Презентація "Волинський версаль"

Коли сонце сідає за горизонт і високі пагорби оповивають сутінки, у самому його серці, над ставом таємниче вимальовується на темному тлі старого парку стрімкий силует старого палацу.

Серед численних пам’яток історії та архітектури Тернопільщини Вишневецька резиденція займає непересічне місце. Як приватне володіння волинського роду князів Вишневецьких резиденція впродовж століть була і оборонним форпостом і феодальним замком, і, нарешті, культурним осередком історичної Волині.

Найкраще з будівель XVIII ст. зберігся архітектурний шедевр, що його являє собою Вишневецький замок. Це найтиповіший зразок французької культури, найцілісніший за композицією, найбагатший за прийомами планування, який, здавалось би, міг більше за інших зазнати пошкоджень від багатьох негод. Згадаймо ж про його історію, засновників, колишніх володарів, випадкових і тимчасових власників, і нарешті, грабіжників і вандалів.

Точно встановити, коли було закладено Вишневець, звичайно, неможливо, але історію його, без сумніву, можна вважати тісно пов’язаною з його власниками. Першим володарем Вишневця, що й прийняв ім’я від своєї вотчини, був, за свідченням польських літописців і геральдиків, Солтан Вишневецький, правнук князя Корибута-Димитрія, сина великого князя литовського Ольгерда.

Іван Вишневецький Михайло Вишневецький Олександр Вишневецький Після смерті князя Солтана родові маєтки його перейшли до брата Василя, від якого частина їх з Вишнивцем дісталася потім синові його Михайлу, таки справжньому родоначальнику князів Вишневецьких. З числа синів його, що залишили нащадків, Іван і Олександр започаткували собою дві лінії цього роду: старшу – князівську і молодшу – королівську.

У королівській лінії наперед виступають насамперед сини Олександра, старости Речицького: Михайло і Олександр Князь Михайло й дружина його трималися православ’я, гаряче служачи на користь вірі. У своїх задніпровських маєтках вони будували монастирі й церкви: у Прилуках, Підгірцях й інших місцях, з яких найвідомішим був Мгарський монастир у Лубнах. Князь любив церковні пам’ятки і зберігав у себе великий скарб – славетну книгу «Бесід Апостольських». Помер князь Михайло отруєний волохами, й поховано його разом із дружиною у замковій церкві, де в гробницях їхніх, за переказами, приховано було й коштовне їхнє вбрання

Князь Михайло ІІІ залишив сина Єремію (Ярему) Міхала Багато обдарований від природи розумом і енергією, своєю широкою військовою діяльністю він здобув собі славу народного героя. Він зумів збільшити володіння свої до небачених розмірів, далеко розсунувши їх за Дніпром. На цій великій площі, не враховуючи Вишневеччини й Волинських земель, нараховувалось 56 міст і сіл, а в них 39610 господарських дворів, що сплачували одного лише чиншу 180000 руб. сріблом Але доля мінлива, й на кінець свого життя могутній володар залишив своєму єдиному сину лише крихти, збережені після повстання українських козаків у 1648 році.

Жодного з монархів польських ні до, ні після Михайла Вишневецького не обирали так одностайно, майже натхненно… але й корона жодного з них не була прикрашена болючішими тернами. Важкі матеріальні умови, що від них потерпав молодий король по вступі своєму на престол, не могло бути покрито навіть щедрими подарунками його прибічників-вельмож. Навіть королівський замок у Варшаві бідний король побачив повністю обдертим шведами, які не залишили в ньому не тільки прикрас, а й меблів… На Михайлові урвалася королівська лінія Вишневецьких.

Князівська гілка цього роду, як уже було зазначено, пішла від іншого сина родоначальника Вишневецьких – Івана Михайловича, старости Шиського. Ця гілка, хоч і не надовго пережила молодшу, теж могла пишатися деякими зі своїх представників.

Таким був, насамперед, запорозький богатир князь Дмитро Іванович (Байда), навколо життя якого, сповненого пригод, склалося немало легенд. Був він і на тривожних Дніпровських порогах, де зміцнював острови на захист польських окраїн, був і на службі в царя московського Івана Грозного для погромів татар, і знову в польського короля, що обласкав його й спонукав на нові військові авантюри. Віроломно захопивши Байду, турки спровадили його до Солімана, й той наказав повісити бранця на гак за ребро. Так промучився він три дні. І літописець додає, що «серце його з’їдене було ворогами, які жадали насититися його мужністю».

