Презентація "Вишивка Галичини"

У квітні та травні (до Дня вишиванки) в нашому ліцеї проходитв проект «Шкільний рушник дружби». Кожен клас досліджував історію та традиції української вишивки за історико - етнографічними регіонами. Учні 10 класу досліджуали традиції вививки Галичини. У результаті дослідження учні з класним керівником Вірою Григорівною Павлюк дослідили традиції галицької вишивки за культурно-етнічними регіонами Галичини. Нами було проведено годину спілкування за даним дослідженням. Це дослідження ми виклали у нашій презентації.

Мета: формувати предметні компетентності: навчити учнів працювати з візерунками; розширити та узагальнити знання окремих традицій та обрядів українського народу; пробудити пізнавальні інтереси до вивчення символів та кольорів української народної вишивки;

формувати ключові компетентності: прищеплювати любов та повагу до звичаїв, традицій українського народу. Виховувати глибоке почуття любові до батьків, пошани до людей праці; не забувати своєї національної культури; прививати бажання мати вишиту сорочку і зберігати успадковані від попередніх поколінь сорочки, рушники як сімейний скарб; виховувати естетичний смак, захоплення красою мистецтва; дбайливе ставлення до різновидів народної творчості як до витворів високого мистецтва українського народу.

Особливості створення вишиванок на ГаличиніГаличина - це історична назва українського регіону, який охоплює Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську області. На території цих областей багато років тому популярними були рослинні і геометричні візерунки, які відрізнялися великою кількістю сполучень різних відтінків і кольорів. Найпоширенішими в кольоровій гамі були червоний, жовтий і зелений. Досить поширеним було також поєднання декількох відтінків жовтого, що висвітлювало вишиванку і додавало їй золотистого блиску. Всі візерунки, які використовувалися майстринями Галичини, зазвичай повністю заповнювали основу тканини. Що стосується матеріалу ниток, то найчастіше для вишиванок використовувалися вовняні нитки. Для їх фарбування застосовували натуральні барвники: бузину, горіх, вільху і інші рослини. Щоб отримати червоні відтінки ниток, використовувався сік буряка. До популярних технік вишивання на Галичині відносились:яворівка;стебнівка;лічильна гладь;борщівканизинка. Ці техніки збереглися до сьогоднішнього часу. Але з часом до них додався ще один досить популярний спосіб вишивки - хрестик.

Очікувані результати:-ознайомитись з видами орнаментів, символів та кольорів української народної вишивки.-навчитись відтворювати орнамент-Ознайомитись з регіональними вишивками Галичини. Вік української вишиванки становить кілька тисяч років. Вишитий одяг та елементи українців зображені на вазах скіфського періоду (4 століття до н. е.). А в могилах сарматів (1 століття н.е.)

Бойки населяють території кількох областей і районів: Івано-Франківщина (Рожнятівський та Долинський райони); Львівщина (Стрийський, Самбірський та Старосамбірський, Дрогобицький, Сколівський, Турківський райони); Закарпаття (Воловецький, Міжгірський, Великоберезнянський райони

Лемки, або русини, – автохтонні жителі Карпат, вони живуть тут споконвіку, займаючи землі на схилах Східних Бескидів і на північний захід від Ужа (в Україні вони живуть на півночі Закарпатської області). У писемних джерелах про них вперше згадується у 6 столітті.

Гуцули живуть на території Надворнянського, Верховинського, Яремчанського та Косівського районів Івано-Франківщини, у Рахівському районі Закарпатської області та в Путильському районі Чернівецької. Саме ці землі знані в народі під неофіційною назвою «Гуцульщина».

Покуття: невелика територія Прикарпатського регіону, - частина Косівського району Івано-Франківщини, рівнинна місцевість між річками Прут і Дністер.

Опільська вишивка за своєю орнаментикою – дуже різноманітна: у кожному населеному пункті були свої мотиви. Вишивкою прикрашали одяг, інтер’єрно-побутові речі тощо.

Традиції вишивання на Буковині сягають глибокої давнини. Ще за часів Київської Русі місцеві майстрині прикрашали одяг гаптуванням. З розвитком регіону видозмінювалися й орнаменти – на них все більше позначався вплив сусідніх народів та європейської моди. Особливого розквіту вишивальне мистецтво набуло в XIX столітті. Саме тоді з’явилися яскраві багатобарвні візерунки з використанням бісеру, склалися традиційні кольорові поєднання та композиції. Буковинські майстрині надихалися красою природи рідного краю, відтворюючи у своїх візерунках квіти, трави, дерева та птахів.

Унікальність подільської вишиванки полягає в використанні насиченого чорного кольору, який додає контрастності та виразності до візерунків. Часто використовували жовтий, зелений, поєднання червоного з синім, а також – теплого і холодного відтінків коричневого.. Один з найпопулярніших кольорів є колір стиглого жита, який чудово поєднувався з чорним.. Сорочки «білим по білому» або «жовтим по білому» використовували для весіль. Але їх вишивали дуже ретельно і відповідально..

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на території Підгір’я: побутували жіночі сорочки із тканими геометричним орнаментом технікою перебору уставками, доповнені змережуванням та вузькими смугами вишитих рослинних візерунків у підуставковій смузі. У той же час відбувається поступова заміна тканого декору вишитим. Спершу оздобу тканих уставок у сорочках Підгір’я імітували за допомогою вишивальних швів. Перебір центрального візерунка та вужчих бічних смуг виконували «заволіканням» чи «занизуванням», які точно відтворювали ткані орнаменти. Майстрині в найдрібніших деталях копіювали за допомогою вишивальних технік мотиви геометричного візерунку, їхнє поєднання між собою в загальну композицію.