Презентація " Я буду вічно жити..." (До 150-річчя від дня народження Лесі Українки)

« Я буду вічно жити…»( До 150-річчя від дня народження Лесі Українки)

25 лютого – 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-​Квітки) - видатної української письменниці, поетеси, перекладачки, громадської діячки

Матір’ю Лесі Українки була письменниця Ольга Косач, що ставила на своїх роботах псевдонім Олена Пчілка. Вона була активною учасницею проукраїнського руху. Встановила сімейною мовою спілкування українську мову і прищеплювала своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій.

Дядьком Лесі Українки був відомий український вчений, засновник українського соціалізму – професор Михайло Драгоманов. Серед іншого, він розробив концепції народності літератури, боровся із псевдонародністю, провінційністю і обмеженістю літератури. Драгоманов значно вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.

Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.

До мого фортепіано. Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго… Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. То ж при тобі, мій друже давній, вірний, Пройшло життя дитячеє моє. Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає!..

Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка створила його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.

Надія Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, – Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. [Луцьк, 1880]

До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності ( дівчинка читала вже з 4 років та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою.

Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.

У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Свій творчий псевдонім поетеса запозичила у дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).

Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка, ввела в лексикон українців інше слово, яке ми використовуємо нині, — «мистецтво».

Лірична сповідь Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна «Одержима». Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.

Уривок із поеми «Одержима»Чого ж се я слідом за ним блукаю?Чого? Сама не знаю. Певне, духмене сюди завів на певну згубу. Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,ніж в іншім місці. Я загину тут,я вигострила погляд у пустині,мов соколиний зір, — все виглядала,чи він хоч не подивиться на мене?Не подивився і не обернувся... Занадто вже буйна була надія!Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

За словами Івана Франка, тендітна й ніжна Леся Українка була «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоча сама поетеса себе не вважала гідною й нігтя Франка, оточення сприймало її як надзвичайно сильну духом жінку.

Заміж Леся Українка вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.

За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.

Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві. 

Леся Українка «силою свого генія... створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь» (Б. Мельничук). «На свій вік це геніальна жінка... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння пое­зії, освіти та людського життя» (М. Павлик). «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хорої дівчини» (І. Франко).

До тебе, Україно, наша бездольная мати,Струна моя перша озветься.І буде струна урочисто і тихо лунати,І пісня від серця поллється. ("Do" (Гімн. Grave))

Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.

Презентацію підготувала учитель української мови і літератури, зарубіжної літературифілії Гребінківська ЗОШ І-ІІІ ст.№1 Опорного закладу Гребінківська ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 Таран Лариса Валеріївна