Презентація як доповнення до теми " Творчість Пауля Целана"

CZERNOWITZ - Чернівці«Це була місцевість, де жили люди і книжки». Пауль Целан

Скільки може витримати одна людина? Війна і постійні гоніння, депортація і загибель батьків у концтаборах, важкі примусові роботи, втеча з рідного міста й тяжкі депресивні стани. Усе це випало на долю одного з найбільш ліричних поетів повоєнної Європи Пауля Целана. Життя поета вмістилось у п’ятдесят років між Чернівцями й Парижем. «Земний Єрусалим», «місто синагог» – так понад сто років тому називали Чернівці.

Чернівці – це величний простір, зітканий зі спогадів, планів, безтурботного споглядання і дійсності. Він, цей простір, – неосяжна метафізична громадина щастя, мрій, очікування і втрат. Целан – це невигойний біль і смуток "Простору Чернівці". Він жалкував за Чернівцями своїми особистими терзаннями, а Чернівці жаліють за ним: за недодану йому любов, за не подаровану йому втіху, за усю красу, яка чекала на нього, і до якої він не добув. Він і пішов у "Простір Чернівці": недолюблений, недомріяний, але страшенно притяжний на межі щему.

Будинок у Чернівцях ,в якому народився і жив Целан Пауль

У ті часи Чернівці були мультикультурним, толерантним містом, де ніколи не було зіткнень на національному ґрунті, хоча в одному просторі мешкали представники різних народностей – євреї, німці, українці, румуни, поляки, вірмени та ін. В такій обстановці автор ріс і навчався (зокрема, в теперішній гімназії № 5 та згодом – Чернівецькому університеті).

Чернівці мають аптеку , де купував мікстури Пауль Целан. Їй уже 118 років.

В Україні про Целана знають мало«Зрештою, як і решта української культурної спадщини, українці про неї майже не знають, що не справедливо, тому що Целан – це одна з основних поетичних особистостей Європи 20 століття», - сказав у розмові з Deutsche Welle Сергій Жадан. Хендрік Джексон переконаний, що українці мають вважати творчість Целана й частиною своєї спадщини: «Це взагалі велике культурне надбання і тим більш грандіозна поезія. І вона може дуже багато чому навчити людину». Його німецький колега Фалькнер називає Пауля Целана «найбільшим експортером серед письменників України»: «Тобто - він розширює Україну, переносить межу української культури за межі України».

Пам’ятник німецькомовному поетові та перекладачу Паулю Целану відкрито в 1992 році біля будинку № 111 по вулиці Головній. Пам'ятник є даром місту від Австрії з нагоди днів культури в Україні.

Українські переклади Целана. Для відновлення імені поета в Україні вже дещо робиться: Целана перекладають Петро Рихло, Марк Білорусець. Сергій Жадан включив кілька перекладів Целана до своєї збірки «Марадона». «В мене просто є ідея, я хочу перекласти, зробити книгу його обраних віршів з останніх його збірок. Ми давно вже говорили про це із київським видавництвом «Критика», вони чекають від мене цього рукопису. От я думаю, десь найближчим часом я його й зроблю», - обіцяє Сергій Жадан.

Головний молитовний будинок єврейської чернівецької громади1877 року у місті звели «Темпль» у модному (на той час) неомавританському стилі за проектом архітектора Ю. Захаревича ( Львів) на пожертви найбагатших євреїв міста. До речі, тут співав Йозеф Шмідт, якого ще називають «буковинським Карузо». Але під час Другої Світової війни синагога була спалена, купол споруди був фактично повністю зруйнований, опісля так і не відновлений. Тепер тут як кажуть місцеві євреї "кінемагога" - раніше кінотеатр "Жовтень", нині "Чернівці".

Садгора: «малий єврейський Ватикан» 1 У 1842 році на околицю Чернівців, до містечка Садгора (засноване 1770 року) прибув засновник династії нової релігійної течії – хасидизму – Ізраель Фрідман, також відомий як Ружинський цадик. І з того часу Садгора стала для хасидів своєрідною Меккою. Тут цадик служив вісім років, упродовж яких із його ініціативи та під його керівництвом у Садгорі збудовані синагога і школа, організоване велике господарство. Після смерті цадика у 1850 році його посаду й почесті успадкував його син Абрахам Яків Фрідман, а згодом і внук. Кілька поколінь цієї родини поховані на місцевому єврейському цвинтарі.

Чернівці до початку Другої світової війни вважалися єврейським містом, відомим тоді як «Юденштадт». Тут із 120 тисяч населення 50 тисяч були євреї. З початком Другої світово ївійни для сім’ї та близьких Пауля настали темні часи. Болючі рани залишили у його душі страшні вбивства та переслідування його народу. Спалювались синагоги, створювались гетто, євреїв масово депортували у концентраційні табори. Сам поет протягом чотирьох років працював в румунському примусовому таборі. Не зважаючи на тяжку працю та ганебні умови, Пауль і далі писав вірші. В кінці 1942 року в концтаборі загинули батьки поета. Він дуже тяжко переніс смерть дорогої матері. Наслідком цих подій став панічний страх антисемітизму, який вилився у манію переслідування.

гетто займало третину міської територіїУ газеті "Bucovina" від 16 жовтня 1941 року вміщено повідомлення про те, що в суботу, 11 жовтня, в Чернівцях було сформоване тимчасове гетто, куди були переселені всі євреї з верхньої та центральної частини міста на територію довкола кладовища, залізничної станції, а також вулиць єврейського району. Від решти міста гетто було загороджене дошками і колючим дротом, вдень та вночі контролювалося військовими і поліцейськими.

Тогочасна Румунія мала фашистський режим під керівництвом генерала Антонеску. За підтримку Румунією кампанії проти Радянського Союзу Гітлер передав Антонеску контроль над територією між Дністром та Бугом. Вже у вересні 1941 року румуни почали депортувати євреїв із Бессарабії та Буковини у так звану "Трансністрію", що у перекладі з румунської означає "По той бік Дністра"."Із усіх населених пунктів в околицях людей пішки відправляли до Трансністрії, усіх без виключення", - розповідає Йосип Бурсук. Скільки з них втопилися у Дністрі, скількох застрелили під час "маршів смерті", скільки дійшли до Трансністрії, скільки там полягли - навіть історики не можуть сказати точно. Переважно називають цифру у 410 тисяч замордованих. "Румуни залишали людей помирати: без даху над головою, без пального, без теплого одягу", - розповідає Бурсук. Голокост у Трансністрії

Осокоре, ти в пітьмі сивієш. Моя мати сивини не знала. Зелено, купаво на Вкраїні. Моя світла мати не вернулась. Хмаро, ти наповнюєш криниці. Моя тиха мати гірко плаче. Зірко, ти снуєш вогнисту стрічку. Серце матері свинець пронизав. Двері, хто вас висадив із петель?Моя ніжна мати вже не прийде. Батько Пауля Лео — небагатий комерсант, торгував деревиною і мріяв про відродження єврейського народу і єврейської держави на обіцяній землі предків — у Палестині. До речі, у дитинстві Пауль вивчав іврит — давню мову іудеїв. Батько помре від тифу у концтаборі . Мати — Фріці, хоч і без освіти, була розумною і начитаною жінкою. Вона вчила сина любити літературу та музику, підтримувала Пауля в усіх його починаннях. Фріці, нездатну до важкої фізичної праці, нацисти просто розстріляють. Пізніше у своєму вірші Пауль напише рядки: