Презентація з історії хореографії на тему: "Танцювальні жанри в музиці" ІІ частина

13. Сарабанда. Сарабанда — старовинний іспанський народний танець тричастинної побудови. Виконується помірно і плавно. Розмір: 3/4. Сарабанда входить до складу старовинної танцювальної сюїти, і знаходиться між Курантою і Жигою. У бароковій музиці сарабанда стала невід'ємною частиною інструментальних сюїт, слідуючи, як правило, після куранти і бувши найповільнішою частиною циклу. Написані у двочастинній формі, сарабанади зустрічаються у сюїтах Й. С. Баха, Й. Гайдна. Відродження інтересу до сарабанди спостерігалося у XX столітті, зокрема у творчості Клода Дебюссі та Еріка Саті.

14. Пасакалья. Пасакалья — старовинний іспанський танець. Розмір: 3/4. Темп повільний. Термін виник на початку XVII століття в Іспанії і застосовувався для позначння невеликих імпровізаційних зворотів, які виконувались на гітаре між куплетами пісні. До кінця століття з поширенням гітарної музики пасакалія проникла у Францію й Італію, де так почали називати повільний урочистий танець тридольного розміру з незмінно повторюючою фігурою в басу. За цими ознаками пасакалія близька до чакони, яка поширилась у цей же час у тих же регіонах, і часто обидва ці слова взаємозамінювали одне одного. На межі XVII―XVIII століть пасакалія починає використовуватись як самостійний твір, як правило, написаний для клавесину або органу. Саме в цій якості цей жанр досягає свого розквіту в творчості Й. С. Баха, Д. Букстехуде, Г. Ф. Генделя, після чого майже зникає з музичної практики. Епізодично пасакалію застосовували в своїх творах композитори-романтики (Брамс ― фінал Четвертої симфонії, фіналь-ний епізод Варіацій на тему Гайдна; Мендельсон ― Пасакалія c-moll для органу), та лише в XX столітті, в зв’язку із загальним підйомом інтересу до старовинної музики і поліфонії зокрема, відбулося відродження цієї форми і переосмислення її трактовки. Композитори XX століття зазвичай включали пасакалью до складу більших форм: симфоній, опер тощо, значно рідше стали зустрічатись самостійні твори в цьому жанрі. Пасакальї зустрічаються в творах Макса Регера (Інтродукція, Пасакалья і фуга h-moll для двох фортепіано), Антона Веберна (Пасакалья, ор. 1), Арнольда Шонберга (монодрама «Місячний П’єро»), Альбана Берга (опера «Воццек»), Моріса Равеля (фортепіанне тріо), Пауля Хіндеміта («Гармонія світу»). Важливу роль пасакалья грає в творчості Дмитра Шостаковича (в опері «Леді Макбет Мценського повіту», у Восьмій симфонії, в першому скрипічному концерті). У наш час Пасакалью Г. Ф. Генделя переосмислив Ігор Крутой в альбомі «Без Слів-5» (2012).

15. Сегідилья. Сегідилья — народний танець-пісня. Розмір: 3/4, 3/8. Темп швидкий. Супроводжується грою на кастаньєтах. Виник в XV—XVI століттях. Характерний для регіонів іспанської Кастилії, зокрема, Кастилія-ла-В'єха, району Мадрид і Кастилія-Леон. Для мелодій сегідильї типовий мажор, іноді чергується з паралельним мінором, розмір 3/4, рухливий темп (allegro) і життєрадісний характер. Тексти пісень переважно мають ліричний або жартів-ливий зміст. Акомпануючі інструменти — кастаньєти, гітари, мандоліни, лютні. Іноді беруть участь флейти і барабани.

