Презентація з історії хореографії на тему: "Балет як різновид театру"

Балет як різновид театру

Чи давно ви були у театрі?Сьогодні я вам пропоную здійснитизахоплюючу віртуальну подорож різними театрами. Ми з вами побуваємо в драматичному, музичному та ляльковому театрі. Дізнаємось, що таке п’єса, лібрето, вистава і дізнаємось, яку роль відіграє танець у драмі, опері та ляльковому театрі.

Слово "театр" у перекладі з грецької означає "видовище". У ньому відбувається таке життя, якого немає в жодному іншому виді мистецтва. Театр посідає важливе місце в естетичному вихованні людини. Кожен вид театрального мистецтва своїми засобами розповідає глядачеві про людські переживання, думки, почуття, про різні події –реальні й вигадані, теперішні та історичні. Зараз ми познайомимося детальніше із видами театру

Драматичний театр Музичний театр Ляльковий театр   Існують такі види театрів:

Основою театральної вистави драматичного театру є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності характери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми – слово, що підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як засіб побутової характеристики персонажа, в інших розкривати через словесну тканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог» і т.д.

Ляльковий театр - це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, наприклад, бути об'ємними або пласкими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками. Основною ідеєю лялькового театру, в незалежності від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформаційним або іншим акцентом (функціональна сторона лялькового театру, театру і взагалі мистецтва). За допомогою ляльок актори лялькового театру (називаються лялькарі) здатні створити яскраві о́брази, передати характерні риси людського характеру, а також форми поведінки. Актори вкладають в «уста» ляльок (а подеколи і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести. Крім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичай, існує голосовий супровід це найчастіше «озвучування» ляльок (їхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа). Також у ляльковій виставі можна бути роль оповідача, що може бути як на виду глядачів, так і поза їх очима. Дуже часто, особливо в національних лялькових театрах, вистави відбуваються під акомпанемент музичних інструментів, з використанням інших видів традиційного мистецтва тощо.

Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:     театри горішніх ляльок (рукавичні, тростьові). Демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів. У всіх означених випадках актор, що рухає лялькою внизу неї, а лялька відповідно нагорі

театри нижніх ляльок або маріонеткові театри, використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, у більшості випадків над ними

театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють. До цієї групи належить величезне число різновидів лялькового театру, зокрема: знаменитий театр тіней (з усіма його національними підвидами, як скажімо, яванський ваянг, турецький караґьоз та його грецька адаптація карагіозіс);театральні видовища вертепного плану (український вертеп, білоруська батлейка тощо);різноманітні види синтетичного лялькового театру, які можна виділити в окремий вид від маріонеток, що управляються не вгорі, а на рівні акторів (з національними підвидами, такі як японський бунраку) до перевдягнених у ляльки акторів (доволі популярний нині вид костюмованих вистав можна розглядати і як вид лялькового театру).

Висота ляльок буває різною, від кількох сантиметрів до подвійного людського зросту. Ляльковий театр існує дуже давно. Впродовж тисячоліть у всіх країнах світу з допомогою ляльок розігрувалися легенди про богів, демонів, перевертнів, джинів. В середні віки ляльки зображували перших людей світу – Адама і Єву, чортів, ангелів, грали народні казки й комічні сценки, що висміювали людські вади: нахабство, брехливість, жадібність, боягузтво. Різноманіття форм і характеру вистав лялькових театрів обумовлено найчастіше національними традиціями (так, у деяких країнах ляльковий театр був першим і тривалий час навіть єдиним видом театрального мистецтва), а також специфікою постановочно-драматургічних завдань, що стоять перед акторами, умовами, в яких відбуваються вистави та взаємозв'язком з іншими видами мистецтва (графіка, народна іграшка, скульптура, театр масок тощо).

