Презентація з української літератури за темою "Українське весілля" (9 клас)

Українське весілля. Весільні звичаї, обряди та пісні, що творилисянародом протягом багатовікової історії, — усе це важливий складник народної культури. М. Шубравська

Українське весілля — це по-мистецьки вдало скомпоноване й осмислене народне обрядове драматичне дійство з розмаїтим використанням мистецьких жанрів і художньої творчості його учасників, у якому чітко визначені ролі кожного. На весіллі поєднуються два роди для створення нової сім’ї та продовження роду.

• дружки — незаміжні подруги молодої;• світилки — дівчата з боку молодого; • весільний староста (шафер) — статечний чоловік, який є розпорядником на весіллі;• свати — одружені чоловіки, родичі молодого й молодої. У весіллі задіяні такі учасники:• молодий і молода (наречений і наречена, князь і княгиня) —хлопець і дівчина, які одружуються;• весільні батьки — батьки молодих;• бояри (дружби) — найближчі неодружені друзі молодого;

Хліб належить до особливо шановних символів українського народу. З давніх часів батьки привчали дітей своїх традицій – берегти хліб. Ще з молоком матері усвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. На весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю й підносив на тарілці молодим, а дітям дарували шишки.

Рушник – ще один національний оберіг, народний символ України. Хліб-сіль на вишитому рушнику – то висока ознака гостинності народу. Рушником ушановували появу немовлят в родині, одруження дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Рушник на стіні – нeвід’ємний символ Хатнього інтер’єру; в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали.

Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) – це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір’я. Вважалося, що вінок із живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала. Троянда – кохання; біла лілія – символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії; волошка – простота, ніжність вереск – самостійність; дзвоник польовий – вдячність; лавр – успіх, слава; мальва – краса, холодність; півонія – довголіття; ромашка – мир, ніжність, кохання; безсмертник – здоров’я роду людському; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України.

Рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо). Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Птахи та тварини

Калина - дерево нашого українського роду, назву свою має від давньої назви Сонця - "Коло". А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами. Калина

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

Весілля має такі етапи:• запросини;• завивання (виття) гільця; • випікання короваю;• виряджання до шлюбу;• посад;• покривання молодої;• поділ короваю;• дарування, комора.

«Ой повій, вітре, з яру на пшениченьку яру»Там дівчина стояла, цвіт калини ламала. Цвіт калини ламала, до личенька клала.— Щоб я була такая, як калинонька тая.— Ой будеш, доню, будеш, як коло мене будеш. А відійдеш від мене, спаде красонька з тебе,Із рум’яного лиця, із біленького тільця.

«Просили батько, просили мати, і я прошу: приходьте до нас на весілля». Пісня «До бору, дружечки, до бору»Ой у місті, місті бубни б’ють, А в нашім домі гільце в’ють — Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку...

Популярна в усіх регіонах України весільна пісня «Горіла сосна, палала»Горіла сосна, палала, Під нею дівчина стояла, Русяву косу чесала. — Ой коси, коси ви мої, Довго служили ви мені. Більше служить не будете, Під білий велян підете». Обряд розплітання коси молодої відбувався вночі з п’ятниці на суботу після дівич-вечора або в суботу рано.

Останньою дією весільного обряду було понеділкування (пропій, перезва, цигани та інші забави) — ушанування ріднею молодих. Пісні, які тоді виконувались, мали застольний характер, чимало з них — сатирично-іронічні, жартівливі.

Елементи народної весільної драми були широко відображені у творах українських письменників. Так, у повісті «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко детально змалював сватання, весілля, використав весільні пісні. П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» насичена весільною родинною обрядовістю, тут, зокрема, показано обряд сватання, благословення матері на спільне життя Наталки та Петра.

Чому сучасна молодь повинна знати традиціїпроведення весілля українцями в давні часи?

Розкрийте специфіку весілля, його кольорову палітру.