16. Болеро. Болеро — парний народний танець. Розмір: 3/4, з характерною ритмічною фігурою, яка підкреслюється ударами кастаньєт. Хоча танець завжди був тридольним, в різний час по-різному дробилися: три рівні четвертні в першому такті, потім четвертна з крапкою і три вісімки — в наступному. В іншому варіанті перший такт дробиться вісімками (у такому випадку їх шість), причому, замість першої ноти пауза. Другий такт — такий ж, як у першому варіанті. Згодом дроблення стає ще дрібнішим. Танцюється таке болеро під акомпанемент гітари й барабана, а самі танцюючі відбивають на кастаньєтах додатково складні ритмічні фігури, що сплітаються в надзвичайно примхливий візерунок. Відомо багато різновидів болеро, характерних для різних областей Іспанії. У формі Болеро написано романси М. Глінки, О. Даргомижського, Л. Деліба; Б. використали в операх Г. Берліоз, К.-М. Вебер, Дж. Верді та ін., у балетах — Л. Деліб, П. Чайковський та інші. Широко відоме «Болеро» для оркестру М. Равеля. Кубинське Болеро — ліричний пісенний жанр, що склався наприкінці XIX ст. і поєднує креольський мелос з афро-кубинською синкопованою ритмікою. Музичний розмір — 2/4, темп помірний.

17. Хабанера Хабанера — народний танець-пісня кубинського походження. Розмір: 2/4 з характерною ритмічною фігурою, яка постійно витримується в акомпонементі. Темп помірний. Є попередницею Танго. У середині XIX століття проникає в європейську академічну музику. Особливо часто зустрічається в творчості французьких та іспанських композиторів. Широко відомі хабанера Кармен із однойменної опери Жоржа Бізе, «Хаванез» Каміля Сен-Санса для скрипки з оркестром і дві хабанери для скрипки з фортепіано баскського скрипаля Пабло де Сарасате. Моріс Равель включив хабанеру в свою «Іспанську рапсодію» для оркестру.

18. Танго Танго — бальний або естрадний танець кубинського походження. Розмір: 2/4. Темп помірний. Ритм характерни. Танго отримало поширення від африканських спільнот в Буенос-Айресі  на основі давніх африканських танцювальних форм. Слово «танго» також має африканське походження. У перші роки XX століття танцівники й оркестри з Буенос-Айреса і Монтевідео відправились в Європу, і перший європейський показ танго відбувся в Парижі, а пізніше в Лондоні, Берліні та інших столицях. До кінця 1913 року танець потрапив у Нью-Йорк, США і Фінляндію. У США в 1911 року назва «танго» часто застосовувалась до танців у ритмі 2/4 або 4/4 «на один крок». Іноді танго виконували в досить швидкому темпі. До 1914 року були більш поширені аутентичні стилі танго, а також деякі варіанти, такі як «Менует-танго» Альберта Ньюмана. Період 1930—1950 років став «золотим віком» танго. Було створено багато ансамблів, до складу яких входили видатні композитори і виконавці танго, які стали сьогодні класиками стилю: Аннібал Тройло, Освальдо Пульєзе, Астор П’яццола і багато інших. Відродження танго почалось в 1983 році після відкриття в Нью-Йорку шоу Forever Tango, яке принесло танцю нову хвилю популярності. Починаючи з 1977 року, 11 грудня, день народження співака, «короля танго» Карлоса Гарделя і композитора, диригента Хуліо де Каро, відзначається в Аргентині як «Національний день танго».

19. Тарантела Тарантела — італійський, дуже швидкий народний танець. Розмір: 3/8 або 6/8. Назва танцю пов'язана з місцем його виникнення – містом Таранто на півдні Італії. У тарантелі увиразнюється національна характер-ність і темперамент італійців. З історією тарантели пов'язано багато легенд. Починаючи з XV століття, вона протягом 2-х століть вважалася єдиним засобом лікування «тарантизму» — божевілля, що викликалося, як вважали, укусом тарантула (отруйного павука, назва якого також походить від міста Таранто). У зв'язку з цим в XVI столітті по Італії мандрували спеціальні оркестри, під гру якого танцювали хворі тарантизмом. Тарантела виконується під акомпане-мент гітари, тамбурина і кастаньєт (на Сицилії), нерідко супроводжується співами. Починаючи з XIX ст. тарантела як музичний твір використовувалась у стилізованій формі такими композиторами: Джакомо Россіні (Італія) — Tarantella у Soirées musicales. Ференц Ліст (Угорщина) — Tarantella (цикл Венеція і Неаполь). Фрідерік Шопен (Польща) — Tarantella As-dur концерт 43 для фортепіано. Ритміку тарантели використовували також українські та російські компози-тори М. Глинка, П. Чайковський, І. Стра-вінський, С. Прокоф'єв та інші. На балетній сцені тарантела стала популярною завдяки балету Казиміра Жида «Тарантул» (1839), поставленому в паризькій Опері спеціально для Фанні Ельслер. У 1964 році віртуозне па-де-де на музику тарантели Готшалка поставив хореограф Джордж Баланчін.