І якщо життя двох інших братів, Андрія і Костянтина, не було настільки сумним, то син другого з них був причетний до похмурої історичної події, місцем зв’язки якої був саме Вишневець. Подія ця стосується особи Лжедимитрія І й самого початку його піднесення. Не менш трагічною була й доля брата його Сигізмунда. Сигізмунд цей, гостюючи разом з польським королем у герцога Альбрехта Прусського, нагло загинув під час феєрверку від ракети, що випадково вибухнула.

Втікши з Росії до Польщі, Отрєп’єв знайшов прихисток у князя Адама Вишневецького, якому й відкрився про своє начебто царське походження. Останній, не зважуючись діяти самотужки, повіз самозванця до свого родича князя Костянтина ІІ Костянтиновича у Вишневець. Тут майбутній цар звернув на себе увагу другої дочки воєводи, Марини, що згодилася стати йому за дружину. Тоді ж цар Борис надіслав до Вишневецького таємного посланця, який пропонував видати Самозванця. Проте князь Костянтин відхилив цю пропозицію і, викликавши Марину до Вишнівця, влаштував тут урочисті її заручини з Димитрієм у замковій церкві. І в цій невеличкій церковці, яка збереглась і донині, покладено було офіційний початок великої історичної драми.

Князь Костянтин ІІІ залишив двох синів – Януша-Антона й Михайла-Сервація. З них перший був каштеляном краківським і, між іншим, зазнав слави як автор кількох книг духовного змісту та цікавого рукописного панегірика, в якому описав був діяння роду Вишневецьких. По смерті його лишився єдиний і останній представник князів Вишневецьких, молодший його брат Михайло-Сервацій.

Попри те, що князь Михайло-Сервацій не мав особливих талантів і, певно, обдарований ними був навіть менше, ніж брат його Януш, ім’я його звучало повсюдно. Доля наче б пестила його, щедро догоджаючи примхам, а серед них було, звичайно, прагнення трону, і, хтозна, може, й досяг би він цього, бувши власником величезних маєтків, першим магнатом тогочасної Польщі й останнім нащадком славетного роду. Однак кар’єра його обмежилась тільки найвищими в державі посадами і званнями, що їх він з жадібністю собі брав. Гетьманську булаву змінив він на канцлерську печатку, цю останню – на сенаторське крісло й знову повернувся до булави, бо ж гетьманство найбільше задовольняло його марнославство, викликаючи лицарські спогади про предків, які не давали йому спокою.

Князь Михайло-Сервацій був «паном» у повному значенні цього слова, любив пишноту та лоск і повсюдно оточував себе ними. У Вишневці, на старому згарищі спорудив він урочистий палац, а довкола нього завів чудовий сад. Усередині палац улаштовано було з надмірною розкішшю, всюди оксамит і атлас, позолоть і бронза, картини й коштовні годинники, китайська й турецька зброя, срібний посуд та інкрустовані меблі з гербами. Щоправда, і «князівство» варте було палацу: 9 містечок і 150 сіл належали одному Вишневцю, і це не рахуючи великих литовських і українських маєтків князя, маєтків першої дружини його, князівни Дольської, і багатих коронних земель, здобутих за королівськими привілеями.

Помер він у 1744 р. хоча смерть була несподіваною для нього самого. Він сконав напередодні привітання від імені литовського війська короля польського, котрий, уперше від вступу на престол, зібрався до Литви на Гродненський сейм. Погреб князя, тіло якого було перевезено до Вишнівця і тут поховано в Кармелітському монастирі, було обставлено з небаченою урочистістю, і над труною його, як останнього в роду, потрощено було, за звичаєм того часу, давній герб князів Вишневецьких.

Анна Вишневецька Єлизавета Вишневецька Неозорі володіння, залишені князем Михайлом-Сервацієм Вишневецьким, перейшли після його смерті до двох дочок: Анни, княгині Огинської, і Єлизавети Замойської; через чотири роки перша половина їх дісталася Плятерам, Пшездецьким, Бжоздовським і Вельгорським, зятям кн. Огинської, оскільки єдиний син її помер без нащадків, а друга, з самим Вишневцем, перейшла, за єдиною дочкою Замойських Катериною, – в рід графів Мнішеків, до підкоморія литовського Івана-Карла Мнішека.

Кілька разів приїздив до Вишневця і король Станіслав Август. Прийнято його було з належною шаною, він одержав у дарунок од городян гармату з гербом Вишневецьких і золоту медаль короля Михайла. Двічі заїжджав до Вишневця король польський 1787 року: перший раз на шляху до Канева, куди він їхав для побачення з імператрицею Катериною ІІ, і вдруге по дорозі назад, до Варшави…

Карл-Філіп Мнішек (1794 – 1846), учений геральдик і генеолог, пробув тут майже все своє життя, оточений книгами і творами мистецтва, зібраними його предками, й тими, які старанно колекціонував він сам. Дбайливо оберігав він їх як останню пам’ять про велич цього місця і його володарів. Багату вишневецьку бібліотеку поповнив він відділом Polonica й залишив у рукописах багато власних праць з геральдики та історії Польщі.

Як на лихо, сини його Андрій та Юрій, виховані за кордоном, не зуміли оцінити й полюбити своє рідне гніздо й першими почали потроху розбазарювати безцінні пам’ятки Вишневця. За розділенням з братом Вишневець дістався графу Андрієві Мнішеку, але, на жаль, з тим лише, щоб перейти від нього в руки осіб, котрі зовсім не розуміли далекої їм культури.

Маєток, замок і весь його скарб продано було 1852 р. грузинській князівні Абамелек, а Мнішек вивіз до Парижа велику частину своїх фамільних портретів, мармур, бронзу, картини Ван Дейка, Рембрандта, рукописи й до 2 тисяч книг. Продаж цей свого часу наробив багато галасу, і навіть байдужих обурила та легковажність, з якою відірвано родові володіння, тим більше, що матеріальний інтерес не був тут спонукою.

Пограбовані його збірки, вирубані ліси довкола резиденції, порушена гармонія палацового ансамблю. Та найбільших руйнувань Вишневецькому замку завдають I і II Світові війни та більшовицький наступ 1920 р. А велика пожежа у 1944 р. стала останнім нищівним ударом. На початку 1960 рр. Вишневецька резиденція відбудована, на жаль, лише у фасадах, повністю втрачені палацові інтер’єри. Зазнали змін і палацові служби.

І тільки тепер, у руках свого теперішнього господаря П. А. Демидова, здається, знайшов, нарешті, Вишневецький замок свого цінителя, котрий зуміє оберегти й рідкісну пам’ятку архітектури початку XVIII століття, і ту дещицю, яка ще вціліла в ньому.

Вишневецький палац здобув славу не лише як магнатська резиденція з багатим історичним минулим, але і як скарбниця інтелектуальних та мистецьких цінностей. У свій час літописці у захваті писали про Вишневець: «Палац був з великою пишністю, всюди оксамит та атлас, позолота та бронза, картини та дорогі годинники, зброя, срібний посуд інкрустовані меблі з гербами».

Рожевий салон Відомо, що за часів Михайла Сервація Вишневецького більшість залів палацу використовувалася для музейних колекцій. Вони так і називалися: білий зал – портретна галерея, королівський зал, китайські кімнати і т. п. Очевидно, що до кінця XVIII ст. у резиденції були сконцентровані великі матеріальні та художні цінності. Це насамперед, надбання багатьох поколінь самих Вишневецьких, а також графів Мнішеків, перевезена спадщина з їхньої резиденції у Ляшках Мурованих і частина колекції останнього польського короля Станіслава Понятовського, відомого у Європі колекціонера того часу.

Блакитний салон Найціннішим серед збірок палацу був родинний архів, який згідно каталогу складався з 12 розділів. На підставі цих документів можна було скласти уявлення про економічне, суспільне та політичне життя і України, і Речі Посполитої, і інших держав. Особливо великою була та його частина, яка включала приватне листування, а з огляду на широку державницьку діяльність представників роду Вишневецьких та Мнішеків, архів мав неоціниме значення для історії.

Усі відвідувачі Вишневця серед найвизначніших збірок палацу відмічають колекцію живопису, яка ділилася на три великі частини: а) родові портрети (близько 600) б) жанрові полотна (приблизно 150) в) серія історичних полотен. Усього галерея нараховувала близько 2,5 тис. Портрети Вишневецьких – 30, Мнішеків – 72, Тарлів – 34, Понятовських – 11 та інших. Крім родових портретів заслуговували на увагу збірка королівських портретів, як єдина у своєму роді тісно пов’язана з минулим та історією палацу.