Основою музичного театру є: оперний театртеатр оперетитеатр балетумюзик-хол

Оперний театр – особливий вид музичного театру. Музика і драматургія, живопис і пластика зливаються в ньому в єдине ціле. Якщо в драматичному театрі зміст того, що відбувається на сцені, передається за допомогою слів, то в оперному основним виражальним засобом є спів. Сценічне дійство в опері розкривається за законами музики. Так, в опері існує вокальний монолог – арія чи музичний ансамбль (дует, коли співають двоє, квартет — четверо, квінтет — п'ятеро голосів разом).

Оперета  — музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми. Оперети пишуться на комічний сюжет, музичні номери в них коротші, ніж у оперних. В цілому музика оперети носить легкий, розважальний характер, однак в напряму наслідує традиції академічної музики.

Мюзикл — музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом. Мюзикл, як жанр виник в США у 1920-х роках ХХ століття. Нині мюзикли набирають все більших обертів. З’явилась велика кількість дитячих мюзиклів розважального характеру і казкові теми.

     Театр балету. Тут виражальними засобами є пластика і рухи. Адже скільки праці треба вкласти, щоб виразом обличчя й рухом тіла передати найскладніші почуття. Балетний спектакль має кілька складових: літературна першооснова (лібрето, або сценарій), музика і хореографія. Усі танцювальні сцени мають відповідати змістові лібрето й настроєві музики.

А тепер розглянемо основні терміни, які зустрічаються в театрі. П'єса - це літературний твір, зазвичай драматичний. Форма передбачає наявність великої кількості діалогів (монологів), написаних у формі реплік. Як правило, п'єса створюється з метою її трансформації в ще один вид мистецтва - театральну виставу. П'єси можуть бути драматичні, комедійні, трагічні та ін. Переважає, усе ж таки, драматичний жанр. Сценарій — це літературно-драматичний твір, написаний як основа для постановки кіно- або телефільму. Сценарій в кінематографі, як правило, нагадує п'єсу і детально описує кожну сцену і діалоги персонажів з ремарками. Іноді сценарій являє собою адаптацію окремого літературного твору для кінематографа, іноді в цьому випадку автор роману буває і автором сценарію (сценаристом). Сценарист — це людина, яка пише сценарій до фільму. Іноді в написанні одного і того ж сценарію бере участь кілька сценаристів, перш ніж режисер вибере кращий варіант. Необов'язково автор книги пише сценарій при її екранізації. Ця робота зазвичай віддається сценаристу, а автор твору, при можливості є співавтором сценарію або консультантом. Лібрето — літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад,  опери,  оперети,  ораторії,  кантати. Лібрето пишеться у віршах, переважно римованих. Для речитативів можливе використання прози. Сюжетами для лібрето служать в основному літературні твори, перероблені згідно з музичними вимогами. Інколи лібрето — самостійна праця лібретиста чи автора опери. У видання лібрето інколи включаються ноти з метою надати основні теми твору чи його найкращі місця. Часто лібрето лише коротко пояснює події, що відбуваються на сцені, без відтворення слів арій, речитативів тощо.

Дедалі частіше у спектаклях різного плану використовуються хореогрфічні композиції. Особливістю сценічної хореографії в музично-драматичних виставах є постановка певних стилів танців та рухів танцюристів, які допомагають втіленню режисерського бачення твору. Характерними для музично-драматичних вистав є хореографічне оформлення окремих сцен, хореографічні вставні номери, характеристика окремих персонажів засобами хореографічного мистецтва, масові хореографічні композиції як завершення окремих сцен або кульмінація вистави. На відміну від танцю в балетних та оперних постановках, танець у музично-драматичному театрі має власні, принципово відмінні завдання, які пов’язані зі специфікою та змістом драматичної постановки. Мета і завдання постановок танців у драматичних виставах пов’язані зі специфікою та змістом постановки – вони існують не в якості основної форми сценічного втілення, а як один із засобів розкриття режисерського бачення ідеї вистави та образів персонажів. Використання хореографії у виставах