20. Романеска. Романеска — народний танець. Розмір: 2/4 або 2/2. Темп жвавий, веселий. Романеска або галіарда — італійський танець, римського походження. Судячи з відгуків музичного письмкнника Преторіуса (1668), цей танець вирізняється не лише веселим, а й шаленим і навіть непристойним характером. Преторіус називає його диявольським витвором. Романеска була в більшому використанні в XVI столітті.

21. Сициліана. Сициліана — старовинний танець пасторального характеру. Розмір: 6/8, 9/8, 12/8. У XIV столітті формується жанр вокальної, а пізніше й інструментальної сициліани, проте перші зразки, як і описи танцю сициліани не збереглися. Характерними рисами сициліани є мінорний лад, пунктирний ритм, співу́чість, тричастинна побудова da capo, відсутність стакато. Сициліана набула поширення з XVII століття в творчості А. Скарлатті, Г. Генделя,Й. С. Баха, пізніше — в операх Г. Доніцетті, Дж. Верді, П. Масканьї та ін.

22. Контрданс Контрданс — англійський народний танець. Розмір: 2/4 або 6/8. Темп швидкий. В контрдансі пари танцюють одна навпроти іншої, а не одна за другою, як в кругових танцях. Спочатку складався з однієї фігури, потім із чергування 5 або 6 різних танцювальних фігур. Контрданс як музична форма представлений в твор-чості багатьох композиторів, серед них: Джон Плейфорд,Вольфганг Амадей Моцарт,Людвіг ван Бетховен, Петро Ілліч Чайковський, Фредерік Шопен, Дмитро Дмитрович Шостакович.

23. Жига Жига — старовинний комічний народний танець. Характерна “тріольність”руху. Розмір тридольний: 3/8, 6/8, і т. д. Темп дуже швидкий. Поширився у Франції в середині XVII століття і зазвичай виконувався в кінці сюїти. Декілька придворних композиторів писали музику для жиги. У жиги є різновид – Канарі. У Баха і Генделя цей танець отримав поліфонічну художню обробку, писався у формі фуги і складав частину сюїти.

24. Екосез. Екосез — старовинний шотландський народний танець, який виконувався у супроводі волинки. У ХІХ столітті популярний як бальний танець. Розмір: 2/4. Виконується в швидкому темпі. У континентальну Європу проник в кінці XVII століття. Спочатку у Франції, а пізніше по всій Європі поширився під загальною назвою «англез». У Росії при Петрі I називався «англійським танцем». З часом став веселим парно-груповим танцем швидкого темпу. Під назвою «екосез» відомий з 1726 року. Особливу популярність, як різновид контрдансу, мав у першій третині XIX століття. Використаний в творчості Людвіга ван Бетховена, Франца Шуберта, Фредеріка Шопена і Петра Ілліча Чайковського.

25. Полька. Полька — чеський рухливий народний танець. Розмір: 2/4. Темп швидкий. За легендою полька, вигадана служницею із Богемії Анною Слезак (Слезаковою) в 1830-х роках, швидко отримала поширення в європейських містах. У Парижі аристократи безуспішно намагались заборонити «непристойний танець», в тому числі за допомогою поліції. Відомим майстром польок був австрійський композитор Йоганн Штраус Молодший. Найчастіше писали музику в стилі польки: Антонін Дворжак,Сергій Рахманінов, Петро Чайковський, Берджих Сметана.

26. Чардаш. Чардаш — народний угорський танець, який складається з двох частин: 1 – повільного вступу, (з розміром 4/8). 2 – швидкої основної частини, (з розміром 2/4). Характерний синкопований ритм, імпровізаційність. До тематики чардашу зверталися у своїй творчості такі класичні композитори як Ференц Ліст, Вітторіо Монті, Йоганнес Брамс, Йоганн Штраус, Петро Ілліч Чайковський та інші. З 30-х років XIX століття чардаш був найпопулярнішим як бальний танець; як народний танець існує в Угорщині й донині. Чардашами є, наприклад, популярні українські народні пісні «Заспіваймо пісню веселеньку» («Сусідка») та «Чорна кура».