Серед інших збірок вартою уваги була велика колекція камінних годинників, дорогі срібні та позолочені сервізи, старовинний фарфор, численні світильники та люстри. Славився палац у свій час і чудовими меблями XVII-XVIII ст., готичними кріслами, інкрустованими столиками, розкішними секретерами.

На жаль, у середині ХІХ ст. після від’їзду Мнішеків та продажу маєтку у Вишневці відбуваються серії аукціонів та розпродаж. Випадкові володарі, які не розумілися на чужій їм культурі завдали непоправних втрат палацу та його колекціям. Збірки розійшлися по музейним та приватним зібранням Європи.

Час від часу на аукціонах Європи з’являються речі з Вишневецького палацу. Стосовно перспектив повернення музейних цінностей Вишневецьких збірок, то справа це складна, повинна бути вироблена схема у комплексі як єдина державна програма. Повне відродження Вишневецького палацу не буде можливим без створення тут серйозного музею, відтворення інтер’єрів XVIII ст. та повернення тих цінностей, які були невід’ємною частиною його історії та минулого.

На сьогоднішній день палац у Вишнівці привертає до себе значну увагу як одна із найцінніших пам'яток минулого України. Не оминув його своєю діяльністю й Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити Комплексну програму збереження та використання палацово-паркового комплексу в с-щі Вишнівець Збаразького району Тернопільської області на 2005-2010 роки

Мета і завдання Програми Мета Програми полягає у забезпеченні збереження, популяризації унікальної пам’ятки, створенні умов для раціонального та безпечного її використання як сучасного культурно-історичного центру. Основними завданнями Програми є: усунення згубного впливу гідрогеологічних та техногенно-екологічних процесів на технічний стан пам'яток та в охоронній зоні комплексу; забезпечення захисту, консервації, реставрації, музеєфікації та раціонального використання комплексу; забезпечення фінансування визначених Програмою заходів за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел; залучення громадськості до розв'язання проблем збереження культурної спадщини та соціально-економічного розвитку селища та області.

Очікувані результати Виконання Програми забезпечить: отримання ґрунтовної археологічної та історико-архітектурної інформації, а також відомостей про інженерно-геологічні і гідрологічні умови на території комплексу та в його охоронній зоні; усунення або мінімізацію згубного впливу містобудівних, техногенних та екологічних факторів на стан збереження будівель і споруд комплексу; збереження унікального палацово-паркового комплексу; підвищення ефективності використання комплексу, розвиток туризму, зокрема міжнародного, як одного з основних джерел залучення інвестицій.

Байда У родинному містечку князів, за однією з версій народився Дмитро Іванович Вишневецький, якого прозвали Байдою через улюблену зброю – лук. Лук, стріли і сумка-байда так міцно злилися із образом князя, що зазвичай його зображують з ними. Саме князь Дмитро заснував у 1556 р. на острові Мала Хортиця першу відому Січ і вперше озброїв козаків гарматами. Князь був управним політиком, добре грав на протиріччях між Москвою, Польщею та Туреччиною.

Таємниця Старого замку Вишневецькі вперто боролися з ординцями. Побутує легенда, що мешканці містечка викопали підземні ходи, один з яких вів під ставом від замку до Старого Вишнівця. Цими підземеллями оборонці могли втекти в разі здобуття фортеці. Так, одного разу ординці довго не могли захопити замку, і зрадник провів їх через один із потаємних ходів. Усіх захисників тоді вирізали, а в околиці залишилося так мало людей, що містечко на 12 років звільнили від податків. Згодом входи до підземель завалилися, і їх досі не розкопують через брак коштів.

Духовний заповіт Серед жінок, що носили прізвище Вишневецьких, чи не найпомітніше вирізняється Раїна. Вона була ревною оборонницею православної віри. На білому світі прожила лише тридцять літ. За три роки до своєї смерті поховала чоловіка. Тож їхній семирічний Ярема (Єремія) та чотирирічна Ганна залишилися круглими сиротами. Князь Юрій першим прийняв католицьку віру, викликавши в родині велике обурення, з ним навіть ніхто не хотів спілкуватися. Можливо, тому, вмираючи, Раїна Могилянка склала свій духовний заповіт, в якому серед іншого зазначила, що той, хто відмовиться від її фундацій, зрадить "єдиній істинній" православній вірі, прийде з нею на суд Божий і не буде мати ні він, ні його нащадки продовження. В народі твердять, що материне прокляття здатне рід звести. Можливо, так сталося і з Вишневецькими.

Зрадник православ’я? Володарі фортеці спершу були опорою православ’я, однак згодом самі прийняли католицтво. І найбільш відомим католиком серед них став Ярема. Біля замку є Вознесенська церква 1530 р., де, за переказами, мати просила Ярему не зрікатися батьківської віри, та він не додержав свого слова. Однак оповідь може бути вигадкою. Річ у тім, що мати Єремії померла у 1619 р., коли йому було 6-7 років. 3 роки перед тим підісланий православний монах отруїв батька Яреми князя Михайла Корибута. Правдива ця версія чи ні, але католик Єремія не приймав православного духовенства. Утім, він ніколи не зачіпав тієї православної церкви, в якій знайшли останній спокій його батьки, і був щедрим жертводавцем Мгарського православного монастиря.

Кам’яна лавка славетних При палаці був створений італійський садок, закладений англійський парк, що займали до 200 гектарів. Донині в італійському садочку збереглася кам'яна лавка, на якій сиділи Микола Костомаров, Леся Українка. Був тут і Тарас Шевченко. Відпочивав на цій лавці й видатний француз Оноре де Бальзак. Оноре навіть придбав у Вишнівці деревину, яку, як сам згодом писав, вигідно продав, поправивши в такий спосіб власні фінансові справи.

“Скажені” шахи Із відомих людей у XIX ст. містечко відвідав Тарас Шевченко. У Вишнівці він почув та занотував розповідь про «скажені» шахи власників замку. До господарів містечка часто приїжджали гості, і, щоб розважитись, вельможі задумали грати живими кріпаками-фігурами на великій шахівниці. Той, хто здобував «фігуру», забирав її собі. Пани зовсім не зважали на те, що розлучають подружжя, дітей і батьків. Програні «фігури» гості везли до своїх маєтків, і чимало сімей не бачилися до кінця життя. Біля палацу є високий пагорб, на якому під час гри сиділи магнати і оглядали шахівницю з висоти.

Тут з’являється Білий Лицар, дерево щастя є Який замок чи палац – без примар. Вишнівецька резиденція знала чимало людських трагедій, зрад, тут Раїна писала свій духовний заповіт… Зрозуміло, що всі ці події породили багато легенд. Кажуть, що опівночі з глибоких підвалів з південного боку палацу виїжджає на білому коні Білий Лицар, оглядає будівлю, відтак зникає у насадженнях саду. Одні стверджують, що це привид Яреми, адже його спочатку похоронили в місцевому костелі, згодом мусили перевезти останки до Польщі, бо козаки цього прагнули. Інші припускають, що це гуляє дух покійного короля Михайла Корибута, в якого вже надто була нещаслива доля…

Князь Михайло Мнішек був до безтями закоханий у свою другу молоду дружину Іршулю. Щодня їй присвячував власні вірші. Вона ж – замовляла для парку нові скульптури з обов’язковим написом: «Коханому Михасеві, який зробив мене найщасливішою жінкою в світі.» Коли на початку минулого століття новітні вандали знищили скульптури, залишилися лише постаменти з написом серця. Люди, які приходили сюди, читали цей текст і заливалися сльозами – так зворушувало їх чуже щастя.

Довідка Замок і палац у містечку можна знайти за вказівками. Обидві пам’ятки, а також Вознесенська церква розташовані зліва від центральної дороги. Вхід на територію заповідника платний, можна замовити екскурсію. Окрім розташованих поруч залишків замку, палацу, Вознесенської церкви, будівель монастиря і парку, у Вишнівці є ще одна, дерев’яна, церква. Вона стоїть справа від шляху, якщо їхати з Тернополя до Кременця. В один день із відвідинами Вишнівця можна оглянути пам’ятки Кременця, який розташований за 23 км звідси, і Збаража – 25 км. Приблизно за 48 км від Вишнівця розташована християнська святиня – Почаївська лавра.

Палацовий комплекс у містечку Вишнівець, що за 45 км від Тернополя, належить до найкраще збережених і водночас до найвизначніших пам’яток історії України і навіть усієї Східної Європи. Вишнівець знали як “Польський Версаль” – скарбницю зі скарбниць, справжню перлину Європи. І показово, що таку оцінку маєтку дав не місцевий житель, а іноземець Оноре де Бальзак. Француз був просто у захваті, як, зрештою, і останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський та спадкоємець російського престолу великий князь Павло Петрович. Та й хіба могли не вразити когось полотна Гольдбейна, Рембрандта, Рубенса і Каналетто! А вони ж – лише дещиця колекції.