Презентація "Внесок українських вчених у розвиток електрозварювання"

Внесок українських вчених у розвиток електрозварювання

Електрозва́рювання — зварювання матеріалів, яке ґрунтується на використанні електричної енергії, яка в зоні з'єднуваних ребер перетворюється на теплову енергію.

Патон Євген Оскарович (1870-1953) Виконав фундаментальні дослідження в галузі розрахування та міцності зварних конструкцій, механізації зварювальних процесів, наукових основ електричного зварювання плавленням. Під його керівництвом винайдено спосіб автоматичного швидкісного зварювання, який відіграв визначну роль у технічному розвитку.

Біографія Патон Євген Оскарович. Народився 1870 року в Ніцці, нині Франція  (тоді Друга французька імперія) у родині Оскара Петровича Патона (колишній гвардійський полковник, російський консул у Франції) та Катерини Дмитрівни Патон. Євген Оскарович мав іще чотирьох рідних братів і двох рідних сестер.1894 року закінчив Дрезденський технічний університет, а 1896 року — Петербурзький інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення. До 1895 року Патони жили в Німеччині. Оскільки в російській імперії диплом дрезденського університету не був визнаний, Євген Патон закінчив ще й російський вищий навчальний заклад. 1904 року учений прийняв пропозицію створити в Києві третю в росії кафедру конструювання мостів. Упродовж 1904—1938 рр. завідував кафедрою Київського політехнічного інституту.1929 року організував у Академії наук України кафедру інженерних споруд, на базі якої створено Інститут електрозварювання (1934). Протягом 1934—1953 рр. — директор Інституту електрозварювання АН України. Помер 12 серпня 1953 року в Києві, нині Україна (тоді Українська РСР, СРСР). Похований у Києві на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 1) (надмогильний пам'ятник — бронза, граніт; архітектор Авраам Милецький; встановлений 1954 року)

Наукова діяльність. Автор понад 350 праць. Займався проєктуванням і будівництвом мостів. Створив методи розрахунку раціональних конструктивних схем металевих проймових споруд мостів, дослідив умови їхньої роботи, розробив способи відбудови зруйнованих мостів. Автор чотиритомної праці «Залізні мости». Зокрема за проєктами Є. О. Патона в Києві 1910 року був побудований Парковий міст через Петрівську алею, а 1925 року на опорах зруйнованого Миколаївського ланцюгового моста через Дніпро був споруджений міст імені Євгенії Бош. У 1930-х роках Євген Патон зацікавився електрозварюванням. Розвинув ідеї винахідника Миколи Бенардоса, метод швидкісного автоматичного зварювання під флюсом дістав назву «метод Патона». Виконав фундаментальні дослідження в галузі розрахування та міцності зварних конструкцій, механізації зварювальних процесів, наукових основ електричного зварювання плавленням. Під його керівництвом винайдено спосіб автоматичного швидкісного зварювання, який відіграв визначну роль у технічному розвитку. У роки Другої Світової війни зробив визначний внесок у обороноздатність СРСР: розробив і впровадив технологію та обладнання для зварювання спеціальних сталей, зокрема, для танкових башт. 1953 року на честь Є. О. Патона названо міст через Дніпро в Києві, який споруджувався під його керівництвом.

Патонський міст

Добрушин Леонід Давидович. Український фахівець у галузі зварювального виробництва, доктор технічних наук (2003). Серед робіт:«Welding of Bimetals», 2003 (співавтор)«Прецизійне зварювання вибухом конструкцій» 2003«Сучасний стан та перспективи розвитку зварювання вибухом та вискокошвидкічним ударом» 2004«Нове в різанні металоконструкцій вибухом» 2005. Серед патентів: «Камера для обробки металів вибухом», 2012,

Костянти́н Костянти́нович Хрєно́вукраїнський учений у галузі електрозварювання. Дійсний член АН УРСР (1945). Член-кореспондент АН СРСР (1953). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1955)Наукова діяльність : Основні праці Хрєнова стосуються електрозварювання металів, зокрема метод електрозварювання й різання металів під водою (Сталінська премія 1946 року) та холодного зварювання. Автор близько 200 праць. Лауреат Державної премії СРСР (1986).

Володи́мир Володи́мирович Підгає́цький Народився в сім'ї лікаря Володимира Підгаєцького. 1941 року закінчив Київський індустріальний інститут (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»). Отримав направлення в Іжевськ на завод мотоциклів. Оскільки для інженера-зварника тоді роботи за фахом там майже не було, тому працював начальником підвідділу відділу технічного контролю. Навесні 1942 року Підгаєцький добровільно пішов в армію. У військових таборах набув артилерійських навичок. Від липня 1942 року перебував на фронті в складі 107-ї гаубично-артилерійської бригади великої потужності. Брав участь у боях під Єльнею, Дорогобужем, Смоленськом. У складі Третього Білоруського фронту воював у Прибалтиці та Пруссії. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Японією». З 1 лютого 1946 року працював в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона НАН України. 1953 року захистив кандидатську дисертацію, 1964 — докторську. 1973 року надано звання професора.1952 року разом із групою вчених і виробничників Підгаєцькому присуджено Сталінську премію третього ступеня (за 1951 рік) — за розробку та широке впровадження серії флюсів для автоматичного зварювання (керівник роботи — професор Костянтин Любавський

Яросла́в Ю́рійович Ко́мпан. Син історика Олени Станіславівни Компан. 1941 року батько добровольцем пішов на фронт і першого ж року війни загинув. Ярослав разом із матір'ю евакуювався до Узбекистану.1960 року закінчив Київський політехнічний інститут (фах «Обладнання та технологія зварювального виробництва»).1969 року захистив кандидатську дисертацію «Процеси зварювання титану» й став кандидатом технічних наук.1985 року захистив докторську дисертацію «Магнітокероване електрошлакове зварювання та плавлення титану та його сплавів» і став доктором технічних наук. У 1960–1962 роках працював у Києві інженером-дослідником в Інституті газу АН УРСР (нині НАН України). Від 1962 року працює в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона АН УРСР (нині НАН України): спочатку науковий співробітник, потім старший науковий співробітник. Від 1988 року — завідувач лабораторії магнітної гідродинаміки електрошлакових процесів. У 1990–1992 роках був професором Тернопільського приладобудівного інституту.

Дякую за увагу