й пристрасті, сили та хоробрості, розквіту творчих сил природи, що уособлював родючу силу весняного сонця і приблизно відповідає таким символам літнього сонця, як Коструб та Купало.

Перун – це Син Божий, якого отець посилає на замлю у вигляді блискавичної енергії. Перун - бог блискавки й грому. Один з найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології.

Велес (Волос) – один із головних слов'янських богів. Бог-опікун багатства, зокрема худоби, покровитель торгівлі, музики, мистецтва, поезії, антагоніст Перуна, володар підземного світу. Бог таємничих знань. Покровитель волхвів.

Мокош –давньоукраїнська богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва і води. Заступниця вагітних і породілей.

Девана, Дівана, Зівана, Дзівана (Dziewanna, Dziewonna) — у слов'янській міфології богиня полювання, дружина бога лісів Святобора, дочка Перуна та Діви-Додоли (Перуниці). Греки називали її Артемідою, римляни — Діаною. Слов'яни уявляли богиню у вигляді молодої, вродливої та сильної дівчини, зодягненої у багатий кожух з куниці, оторочену білячим хутром. Поверх шуби Девана одягала ведмежу шкуру, а голова звіра служила їй шапкою. З собою донька Перуна носила лук зі стрілами, гострий ніж та рогатину, з якою ходять на ведмедя. Девану в першу чергу шанували мисливці та звіролови, вони молили богиню дарувати удачу в полюванні, а в подяку приносили частину своєї здобичі до її святилища. Вірили, що саме вона допомагала відшукати в густому лісі таємні стежки тварин, уникати сутичок з вовками і ведмедями, а якщо зустріч таки відбулася, вийти людині з неї переможцем. При цьому вважалося, що богиня не сприймає безглуздих вбивств, наприклад, полювання заради розваги. Людей, що скоїли подібне злодіяння, Девана карала досить ефектно — насилала на них отруйних змій, чия отрута вбивала повільно й болісно. Вважалося, що Девана не просто захищає лісових звірів. Вона вчила їх переносити суворі зими, уникати природних небезпек, а також допомагала перехитрити мисливців. При цьому й самим мисливцям Девана іноді допомагала, тим самим зберігаючи природний баланс.

Купало ( Купа́йло) — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі — Івана Купала).

Ла́да — богиня кохання й шлюбу, мати Богів, старша Рожаниця, богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога.

Стрибог ― бог вітрів і неба. Стрибог котить воду в річках і морях, спрямовує стріли, надимає вітрила. Його шанували як винищувача усіляких злодіянь, руйнівника злих намірів.

Мара - справжнісінька богиня зла та темряви. Інколи можна зустріти її під іменем Марена. Богиня здатна управляти абсолютно всім злом та темрявою в душах людей. В неї є тринадцять повноцінних доньок-хвороб, що допомагають матері налагоджувати смуту та темряву по всій землі.

Маґура — давньоукраїнська слов'янська богиня, дочка громовержця Перуна, хмарна діва, у слов'янській міфології прекрасна, крилата, войовнича.

Симаргл- поставав стражником дерева життя, часом постаючи як два персонажа, що оточують дерево. 

До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини, і вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів — хтонічні тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).

Міфологічні погляди стародавніх слов'ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця з'являється все живе на Землі.

Лісовик — міфологічний образ, що уособлював небезпеку, яка підстерігає людину в лісі. Найчастіше він змальовується як старезний, кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні. Здатність лісовика до перевтілення та відсутність тіні визначають його як представника нечистих духів. Про його нечисту природу свідчить і прагнення запопасти душі мисливців, які відрікаються від Бога, одержуючи у винагороду різну дичину від лісовика. Лісовики зваблювали жінок, збивали людей з дороги, душили їх та робили різну шкоду. Були й інші версії, за якими лісовики — це лісові люди, пастухи звіра, у функції яких входило охороняти звірів від хижаків, мисливців, різних небезпек.

Дослідники вважають, що повір'я про мавок — своєрідні варіації відомих й іншим народам вірувань у русалок, німф. За народними оповідями, вони мають вигляд гарних молодих дівчат; залишають сліди босих дитячих ніг; улаштовують танці, ігрища, особливо «на молодика». Співом та своїм привабливим виглядом заманюють до себе хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Оберегом від мавок слугували часник, цибуля, полин. Щоб убезпечити себе від мавки, радилося також вивернути сорочку.

За міфологічними уявленнями українців, русалка — це молода водяна красуня, котра живе на дні ріки в чудових кришталевих палатах. Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег озера чи річки, чешуть коси і водять танки. Чудовим своїм співом вони заманюють дівчат чи юнаків, затягують їх у воду і залоскочують. Оберегом від русалок послуговували хрест та полин. Побутували й повір'я, ніби русалки можуть жити у полях та лісах, де люблять гойдатися на гілках дерев. 

Упир —це покійник, що після смерті виходить з могили, щоб шкодити людині (висмоктувати з неї кров). 

Чорт— один з найпопулярніших демонічних персонажів, що уособлював зловорожу людині сутність. Змальовувався він як чорнявий чоловік (як «коминар»), з гачкуватим довгим носом та чорними очима. Одягнений як іноземець (коротка куртка чи фрак, капелюх, вузькі панталони). Проте, траплялось, мав і суто звірині прикмети — хвіст, козлячі роги, свиняче рило чи собачу морду, курячі чи козлячі лапи, лиличі крила тощо. Важлива його властивість — здатність прибирати найрізноманітнішого вигляду: людей, звірів, предметів. Найчастіше чорт перекидається у знайомого кума, вояка, пса, кота, мишу. Живуть чорти, за народними повір'ями, у глибоких проваллях, млинах, бузині, порожніх будівлях, на перехресті доріг.

Чугайстер (лісовий чоловік) — фантастичний образ української демонології. Виступає у фольклорних оповідях у невиразному окресленні: у вигляді високого, «лісового чоловіка», зодягнутого в білий одяг. Змальовували його як звичайного чоловіка, шкіра якого покрита довгим волоссям. Своїм поводженням і виглядом він нагадує лісовика, лісуна. Хоча, за побутуючими версіями, чугайстер — це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено».

Язичницька символіка містить дуже багато різних таємниць та несе дуже сильну енергетику, має свій досконалий сенс, покликана захищати та оберігати язичницькі таємниці.

На превеликий жаль саме язичницьку символіку, світлу символіку використали в свій час німецькі фашисти. Символ висхідного Сонця. Символ вічної перемоги Світла над темрявою та Вічного Життя над смертю. Цвіт Коловрата також відіграє важливе значення: Вогняний символізує відродження. Небесний - оновлення. Чорний - зміни.

Небесний Симвлом Бога Індри. Як оберіг зображувався на зброї воїнів, їхній амуніції а також на входах в Капища, щоб той хто заходить із злими думками був уражений Громом

Цей символ Мудрі предки зображували на капищах, на жертовниках, вівтарях, домівках та інших будівлях. Це є символ, який має найбільшу захисну силу від зла, нечесті та неуцтва. Символізує постійний рух Ярило-Сонця по небосхилі. Для людини яка використовувала даний символ означало: Чистоту Думок і Діянь, Добрість і Світло Духовного Осяяння.

Слов’янський календар

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ!