Матір’ю Лесі Українки була письменниця Ольга Косач, що ставила на своїх роботах псевдонім Олена Пчілка. Вона була активною учасницею проукраїнського руху. Встановила сімейною мовою спілкування українську мову і прищеплювала своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій.
Дядьком Лесі Українки був відомий український вчений, засновник українського соціалізму – професор Михайло Драгоманов. Серед іншого, він розробив концепції народності літератури, боровся із псевдонародністю, провінційністю і обмеженістю літератури. Драгоманов значно вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.
Надія Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, – Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. [Луцьк, 1880]
Лірична сповідь Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна «Одержима». Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.
Уривок із поеми «Одержима»Чого ж се я слідом за ним блукаю?Чого? Сама не знаю. Певне, духмене сюди завів на певну згубу. Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,ніж в іншім місці. Я загину тут,я вигострила погляд у пустині,мов соколиний зір, — все виглядала,чи він хоч не подивиться на мене?Не подивився і не обернувся... Занадто вже буйна була надія!Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!
Леся Українка «силою свого генія... створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь» (Б. Мельничук). «На свій вік це геніальна жінка... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя» (М. Павлик). «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини» (І. Франко).