Презентація з історії "Українська гельсінська група" 11 клас

Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод

У січні 1972 р. новою хвилею арештів розпочався широкий наступ на дисидентів, який увійшов в історію під назвою «великий погром», він підірвав опозиційний рух. Передумови. Проте незабаром він отримав друге дихання. У серпні 1975 р. радянські газети опублікували повний текст «Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі», зокрема й так звані «гуманітарні статті». Серед них була стаття про «неприпустимість переслідування громадян за їхні політичні переконання». Спираючись на цю норму міжнародного права, яку публічно визнало вище керівництво СРСР, дисиденти зробили спробу легально обстоювати право на інакомислення. Дисидентський рух трансформувався на правозахисний. Дисидентський рух. Правозахисний рух

Російський правозахисник, радянський фізик, лауреат Нобелівської премії миру (1975) академік Андрій Сахаров у травні 1976 р. скликав у Москві прес-конференцію для західних журналістів. На конференції було оголошено про утворення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Відомі дисиденти, які увійшли до групи, зобов’язалися стежити за тим, як уряд СРСР дотримується гуманітарних статей Заключного акта.

На початку 1976 року у радянських дисидентів народилася ідея створення груп для збору інформації про порушення прав людини в різних країнах (насамперед у СРСР) та інформування урядів країн-учасниць Гельсінських угод. Така група отримала назву «Громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР» (нині – Московська Гельсінська група (МХГ)) та обмежила свою діяльність територією СРСР. Про її створення було оголошено на прес-конференції, яка була проведена у московській квартирі академіка Андрія Сахарова 12 травня 1976. Перший склад МХГ: Юрій Орлов, Людмила Алексєєва, Михайло Бернштам, Олена Боннер, Олександр Гінзбург, Петро Григоренко, Олександр Корчак, Мальва Ланда, Анатолій Марченко, Віталій Рубін, Анатолій Щаранський. Слідом за МХГ у 1976—1977 роках було створено Гельсінкські групи в Україні (9 листопада 1976 року), у Литві (26 листопада 1976 року), Грузії (1 січня 1977 року) та Вірменії (квітень 1977 року). Гельсінські групи в СРСР

Особистість в історіїПетро Григорович Григоренко (1907—1987) — генерал-майор збройних сил СРСР, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник дисидентського руху, правозахисник, засновник української гельсінської групи, член московської гельсінської групи. Перший серйозний конфлікт виявився пов'язаним з його виступом 7 вересня 1961 року на партконференції Ленінського району Москви, де він заявив: «Ми схвалюємо проект програми, в якій засуджено культ особи, але постає питання: чи все робиться, щоб культ особи не повторився». Запропонував «посилити демократизацію виборів та широку змінність, відповідальність перед виборцями. Викорінити всі умови, що породжують порушення ленінських принципів та норм, зокрема високі оклади, незмінність. Боротися за чистоту партії». Виступ генерала Григоренка був визнаний «помилковим», сам він позбавлений делегатського мандата. Після цього Григоренко написав відкритий лист до московських виборців, в якому критикував «нерозумну і часто шкідливу діяльність Хрущова та його оточення», за що його негайно звільнили з академії і через півроку перевели зі зниженням на Далекий Схід. Григоренко помер 21 лютого 1987 року від інсульту. Був похований на українському цвинтарі біля Нью-Йорка. Ховали генерала з повними офіцерськими почестями, на похорон зібралося безліч людей, які приїхали з різних міст США і навіть з Європи. Офіційна посмертна судово-психіатрична експертиза, що проходила в 1991—1992 роках у Ленінграді (Санкт-Петербурзі), підтвердила бездоказовість радянських експертиз у справі Григоренка та безпідставність багаторічного «лікування» в психіатричних лікарнях: визнала Григоренка психічно здоровим. У 1993 році указом президента Б. М.Єльцина Григоренка було посмертно відновлено у званні генерал-майора.

Українська гельсінська група. Засновниками українського руху правозахисників стали письменник Микола Руденко (голова), письменник, колишній політв’язень сталінських таборів О. Бердник, генерал-майор П. Григоренко, головні дійові особи «справи юристів» І. Кандиба та Л. Лук’яненко, які повністю відсиділи свій 15-річний строк, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, Н. Строката-Караванська, О. Тихий. «Своїм головним завданням, — заявляли члени УГГ, — Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць і світової громадськості з фактом порушень на терені України Загальної декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінською нарадою». Цю заяву вони підписали власними іменами й подали адреси, щоб підкреслити намір діяти суто на легальних засадах.

Перевірка знань. Якими були передумови та причини створення Гельсінських груп в СРСР?Яка з Гельсінських груп була створена першою? Де? Ким?В яких іще радянських республіках створили Гельсінські групи?Якою метою були об’єднані всі Гельсінські групи СРСР?Що ви знаєте/запам’ятали про біографію Петра Григоровича Григоренка?Хто й коли заснував Українську гельсінську групу?