Презентація "Як жили предки"

ЯК ЖИЛИ ПРЕДКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ-СЛОВ’ЯНИ. Суспільне та господарське життя.

Мета уроку: формувати та розвивати в учнів дослідницькі уміння, навички пошуково - дослідницької роботи (виявлення проблем, збір інформації), спостережливість, уміння висувати гіпотези, узагальнювати, розвивати аналітичне мислення абезпечити механізм розвитку критичного мислення дітей, уміння шукати шляхи вирішення проблеми.

Суспільне життя давніх слов‘ян. Община Сім'я. Плем'я. Декілька родин що займали певну територію, складали общину, кілька таких общин утворювали плем'я

Прокопій Кесарійський ІV ст.…Народ цей не управляється однією людиною і здавна живе у народовладді. Тому все що для них корисно, або шкідливо, вони спільно обговорюють…старійшининародні зборивождь

Завдання 1 Велика рогата худоба, кози, вівці, свині – Горох, ріпа, редька, цибуля й часник – Ливарна справа й ковальство – Посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія – Просо, ячмінь, пшениця, жито, овес, льон і конопля – Хутро, мед, віск, шкури, зерно -Використовуючи подані рядки слів, сформулюйте речення, які характеризують господарське життя та заняття давніх слов’ян.

Що споживали давні слов'яни? Cлов’яни сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, боби. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так само поширена, як в наш час картопля; їли її в пареному вигляді), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, які були сировиною для ткацтва. Завдання 2

цікавинка. Слов’яни вели осілий спосіб життя!У слов’ян першої половини І тис. до н.е. були поширені дві системи землеробства: підсічно-вогнева і перелогова. Перший спосіб був характерним для лісових районів. Він полягав у тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того, як дерева висихали, їх спалювали. Важким суком боронували нове поле, змішуючи попіл з верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена таким чином земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а старе поле на багато років залишали. У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом кількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробки землі використовувалась соха із залізним наконечником-лемешем. Coxa

Землеробство• перелогове;• підсічне. Господарське життя слов’ян. Торгівля (натуральний обмін)• внутрішня;• зовнішня. Ремесло• металообробка;• гончарство;• прядіння, ткацтво;• каменярство;• деревообробка Промисли• збиральництво;• мисливство;• рибальство;• бортництво (лісове бджільництво). Скотарство• домашнє

Поселення давніх слов’ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на схилах річок. Слов’янські поселення в основному розміщувались біля річок, де були родючі ґрунти. Вони були невеликими і найчастіше не мали укріплень. Укріплені городища були поширені в районах, які піддавались нападам кочівників. Поселення та житло

Найпоширенішим типом житла на початку нашої ери була хата, стіни якої робилися з лози та глини.

з життя слов’ян Ранок слов’янина починається з першим промінням сонця. Сім’я прокидається в маленькому будинку, тільки невелика частина якого виступає над землею. Всередині приміщення досить прохолодно і сиро. Зігрітися допомагає розпалений вогонь у викладеній з каменю або земляній печі. Димаря ще немає, так що чад від печі заповнює все приміщення. Двері являють собою дві рублені половинки, які можна зрушувати/розсовувати. Підлога покрита твердою, добре утрамбованою землею. Жінка то і справа поливає її водою і підмітає. З ранку на дерев’яному столі членів сім’ї чекає сніданок, що складається з зернової каші або юшки («юхи») і молока. Вся посуда зроблена власноруч, без допомоги гончарного круга. З прикрас на високому круглому і звужується догори глиняному горщику є кілька прямих або косих насічок. Кухонне начиння складається з безлічі плоских тарілок, глечиків та кухлів. В одному з глечиків, схожих за формою на бутон тюльпана, кілька років тому був похований прах батька. Його спалили на багатті, і зібраний в посудину попіл заритий у спеціально відведеному місці – ділянці поля поховальних урн. Після сніданку чоловіки йдуть в поле чи в ліс працювати, жінки залишаються вдома, щоб займатися ткацтвом і вишивкою. Діточки, якщо такі є, будуть доглядати за худобою. Домашніх тварин у давніх слов’ян було багато: це і коні, і корови, і свині, вівці, є так само кури і гуси. далі буде…

продовження… Взявшись за дерев’яну соху, мотику або копалку,чоловіки відправляються сіяти чи жати пшеницю, овес, жито, ячмінь чи коноплі (для вироблення тканини). Залізних знарядь поки дуже мало, як і ковалів – майстрів, що виготовляють з руди кільця, ножі та інші необхідні в господарстві речі. Якщо земля-матінка ще не оброблялася, то вона називається «метою», «цілиною», та ж, що вже вирощувалась – «нивою». Народи, що живуть в оточенні лісів, поля очищають на місці спалених дерев. Грунт там родюча, але лише протягом 4-5 років. Далі знову потрібно готувати нову пустку. Тільки з часом землероби вдадуться до допомоги волів і коней, запряжених у плуг. Захотілось меду – гайда в ліс на бортництво (походить від слова «борть», що означає «дупло в дереві»). Дим від палаючого поліна заспокоює бджіл, і можна дістати меду. Взагалі в лісі для людини маса смакоти: і гриби, і горіхи, і ягоди, і береста, і сік… А під Новий рік – свято, яке відзначатиметься у вересні, спалюється поліно – щоб був урожай, достаток і мир. На свята дозволено бенкет, що складається з м’яса убитих диких тварин і спійманої риби. Полювання і рибальство, крім землеробства та лісового збирання, основні види зайнятості та способи видобутку припасів. Хвилюватися чоловікові про вірності подружжя не доводиться. Вона вірною йому до самої смерті, а то і після неї: є свідчення про самогубство жінок після смерті чоловіків, самоспалення на багатті, де спалюється тіло чоловіка. А ось одружений чоловік може заглянути до незаміжньої дівчини, якщо та йому сподобалася. Закони слов’ян дозволяли заводити кілька дружин, якщо на те було бажання і можливості у чоловіка.

Духовне життя Пригадай!!! Серцевиною культури стародавніх слов’ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов’ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людини на кожному кроці життя. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища – перш за все до сонця, води, землі, дерев і т.д., а особливо до тварин і птахів. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Давні слов’яни були язичниками. Оскільки за тих часів венеди, анти, склавини ще не мали власної писемності, свідчень про їхні вірування майже не збереглися. Щоправда, зусиллями вчених різних галузей знань дещо з давньослов’янської міфології вдлося частково відновити. Цій справі прислужилися й археологічні знахідки. Давні слов’яни мали святилища - капища. Це були кам’яні вимостки або заглиблення в землі. Більшість із них стояла просто неба, у центрі розташовувалися жертовники та масивний стовп, на якому височів ідол. На святилищах-капищах порядкували служителі язичницьких обрядів - волхви, їх вважали знавцями таємниць природи, посередниками в спілкуванні з богами; волхви, за уявленнями слов’ян, були наділені надприродними силами й здібностями. У 1908 р. дваньослов’янське святилище було відкрито на Старокиївській горі у Києві археологом Вікентієм Хвойко Давні слов’яни, що проживали на території України, поклонялися божествам, пов’язаним з рільництвом і скотарством. Джерела розповідають про верховного бога (бога сонця) - Даждьбога. Прикметно, що втіленням сонця було кілька божеств. Так, богом весняного сонця був Ярило, богом зимового сонця - Поревит тощо. До важливих богів належали бог неба Сварог, бог грому та блискавки Перун, бог - покровитель худоби, родючості та добробуту Beлес. Поклонялися наші предки духам: лісовикам, водяникам, домовикам тощо. Вірили в надприродну силу русалок, берегинь, вовкулак...

Збруцький ідол. До наших днів збереглося дуже мало слов’янських ідолів. Слов’яни вірили у магічні властивості дерева й намагалися поєднати її з силою самого бога. Найцікавішим серед відомих є знайдений у 1848 р. біля м. Гусятина на Тернопільщині на річкою Збруч кам’яний так званий “Збруцький ідол”. Зараз він знаходиться у Краківському археологічному музеї, а його копію встановлено на Софійській площі у Києві. На місці знахідки було святилище кінця ІХ - початку Х ст., однак дослідники вважають, що сама скульптура є набагато древнішою.